Роман Шухевич. Портрет політика-військовика-державника-патріота
Ми можемо жалітися, що українському народові припала гірка доля. Може й так. Але заразом та сама доля не пожаліла нам людей великого маштабу, людей сильних духом, які з’являлися на арені нашої історії, і в критичні моменти відігравали важну ролю в житті народу - в час його державобудівництва і в час змагань за відновлення втраченої незалежности, за збереження нас як нації і тих вартостей, що ісповідує наш народ: - бажання свободи, волі, бути господарем на своїй землі. Може тому нас ніхто не знищив, не проковтнув, хоч було чимало таких, що хотіли це зробити, починаючи з давніх часів і по сьогоднішний день. Ознаменовані хоробрістю, геройством, відданістю національній ідеї, Богом післані нам непересічні постаті були сторожем нашого буття, засвідчуючи перед світом істинну, що кожний народ має право на вільне життя в тому і наш - український. Саме до таких постатей в 20-му столітті належав Роман Шухевич, відомий в народі, як генерал-хорунжий Тарас Чупринка, славетний командир Української Повстанської Армії (УПА), і який в період Другої Світової війни й після, вів боротьбу проти фашистських наїзників, а відтак - московського окупанта, і який згинув геройською смертю 5 березня 1950 року, в штабкватирі свого переховання (у криївці), в селі Білогорща, що поблизу Львова.
Пригляньмося до цієї людини, яку вшановуємо сьогодні з нагоди 100-річчя від дня її народження, до людини великого маштабу, великих і геройських діл, твердої рішучости, безкомпромісового борця, яка ставила справу свободи і незалежности нашого народу понад все. Пригляньмося до умов, серед яких він виростав і в яких формувався його світогляд, і до процесу підготовки до великих завдань, які були на нього накладені.
Народився Роман Шухевич 30 червня 1907 року у Львові. Деякі джерела помилково подають день його народження як 17 червня 1907, а місце - село його батьків Краковець. В 1930 році одружується з Наталією з дому Березинська. Родина Романа Шухевича зазнала жорстоких репресій від радянської влади. Батько Йосип був під постійним наглядом спецслужб, мати Євгенія була заслана до Казакстану, де померла 1956 року, брат Юрій був замордований НКВС в 1941 році у львівській тюрмі “Бриґідки”, сестра Наталя, (1922 року народження), була арештована в 1940 році й на процесі проти членів ОУН засуджена на 10 років тюрми. Нині проживає на Кавказі. Дружина Романа Шухевича Наталія з матірю Осипою були вислані на заслання. Діти - син Юрій (1933 р.н.) та дочка Марія (1940 р.н.) були передані до дитячого будинку в Донецьку. Згодом сина Юрія було ув’язнено й він перебував більше 30 років у каторжних таборах.
Не був Роман Шухевич припадковою людиною - походив з роду, в якому плекалися такі вартості, як: патріотизм, духовість, шана до рідної української культури, був глибоко релігійний і визначався освідченістю. Починаючи з прадіда о. Йосифа Шухевича (1816-1870 рр.), пароха села Тишківці, Городенківського повіту, з роду Шухевичів вийшли священники, політичні діячі, громадські, культурні, військові. Дід Романа Володимир Шухевич (1849-1915р.) був відомим педагогом, громадсько-політичним діячем, науковцем, етнографом. У студентському віці молодий Роман жив у домі діда, де жила вдова, його бабуся Герміна Шухевич, на якого обстановка дідового дому мала позитивний виховний вплив, зокрема на розвиток національної свідомости та любови до рідного. В цьому домі також квартирував Євген Коновалець, з яким студент Роман зустрічався, розмовляв про причини програної війни у Визвольних змаганнях. Патріотизм прадіда і діда передався батькові Романа - Йосипу Шухевичеві (1879-1948 р.), який успадкував кращі риси від своїх предків, був патріотом, учасником українсько-польської війни в 1918 році, повітовим політичним комісаром ЗУНР, суддею в Краковці, а згодом - у Львові. Саме найкращі риси трьох поколінь - прадіда, діда й батька - передалися Романові Шухевичу, якому доля присудила очолити боротьбу українського народу проти наїзника-фашиста та проти поневолення України комуністичною Росією.
Політична підготовка до цієї боротьби почалася ще в 1925 році, як Роман Шухевич всупив до Української Військової Організації (УВО). Перебуваючи в УВО, вже наступного року він дістає доручення виконати замах на Станіслава Собінського, польського шкільного куратора у Львові, нищівника українського шкільництва, яке було виконано 19 жовтня 1926 разом з шкільним товаришем Богданом Підгайним. До речі, обидва студенти, при вступі до УВО, були разом заприсяжені під брамою собору Святого Юра. В роках 1928-29, будучи студентом, Роман Шухевич пройшов свій перший військовий вишкіл у польській армії, який в майбутньому йому пригодився. З перетворенням в 1929 році УВО на Організацію Українських Націоналістів (ОУН), Роман Шухевич у 1930 році стає бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. В наступних роках, під його керівництвом (він має псевдо “Дзвін”), проводяться акти помсти проти окупантів України, з яких відомі: атентат 22 березня 1932 року на поліцейського комісаря Чеховського за знущання і катування українських політв’язнів під час допитів, атентат в 1933 році проти радянського консула О. Маїлова у Львові на знак протесту проти штучного голоду, який здійснювала Совєтська влада в Україні в 1932-33 роках (атентат виконав Микола Лемик), атентат 14 червня 1934 року на польського міністра внутрішних справ Броніслава Пєрацького - головного пацифіста Волині й Галичини (атентат виконав бойовик ОУН Гриць Мацейко). В 1934 році Роман Шухевич був ув’язнений окупаційною польською владою й перебував у концентраційному таборі Береза Картузька, але без доведення доказів був випущений в 1937 році. Він також зазнав ув’язнення під час німецької окупації України.
На початку 1939 року Роман Шухевич подається на Закарпатську Україну, де створює Генеральний Штаб Національної Оборони Карпатської України. В березні того року бере участь у боях за оборону столиці Хуст. 10 лютого 1940 року, у Кракові, було створено Революційний Провід ОУН під керівництвом Степана Бандери, до якого входить Роман Шухевич і призначається Крайовим Провідником ОУН на Західньо-окраїнних землях України. В той же час, у Головному Військовому Штабі ОУН, Шухевич займається вишколом військових кадрів для майбутніх збройних сил України. Рівночасно, як член Революційного Проводу ОУН, він розрабляє план на перекинення майже 5000 членів ОУН на Центральні й Східні землі України. В березні 1941 року сотник Роман Шухевич створює дві Дружини Українських Націоналістів (ДУН) у складі військ Вермахту і, як командир першого куреня “Нахтіґаль”, після відступу большевиків, входить першим до Львова і поруч Степана Бандери та Ярослава Стецька бере участь в проголошенні відновлення української державності 30 червня 1941 року. Згодом ДУН, так звані “Українські Леґіони”, був висланий на Білорусь до боротьби з більшовицькими партизанами, але німецьке командування пізніше ліквідувало леґіонерів, за відмову воювати, бо ставили німцям передумову визнати проголошення державности та звільнити український уряд, який був арештований.
В час Другої Світової війни Роман Шухевич мав багато різних призначень. Після проголошення у Львові відновлення державної незалежности 30 червня 1941 року Роман Шухевич стає членом Українського Державного Правління, заступником міністра військових справ, згодом голова Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) на Українських Землях у роках 1943 -1950, Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради, революційного уряду України, і Генеральний Секретар військових справ УГВР. Але в народі, він найбільше відомий як Головний Командир Збройних Сил України - УПА. За свої подвиги був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги та Золотим Хрестом Бойової Заслуги І-ої класи. Він відомий у різних документах, як: Тарас Чупринка - Тур - Роман Лозовський - Борис Щука - Дзвін.
Здавалося б що не може бути сумніву в тому, що Роман Шухевич - Тарас Чупринка - це національний герой, символ змагань та боротьби за свободу і незалежність України. У пантеоні борців за свободу для свого народу його ім’я повинно би бути вписане золотими буквами. Адже він - найкращий приклад служіння Батьківщині, приклад глибокої любові свого народу. Героям маштабу Тараса Чупринки інші народи ставлять пам’ятники на державно-національному рівні, у престижних місцях, а в українській державі прохання до Президента, Премє’р-міністра та Верховної Ради про посмертне надання Тарасові Чупринці звання національного героя навіть не розглядається.
16 травня 2007 року був виданий Президентом України Віктором Ющенком указ на вшанування Романа Шухевича до річниці 100 річчя від дня його народження. З багатьох доручень, 29 червня 2007 року, до річниці дня народження, здійснено випуск поштової марки на його честь. Наскільки інші доручення Президентського указу були й будуть виконані по всій Україні - побачимо. Відомо, що в Західніх областях України народ вшанував Командира УПА належно, гідно й достойно. На жаль, цього наразі не можна сподіватися в Східніх та Південних областях України. Там на владних позиціях знаходяться колишні комуністи, якими вони й досі залишилися, і які ворожо наставлені проти УПА, а тим самим і проти їхнього командира Тараса Чупринки. Ледве чи вони схочуть повинуватися президентському указу тільки тому, що не вважають українських патріотів за героїв. Для них герої ті, що будували СРСР - імперію, в якій Україна була російською колонією. На жаль це дійсність. Треба почекати кілька поколінь, щоб перевелися симоненки, вітренки, морози, і такі президенти як Кучма (він голосував за УКП згідно з недавньою заявою). Треба, щоб виховалася нова українська патріотична еліта подібно, як виховувався Роман Шухевич-Тарас Чупринка, та щоб перевиховався наш народ, обтрусився із нащепленої йому ментальності малороса. Для цього потрібні умови, процес і відповідна національна політика. Тоді не треба буде домагатися про визнання Романа Шухевича-Тараса Чупринки за національного героя. Він ним стане без указів, бо не укази творять героїв, а діла. А для тих, що його вже вшановують, він ним є !
Пригляньмося до цієї людини, яку вшановуємо сьогодні з нагоди 100-річчя від дня її народження, до людини великого маштабу, великих і геройських діл, твердої рішучости, безкомпромісового борця, яка ставила справу свободи і незалежности нашого народу понад все. Пригляньмося до умов, серед яких він виростав і в яких формувався його світогляд, і до процесу підготовки до великих завдань, які були на нього накладені.
Народився Роман Шухевич 30 червня 1907 року у Львові. Деякі джерела помилково подають день його народження як 17 червня 1907, а місце - село його батьків Краковець. В 1930 році одружується з Наталією з дому Березинська. Родина Романа Шухевича зазнала жорстоких репресій від радянської влади. Батько Йосип був під постійним наглядом спецслужб, мати Євгенія була заслана до Казакстану, де померла 1956 року, брат Юрій був замордований НКВС в 1941 році у львівській тюрмі “Бриґідки”, сестра Наталя, (1922 року народження), була арештована в 1940 році й на процесі проти членів ОУН засуджена на 10 років тюрми. Нині проживає на Кавказі. Дружина Романа Шухевича Наталія з матірю Осипою були вислані на заслання. Діти - син Юрій (1933 р.н.) та дочка Марія (1940 р.н.) були передані до дитячого будинку в Донецьку. Згодом сина Юрія було ув’язнено й він перебував більше 30 років у каторжних таборах.
Не був Роман Шухевич припадковою людиною - походив з роду, в якому плекалися такі вартості, як: патріотизм, духовість, шана до рідної української культури, був глибоко релігійний і визначався освідченістю. Починаючи з прадіда о. Йосифа Шухевича (1816-1870 рр.), пароха села Тишківці, Городенківського повіту, з роду Шухевичів вийшли священники, політичні діячі, громадські, культурні, військові. Дід Романа Володимир Шухевич (1849-1915р.) був відомим педагогом, громадсько-політичним діячем, науковцем, етнографом. У студентському віці молодий Роман жив у домі діда, де жила вдова, його бабуся Герміна Шухевич, на якого обстановка дідового дому мала позитивний виховний вплив, зокрема на розвиток національної свідомости та любови до рідного. В цьому домі також квартирував Євген Коновалець, з яким студент Роман зустрічався, розмовляв про причини програної війни у Визвольних змаганнях. Патріотизм прадіда і діда передався батькові Романа - Йосипу Шухевичеві (1879-1948 р.), який успадкував кращі риси від своїх предків, був патріотом, учасником українсько-польської війни в 1918 році, повітовим політичним комісаром ЗУНР, суддею в Краковці, а згодом - у Львові. Саме найкращі риси трьох поколінь - прадіда, діда й батька - передалися Романові Шухевичу, якому доля присудила очолити боротьбу українського народу проти наїзника-фашиста та проти поневолення України комуністичною Росією.
Політична підготовка до цієї боротьби почалася ще в 1925 році, як Роман Шухевич всупив до Української Військової Організації (УВО). Перебуваючи в УВО, вже наступного року він дістає доручення виконати замах на Станіслава Собінського, польського шкільного куратора у Львові, нищівника українського шкільництва, яке було виконано 19 жовтня 1926 разом з шкільним товаришем Богданом Підгайним. До речі, обидва студенти, при вступі до УВО, були разом заприсяжені під брамою собору Святого Юра. В роках 1928-29, будучи студентом, Роман Шухевич пройшов свій перший військовий вишкіл у польській армії, який в майбутньому йому пригодився. З перетворенням в 1929 році УВО на Організацію Українських Націоналістів (ОУН), Роман Шухевич у 1930 році стає бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. В наступних роках, під його керівництвом (він має псевдо “Дзвін”), проводяться акти помсти проти окупантів України, з яких відомі: атентат 22 березня 1932 року на поліцейського комісаря Чеховського за знущання і катування українських політв’язнів під час допитів, атентат в 1933 році проти радянського консула О. Маїлова у Львові на знак протесту проти штучного голоду, який здійснювала Совєтська влада в Україні в 1932-33 роках (атентат виконав Микола Лемик), атентат 14 червня 1934 року на польського міністра внутрішних справ Броніслава Пєрацького - головного пацифіста Волині й Галичини (атентат виконав бойовик ОУН Гриць Мацейко). В 1934 році Роман Шухевич був ув’язнений окупаційною польською владою й перебував у концентраційному таборі Береза Картузька, але без доведення доказів був випущений в 1937 році. Він також зазнав ув’язнення під час німецької окупації України.
На початку 1939 року Роман Шухевич подається на Закарпатську Україну, де створює Генеральний Штаб Національної Оборони Карпатської України. В березні того року бере участь у боях за оборону столиці Хуст. 10 лютого 1940 року, у Кракові, було створено Революційний Провід ОУН під керівництвом Степана Бандери, до якого входить Роман Шухевич і призначається Крайовим Провідником ОУН на Західньо-окраїнних землях України. В той же час, у Головному Військовому Штабі ОУН, Шухевич займається вишколом військових кадрів для майбутніх збройних сил України. Рівночасно, як член Революційного Проводу ОУН, він розрабляє план на перекинення майже 5000 членів ОУН на Центральні й Східні землі України. В березні 1941 року сотник Роман Шухевич створює дві Дружини Українських Націоналістів (ДУН) у складі військ Вермахту і, як командир першого куреня “Нахтіґаль”, після відступу большевиків, входить першим до Львова і поруч Степана Бандери та Ярослава Стецька бере участь в проголошенні відновлення української державності 30 червня 1941 року. Згодом ДУН, так звані “Українські Леґіони”, був висланий на Білорусь до боротьби з більшовицькими партизанами, але німецьке командування пізніше ліквідувало леґіонерів, за відмову воювати, бо ставили німцям передумову визнати проголошення державности та звільнити український уряд, який був арештований.
В час Другої Світової війни Роман Шухевич мав багато різних призначень. Після проголошення у Львові відновлення державної незалежности 30 червня 1941 року Роман Шухевич стає членом Українського Державного Правління, заступником міністра військових справ, згодом голова Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) на Українських Землях у роках 1943 -1950, Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради, революційного уряду України, і Генеральний Секретар військових справ УГВР. Але в народі, він найбільше відомий як Головний Командир Збройних Сил України - УПА. За свої подвиги був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги та Золотим Хрестом Бойової Заслуги І-ої класи. Він відомий у різних документах, як: Тарас Чупринка - Тур - Роман Лозовський - Борис Щука - Дзвін.
Здавалося б що не може бути сумніву в тому, що Роман Шухевич - Тарас Чупринка - це національний герой, символ змагань та боротьби за свободу і незалежність України. У пантеоні борців за свободу для свого народу його ім’я повинно би бути вписане золотими буквами. Адже він - найкращий приклад служіння Батьківщині, приклад глибокої любові свого народу. Героям маштабу Тараса Чупринки інші народи ставлять пам’ятники на державно-національному рівні, у престижних місцях, а в українській державі прохання до Президента, Премє’р-міністра та Верховної Ради про посмертне надання Тарасові Чупринці звання національного героя навіть не розглядається.
16 травня 2007 року був виданий Президентом України Віктором Ющенком указ на вшанування Романа Шухевича до річниці 100 річчя від дня його народження. З багатьох доручень, 29 червня 2007 року, до річниці дня народження, здійснено випуск поштової марки на його честь. Наскільки інші доручення Президентського указу були й будуть виконані по всій Україні - побачимо. Відомо, що в Західніх областях України народ вшанував Командира УПА належно, гідно й достойно. На жаль, цього наразі не можна сподіватися в Східніх та Південних областях України. Там на владних позиціях знаходяться колишні комуністи, якими вони й досі залишилися, і які ворожо наставлені проти УПА, а тим самим і проти їхнього командира Тараса Чупринки. Ледве чи вони схочуть повинуватися президентському указу тільки тому, що не вважають українських патріотів за героїв. Для них герої ті, що будували СРСР - імперію, в якій Україна була російською колонією. На жаль це дійсність. Треба почекати кілька поколінь, щоб перевелися симоненки, вітренки, морози, і такі президенти як Кучма (він голосував за УКП згідно з недавньою заявою). Треба, щоб виховалася нова українська патріотична еліта подібно, як виховувався Роман Шухевич-Тарас Чупринка, та щоб перевиховався наш народ, обтрусився із нащепленої йому ментальності малороса. Для цього потрібні умови, процес і відповідна національна політика. Тоді не треба буде домагатися про визнання Романа Шухевича-Тараса Чупринки за національного героя. Він ним стане без указів, бо не укази творять героїв, а діла. А для тих, що його вже вшановують, він ним є !
Лука Костелина
Українське Слово 27 Вересень, 2007
|
