реклама партнерів:
Головна » Суспільство та політика » В'ячеслав Чорновіл - ПРОВІСНИК ДУХОВНОЇ СВОБОДИ

В'ячеслав Чорновіл - ПРОВІСНИК ДУХОВНОЇ СВОБОДИ



Автор: Редактор
Коментарі: 0
Переглядів: 12795
Суспільство та політика


Опозиційна особистість
Рік 1967 … Могутня радянська імперія, з притаманною їй помпезністю, відзначала 50-річчя жовтневого перевороту, з легкої руки кремлівських ідеологів названого Великою Жовтневою революцією. Шпальти партійної преси буквально рясніли безкінечними рапортами, парадними репортажами з місць про рейдові перемоги окремих колективів, творчі здобутки науковців і митців, громіздкими теоретичними статтями про переваги соціалістичного способу життя. Впевнитись в поступальному розвитку радянської держави справжньому тріумфі демократії, повному і остаточному вирішенню національного питання у великій багатонаціональній державі мали і численні зарубіжні делегації, яким за будь-яку ціну намагалися подати вміло сервіроване бажане за дійсне.

Саме на тіл цих урочистих маршів і побачила світ книга тридцятирічного журналіста В'ячеслава Чорновола. ЇЇ автор аж ніяк не скидався на одвічного ворога всевладної системи. Біографія літератора була схожа на біографію сотень його ровесників, які піднімали з повоєнних руїн українські міста і села, освоювали цілину, зводили промислові гіганти.

Народився В'ячеслав Чорновіл в селі Єрки Звенигородського району Черкаської області. Його батько, один з перших комсомольців села активно проводив курс Комуністичної партії на колективізацію, а пізніше, отримавши освіту, став учителем, директором сільської школи, відмінником народної освіти України. Такими ж бездоганними з точки зору системи були і перші кроки самого В.Чорновола. У школі - голова ради піонерської дружини, секретар комсомольської організації, випускник-медаліст. Під час навчання у Київському університеті у складі ударних будівельних загонів він брав участь у спорудженні промислових об'єктів Донбасу.

Після закінчення вищого учбового закладу В. Чорновіл отримав призначення на Львівську телевізійну студію, де крім основної роботи, виконував обов'язки секретаря комсомольської організації студії, члена районного і Львівського обласного комітетів ЛКСМУ.

В 1963-1965 рр. здібний журналіст і перспективний організатор молоді працював штатним секретарем комітету комсомолу головного управління Київської ГЕС, а згодом був висунутий на посаду завідувачем відділу комсомольської газети. Отже шлях для просування по службовій драбині був Чорноволу відкритим…Однак, попри всю логіку подій він обрав для себе іншу дорогу, сповнену численних життєвих негараздів, немислимо тяжких випробувань.

Визначальну роль у формуванні світогляду В. Чорновола, як і багатьох інших шістдесятників, відіграв ХХ з'їзд КПРС. «Сувора правда партійного з'їзду, - говорив він на слідстві в 1972 р., - багато в чому навчила, насамперед, нічого не брати на віру, до всього доходити своїм розумом, бути громадянином, а не обивателем, відчувати власну відповідальність за загальні справи».

Очевидно, що саме відчуття власної відповідальності, особиста небайдужість поставили В. Чорновола в ряди тих, хто став на перепоні новій хвилі неосталінізму, здатний поглинути, звести нанівець слабкі і невизначені демократичні тенденції другої половини 1950-х-початку 1960-х років.

У вересні 1965 року В. Чорновіл серед інших представників української інтелігенції активно протестує проти переслідування інакодумців, а в 1966 році береться за перо, щоб висловити свій погляд на ті негативні процеси, які стверджувались в Україні. Так народилася праця «Правосуддя чи рецидиви терору?», в якій він намагався розкрити зловісний механізм політичних репресій другої половини1960-х років, показати аморальність правоохоронних органів, зорієнтованих лише на виконання соціального замовлення, розповісти про долю своїх товаришів, які за свої непересічні погляди опинилися у в'язницях і виправно-трудових таборах. В книзі наводилось чимало різноманітних документів - петицій, уривків з стенограм судових засідань, що й сьогодні робить її цінним джерелом для дослідження українського національного руху останніх чотирьох десятиліть.

Рукопис книги «Правосуддя чи рецидиви терору?», підготовлений протягом перших місяців 1966 р., був офіційно надісланий першому секретарю ЦК КПУ П. Шелесту, голові КДБ при РМ УРСР В. Нікітченку, прокурору УРСР Ф. Глуху, голові Верховного Суду В. Зайчуку та іншим високопосадовцям. Дещо пізніше російський переклад праці, здійснений в Інституті мовознавства з ініціативи З.Франко, був надісланий до ЦК КПРС, розповсюджений серед московських правозахисників. Одночасно з цим, праця була переплавлена за кордон і під назвою «Я нічого у Вас не прошу», видрукована в часописі «Новий шлях», а в 1968 р. вона вийшла окремим виданням в Торонто (Канада).

Як з'ясувалося, це був лише перший удар по іміджу радянської системи, нанесений Чорноволом. Другим не менш влучним і сильним, стала його книга «Лихо з розуму (портрети двадцяти «злочинців»)», написана і упорядкована на документальних матеріалах.

Читаючи її, кожний допитливий і небайдужий міг переконатися, що радянські владні структури переслідують аж ніяк не купку нікому не потрібних відщепенців, а кидають за грати тих, кого по праву можна віднести до еліти української нації: автор неповторних живописних полотен Панас Заливаха, повновладний володар слова Михайло Осадчий, упорядник рим української мови, перекладач Шекспіра і Байрона Святослав Караванський, один з організаторів Київської капели бандуристів Ярослав Геврич, літературознавець і мистецтвознавець Богдан Горинь, талановитий психолог-експериментатор Михайло Горинь та інші постають перед читачем через призму їх багатогранної творчості, подвижницької громадської діяльності.

Кожний рядок, кожний абзац, кожний документ з поданих на сторінки книги - це гнівне звинувачення тим, хто, отримавши партійно-державні індульгенції, роками знекровлював Україну, чинив на її землі безжалісний і неправедний суд. Чого, наприклад, вартий опублікований лист дружини Святослава Караванського, Ніни Строкатової, начальнику табору Королькову, першому секретареві ЦК КПРС Л. Брежнєву, редакції газети «Юманіте» від 26 грудня 1966 р., в якому вона просила розстріляти свого чоловіка, щоб припинити його багаторічні муки, а також розв'язати таким чином безперервні конфлікти між ним і адміністрацією колонії.

Книга «Лихо з розуму» широко розповсюджувалась як за кордоном, так і в Україні, передавалась в ефір західними радіостанціями, передруковувалась в періодичних закордонних виданнях. Ознайомившись з нею, можна було скласти власну думку про «демократичний характер» першої в світі соціалістичної держави.

Важливу обставину підкреслив вже в наші дні один з керівників Львівського «Меморіалу» Євген Гринів, яки писав, що значення появи книги В. Чорновола не обмежується тільки впливом на українську діаспору та широкі кола громадськості Канади, США, Франції. Вона дуже багато важила для молодшого покоління бунтарів у контексті їх становлення як борців за волю України.

Гострою полемічністю відзначалася й інша публіцистична праця В. Чорновола «Як і що обстоює Богдан Стенчук», написана у відповідь невідомому критику роботи І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Викладені в ній документи за загальною думкою, були вагоміші за ті, що подавалися у колективній праці, виготовленій на ідеологічній кухні ЦК Компартії України... Отже, своїми публіцистичними працями, написаними в 1960-1970- х роках В Чорновіл увійшов помітною постаттю в історію політичної думки згаданого періоду, служив її подальшому розвитку, сприяв виробленню системи нових гуманістичних цінностей.

З іменем В Чорновола пов'язане також широке розповсюдження публіцистичного доробку одного з найбільш відомих українських дисидентів, політв'язня Валентина Мороза. В червні-липні 1967 р. він надіслав Голові Президії Верховної Ради УРСР Д. Коротченку статтю В. Мороза «Репортаж із заповідника імені Берія» в якій червоною ниткою проходить думка про те, що зловісна імперія Берії - імперія насильства і терору не лише не перестала існувати, а й стала ще могутнішою і впливовішою.

Справа В. Чорновола слухалася 15 листопада 1967 р. у Львівському обласному суді. З вуст представників радянської Феміди лунали звинувачення в націоналізмі, у розповсюдженні наклепницьких вигадок. Написання книги «Лихо з розуму», розповсюдження публіцистичного твору В. Мороза «Репортаж із заповідника імені Берія» коштувала Чорноволу трьох років позбавлення волі. Оцінюючи згаданий судовий вирок І. Дзюба, І. Світличний, Л. Костенко в листі до вищих посадових осіб республіки окремих депутатів Верховної Ради УРСР відзначали, що він: « … перебуває в разючій невідповідності до матеріалів слідства і звинувачення скидається на особисту помсту, розправу наділених владою осіб над людиною, що по-іншому думає і насмілюється критикувати дії окремих представників радянських установ тобто здійснює своє конституційне право».

Засновник «Українського вісника»

Оприлюднення позацензурної літератури, заяв, петицій, листів в умовах жорсткої політичної цензури не могло бути ніякої мови. В. Чорновіл, як і інші учасники дисидентського руху в Україні, чітко усвідомлювали, що єдиним каналом їх розповсюдження в 1960-1980-х років залишався самвидав - непідконтрольний засіб поширення об'єктивної інформації. Якщо в 1960-х років засобами самвидаву поширювались окремі літературні твори, публіцистичні праці, документи правозахисного руху. то вже на початку 1970-х років цілком резонно постало на порядок денний питання про публікацію періодичних позацензурних видань, присвячених широкому колу наявних в Україні проблем. Так народилася в 1969 р. і стала реалізовуватися ідея підготовки «Українського вісника», яка об'єднала навколо себе певне коло українських інакодумців. Ініціатор випуску «Українського вісника» Вячеслав Максимович згодом зауважував, що праця українських правозахисників була аж ніяк не наслідування московської «Хроники текущих событий» або інших аналогічних видань, а виходила безпосередньо з українського досвіду, місцевих можливостей і завдань.

У підготовці та розповсюдженні 1-5 чисел «Українського вісника» під редакцією В. Чорновола найактивнішу участь брали М. Косів, Я.Кендзьор, О.Антонів, Я. Шашкевич, В. Мороз та інші. Як твердить історик Г.Касьянов, «Український вісник» мав розгалужену мережу кореспондентів у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Рівному, Одесі, Черкасах.

Аналізуючи тематику «Українського вісника», слід відзначити її різнобічність. Так часопис друкував на своїх сторінках і літературні твори, і полемічні нариси, і хроніку українського правозахисного руху.

Цікаво, що на титульній сторінці «Українського вісника» було вміщено застереження «легальне позацензурне видання». Над цим не раз кепкував С.Хмара, який з іронією запитував: «Цікаво, де б опинився редактор «легального видання», якби КДБ знав хто і де його укладає?».

На жаль, ці питання для КДБ не довго залишались без відповіді. В 1972 р. головного редактора «Українського вісника» В. Чорновола було заарештовано Вже без нього 5-е число журналу підготували і розповсюдили Михайло Косів та Ярослав Кендзьор. Однак пізніше, з метою конспірації й вони були змушені припинити видання часопису.

Незважаючи на виняткові складнощі, видання «Українського вісника» стало в політичному житті України подією надзвичайної ваги. Внаслідок проведеної роботи В.Чорноволом та його побратимами по боротьбі з радянським режимом виник центр руху, його структурна база, місце обміну думками. До того ж поява періодичного друкованого органу засвідчила вихід українського національного руху на новий організаційний рівень.

Біля витоків Української Гельсінської Групи

Нелегальне становище в якому діяли націонал-комуністичні, націоналістичні, загальнодемократичні організації та групи в 1960-х роках, значно обмежувало їх можливості, звужувало контакти з зарубіжними засобами масової інформації, міжнародними правозахисними організаціями, перешкоджало активно і цілеспрямовано впливати на громадську думку. Тому вже на початку 1970- х років постало питання про створення таких організацій і груп, які б легально діяли в рамках радянського законодавства та міжнародного права. Однією з перших таких організацій став «Громадський комітет на захист Ніни Строкатової». Вже сама історія його створення заслуговує на пильну увагу дослідників. Подібна зацікавленість пояснюється тим, що ряд правозахисників не без підстав вважать «Комітет» предтечею Української Гельсінської групи.

Аналізуючи обставини створення «Комітету» можна твердити, що виник він стихійно хоча і був обумовлений усією попередньою діяльністю українських правозахисників. Після арешту в Одесі в грудні 1971 р. Ніни Строкатової ряд її однодумців вирішили розпочати петиційну кампанію на її захист. Причому, здійснювати її не поодинці, а спільними зусиллями, скоординовано і цілеспрямовано. Так з'явився «Громадський комітет на захист Ніни Строкатової», декларацію про заснування якого 21 грудня 1971 . підписали В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Ірина Стасів-Калинець, Петро Якір.

На жаль, як зазначав В. Чорновіл, який разом з І. Стасів-Калинець стояли біля витоків «Комітету», останній фактично не встиг розгорнути ніяких дій через арешт частини його учасників. Разом з тим, вже сам досвід створення легальної правозахисної організації мав своє позитивне значення. По-перше, він переконав в можливості і доцільності об'єднання зусиль найбільш активної групи правозахисників; по-друге, проклав шлях до створення такої правозахисної організації, яка б опікувалася долею не окремого політв'язня, а й взяла на себе координацію усього правозахисного руху.

Нові спроби створення легальної української правозахисної організації спостерігаються в середині 1970-х років і спираються на ті реалії, які склалися на той час у внутрішній і зовнішній політиці СРСР. Приєднання Радянського Союзу до ряду міжнародних пактів, підписання Гельсінської угоди створили правову базу для діяльності різних правозахисних організацій, служили основою для розгортання гельсінського руху, наріжним каменем якого стала боротьба за досягнення політичних, економічних, соціальних, національних, релігійних прав людини.

Сьогодні важко відтворити з абсолютною точністю кому конкретно належала ідея створення Української Громадської Групи сприяння Гельсінських угод, але можна з переконаністю твердити, що вона активно обговорювалась в середовищі українських правозахисників. Незважаючи на протидію владних структур, правоохоронних органів, загрозу чергового терміну ув'язнення (у квітні 1980 р. КДБ сфабрикував проти В. Чорновола нову кримінальну справу) в умовах заслання В'ячеслав Чорновіл у травні 1979 р. зумів долучився до учасників гельсінського руху в Україні.

Будівничий української державності

Події, які відбувалися в Українській РСР наприкінці 80-х - початку 90-х років ХХ ст. пришвидшили становлення нової незалежної держави. Серед когорти патріотів, які прагнули вирвати Україну з полону так званої «радянської імперії» визначне місце належить і В'ячеславу Максимовичу. В часи «горбачовської перебудови» в республіці спостерігався складний суспільно-політичних зрушень, що супроводжувався появою руху на підтримку реформ Генсека КПРС, виникненням неформальних груп та організацій. Влітку 1987 р. відновила діяльність репресована Українська Гельсінська Група. Головну роль в її відродженні відіграли дисиденти, які першими повернулися з таборів - В. Чорновіл, брати Горині та ін. Одночасно В. Чорновіл переймався проблемами відновлення, на легальних підставах, свого дітища - «Українського вісника», який став першим опозиційним друкованим органом в Україні. У серпні 1987 р. побачив світ відкритий лист В. Чорновола до Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, в якому викладалися основні програмні вимоги відновленої правозахисної організації. Автор переконував керівництво КПРС у необхідності виробленого нового курсу національної політики. Зокрема, Чорновіл виступав за розширення прав союзних республік, повернення національним мовам у повному обсязі державних прав, закликав до ліквідації «білих плям» вітчизняної історії і реабілітації ОУН, УПА, жертв сталінських і брежнєвських репресій, протестував проти політики русифікації України.

«Відкритий лист», на думку історика діаспори А.Камінського, «треба вважати програмним документом не лише самих гельсінців, а й широкої суспільної динаміки, яка була виразником української політики того часу».

У вересні 1989 р. В. Чорновіл серед 1109 делегатів, які брали участь в установчому з'їзді Руху. Разом з колишніми політв'язнями Л. Лук'яненком, М. Горинем, С. Хмарою, В. Чорновіл представляв радикальну течію Руху, яка наполягала на виході України зі складу СРСР, на утвердженні в суспільстві повноцінного плюралізму.

Переростанню «перебудови» у «антикомуністичну революцію» упродовж квітня 1990 - по квітень 1992 р. В. Чорновіл сприяв на посаді голови Львівської обласної ради та облвиконкому. Зміст, отримані результати та суспільна значущість глибинних зрушень, що відбувались за безпосередньої участі В. Чорновола у самому «серці Галичини» можуть бути віднесені до справді революційних. Йдеться про створення всіх необхідних передумов для прискорення і завершення процесу формування сучасної української політичної нації, а також докорінну зміну системи влади в регіоні.

Будучи одним з лідерів радикального крила частини Верховної Ради - Народної Ради В. Чорновіл сприяв прийняттю Декларації про державний суверенітет України, проголошенню 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України. Перебуваючи з квітня 1992 р. до березня 1999 р.(25 березня 1999 р. загинув в автокатастрофі) на постійній роботі в парламенті України, очолюючи депутатську фракцію НРУ В.Чорновіл всіляко намагався створити умови для самоствердження, самореалізації національного організму, набуття економічної могутності, культурного розвою, втілення в життя соборницької ідеї, надання Україні суб'єкта міжнародного товариства.

Олег БАЖАН

старший науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України,
доцент Національного університету «Києво-Могілянська академія»,
кандидат історичних наук





QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Коментарі

avatar

Останні новини

20:56
20-Лип-2018
Новинка: набір листівок «Старий Чернігів»
Днями надруковано набір листівок «Старий Чернігів». На дванадцяти листівочках предста
18:43
20-Лип-2018
EU4Energy: питання інтеграції ринку електроенергії Молдови та України
Нещодавно на високому рівні в рамках ініціативи EU4Energy зустрілися зацікавлені стор
16:39
20-Лип-2018
Права учасників Революції Гідності закріпили законодавчо
На офіційній сторінці Президента України у Facebook повідомляється про підписання Зак
16:33
20-Лип-2018
Італійські друзі Путіна
Шок, сенсація і скандал одночасно. Віце-прем'єр-міністр і міністр внутрішніх справ Іт
10:40
19-Лип-2018
В мережі показали російських найманців у боях під Дебальцево
В мережі з’явилось нове відео за участю російських найманців ПВК «Вагнер», які брали
10:23
19-Лип-2018
До антиросійських санкцій приєдналось ще 5 країн
Верховний представник Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки Федеріка Моге
10:13
18-Лип-2018
Російські хвости світового безладу
Росія всіма способами перешкоджає розширенню НАТО та вступу до Альянсу демократичних
09:59
18-Лип-2018
Відомий французький діджей виявився прихильником «ЛНР»
Новим героєм російсько-терористичного скандалу на цей раз став французький музикант з
10:24
17-Лип-2018
Україна має повернути собі Азовське море
Президент України, виступаючи в ефірі телеканалу ICTV, доручив Міністру оборони, нача
10:10
17-Лип-2018
Шпигунський скандал в американській столиці
У столиці Сполучених штатів Америки Вашингтоні 15 липня співробітники ФБР затримали 2
Усі новини