Геть фальсифікаторів історії
Таким чином, керівництво "Яд-Вашем" прямо й недвозначно визнало, що в своїй діяльності послуговується матеріалами КГБ СССР. Яскравою ілюстрацією того, як створювалися (і досі створюються адміністрацією гебешника Путіна) фальшиві компромати на політичних противників є справа Пія ХІІ (очолював католиків світу з 1939 по 1958 рік).
Про організацію брудної провокації комуністичного інтернаціоналу щодо Пія ХII розповів на сторінках американського видання "National Review Online" колишній співробітник румунської таємної служби "Секурітате" Іона Міхай Пацепа, який в 1968 році втік на Захід.
Він стверджує, що в лютому 1960 року Н.Хрущов затвердив таємний план знищення морального авторитету Ватикану в Західній Європі. Головним об’єктом атаки було вибрано на той час вже покійного Пія ХІІ, якого представили як втілення зла. Вибрано його тому, що перш ніж стати Папою, був апостольським нунцієм (послом) в Берліні. КГБ вирішив виставити його як антисеміта, який заохочував Гітлера до здійснення Голокосту. Однак КДБ не мав у своєму розпорядженні документів, на які б можна було обперти свій злочинний план. Радянська розвідка також не мала доступу до ватиканських архівів і контактів з Ватиканом на відміну від Румунії. Росіяни вирішили залучити до реалізації свого диявольського плану румунську розвідку ДІЕ, зокрема І.Пацепу, який був з 1959 року резидентом ДІЕ в Федеративній Республіці Німеччині і спеціалізувався на фальшуванні документів.
Операція проти Пія ХІІ називалася SEAT-12. Це була широко задумана акція з дезінформації, а генерал Пацепа був відповідальним в ній за реалізацію "румунського" етапу. Пацепа фальшиво проінформував Апостольську Столицю, що Румунія зацікавлена у відновленні дипломатичних зносин з Ватиканом за умови, що Церква відкриє доступ румунам до ватиканських архівів, а також надасть кредит на 25 років. (Двосторонні стосунки були розірвані в 1951 році під тиском Кремля, коли Апостольська Нунціатура була обвинувачена у розвідувальній діяльності на користь ЦРУ).
У 1960-62 роках ДІЕ вдалося переглянути і скопіювати у ватиканському архіві й апостольській бібліотеці сотні документів, які стосувалися Пія ХІІ. І.Пацепа переслав документи в резидентуру КГБ. Ці документи, на його думку, не підтверджували вину Папи, але могли бути використані для "легкої модифікації". Як стверджує генерал Пацепа, він пізніше довідався, що його матеріали у Москві були "дещо підправлені" і з них зроблено засіб боротьби з Ватиканом. В ролі "використаного ідіота" виступив маловідомий до того єврейський письменник із Західної Німеччини Рольф Гохмут. КГБ передав йому матеріали про Папу, а він на їх підставі написав твір "Намісник", виданий у 1963 році. В ній Папа Пій ХІІ заохочує Гітлера до здійснення Голокосту. Зграї радянських агентів та антихристиянських фанатиків розрекламували твір як всесвітній бестселер. Його було перекладено 20 мовами народів світу. На твір Р.Гохмута як на найбільший авторитет посилалися автори численних статей і "досліджень" про антисемітизм християнської Церкви. Вже у 2003 році на основі фальшивки створено навіть фільм. Дійшло до того, що проголошено блюзнірську тезу "Освєнцім є живим запереченням Христа!"
Конфлікт навколо оцінки понтифікату Пія ХII особливо загострився у зв’язку із заявою католицько-єврейської групи, утвореної 1999 року спеціально для вивчення політики Ватикану в часи Другої світової війни. У звіті групи 2000 року, на підставі "документів" КГБ СССР зроблено тенденційний висновок: реакція Ватикану на численні повідомлення про масові вбивства була неадекватною.
Після публікації І.Пацепи в "National Review Online", здавалося б, брудні інсинуації припиняться. Але ні. Як тільки Ватикан оголосив про свої наміри причислити Пія ХII до лику блаженних (перша ступінь канонізації — причислення до лику святих), ізраїльський посол Одед Бен-Гур одразу ж заявив офіційний протест. Звідси можна зробити висновок, що зацікавленій стороні йдеться не про вияснення правди, а про політичні та інші вигоди, які вона й далі черпає з брудної провокації.
Не виключено, що подібними "документами" КГБ СССР послуговується "Яд-Вашем" і для шельмування предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви митрополита А.Шептицького. Пам’ятаю стенд атеїстичної пропаганди у нашій школі. На ньому була розміщена фотографія А.Шептицького, який сидів в оточенні пластунів. На грудях митрополита "красувалася" невелика біленька свастика. Підпис роз'яснював, що це – "уніат Шептицький серед юних фашистів". Пізніше я знову побачив це фото. На грудях митрополита А.Шептицького був пластовий значок у вигляді білої лілії. Ця емблема скаутського руху відома у всьому світі. Але завдяки "легкій модифікації" кегебістів перетворилася на першому фото у свастику.
Що ж до провокації проти військовиків батальйону "Нахтігаль", то її початком стала прес-конференція східнонімецького професора Альберта Нордена 23 жовтня 1959 року у Східному Берліні. Професор А.Норден звинуватив західнонімецького міністра, професора Т. Оберлендера в тому, що він влітку 1941 року віддав наказ знищити євреїв та польських інтелігентів Львова. Т. Оберлендер, призначений у 1953 році канцлером Німеччини Аденауером на посаду міністра у справах німців — прогнаних, репатрійованих та жертв війни, - постійно викликав ненависть у Москви і Східного Берліну своєю різкою антикомуністичною та антирадянською політикою. Щоб добитися його відставки, треба було його звинуватити у нацистських злочинах. І переглядаючи минуле Оберлендера, було виявлено, що він був зв'язковим офіцером батальйону "Нахтігаль" у червні-липні 1941 року. Так виникла ідея звинуватити західнонімецького міністра за допомогою твердження що "Нахтігаль" чинив злочини за наказом Т. Оберлендера. Москва взяла на себе відшукати "свідків", і справа набула розголосу. Професор Норден звинуватив Оберлендера і "Нахтігаль" у знищенні влітку 1941 року у Львові близько 3000 євреїв і поляків. Добре організована кампанія призвела до відставки Т. Оберлендера.
У 1960 р. у Західній Німеччині відбувся суд, який повністю виправдав Теодора Оберлендера, а звинувачення визнав безпідставними. Т.Оберлендер виграв судові процеси проти часописів "Ді Тат" (Франкфурт) і "Ді Фольксштімме" (Відень) за наклепи на нього. Що ж у такому разі спонукало радянські спецслужби звинуватити "Нахтіґаль" у злочинах, яких він насправді ніколи не скоював? Цим самим комуністи розраховували вирішити відразу кілька завдань:
1) очорнити український національно-визвольний рух та його керівників як на території України, так і в очах світової громадськості;
2) скерувати невдоволення польської громадськості політикою Радянського Союзу проти учасників українського самостійницького руху з тим, щоб у майбутньому не допустити до єдності польського і українського антикомуністичних рухів;
3) скомпрометувати уряд Західної Німеччини, який пішов на зближення з США і НАТО, шляхом приписування не здійснюваних злочинів його міністрові Оберлендеру, якого заодно звинуватили в замовленні вбивства Степана Бандери, котрого він нібито знищив як єдиного свідка в справі буцімто "злочинів" батальйону "Нахтігаль" (хоча насправді Бандера 3 і 4 липня не був у Львові, а допитувався працівниками гітлерівських органів безпеки і невдовзі був ув'язнений працівниками нацистської поліції безпеки, а 15 жовтня 1959 р. його вбив агент радянських органів безпеки);
4) байкою про "злочини" батальйону "Нахтігаль" затінити правдиву інформацію про розстріли органами НКВД польських офіцерів в Катині у 1940 р. та національно свідомих українців Львова й інших міст Західної України наприкінці червня 1941 року.
Причиною доволі тривалого побудування легенди про причетність батальйону "Нахтіґаль" до вбивств польських і єврейських вчених було також і те, що бездержавні українці не могли створити після війни своїх справді національних комісій з розслідування злочинів нацистських окупантів. Водночас подібні комісії натомість створили росіяни в Радянському Союзі, євреї й поляки у своїх державах, які намагалися скерувати громадську думку проти позбавлених можливості їм опонувати українців.
Правда, зараз ми маємо цілий Інститут національної пам'яті на чолі з відомим миротворцем (коштом українців) І.Юхновським. Однак дієвої відсічі різномастим провокаторам від нього ми так і не дочекалися. Хоч відомо, що ще 29 червня 2001 року в місті Вроцлаві (Польща) відбулася конференція, присвячена трагічній річниці розстрілу польських вчених. На ній представники української і польської сторін врешті остаточно визнали безпідставність роками інспірованих неправдивих звинувачень на адресу українців.
Нинішня антиукраїнська істерія в друкованих, електронних та аудіовізуальних засобах масової інформації ряду країн та й самої України свідчить лише про одне: вороги українського народу в черговий раз намагаються досягти своїх, перелічених вище, злочинних цілей. Їх не цікавить історична справедливість. Вони готують ідеологічне підґрунтя для чергового замаху на свободу українського народу, не гребуючи при цьому жодними засобами. Тому українським науковцям нічого тратити час на дискусії з ворогами. Ми свою історію знаємо краще від будь-кого. І не будуть знахабнілі чужинці й далі визначати, хто з українців герой, а хто – ні, виходячи зі своїх корисливих інтересів. Хай краще вивчають співпрацю з Гітлером засновників Ізраїлю і генерала Власова з компанією.
Нашій же професурі слід і далі, отримавши, нарешті, потужну державну підтримку, якнайширше освідомлювати задурених російською пропагандою українців про злочини, скоєні проти українського народу різномастими окупантами, "освободітєлямі" та їх бізнес-прислужниками. А до "Яд-Вашем" нехай їдуть експерти з кримінології. З єдиною метою – викрити фальсифікаторів.
|
0
