реклама партнерів:
Головна » Суспільство та політика » Україна впевнено рухається до президентських виборів

Україна впевнено рухається до президентських виборів



Автор: Черняков
Коментарі: 0
Переглядів: 2260
Суспільство та політика


Україна впевнено рухається до президентських виборів. Свідченням цього є те, що уже відомі прізвища деяких кандидатів на цю посаду, які самі про це вже заявили. Це зокрема В.Литвин, який оголосив про свій намір ще 3 липня 2006 року. Серйозність його намірів знайшло своє підтвердження під час позачергових парламентських виборів 30 вересня 2007 року. Не приховує своїх намірів і нинішній глава держави В.Ющенко. Не проти вдруге поборотися за президентську булаву і В.Янукович. Однак розмови на кухні допускають можливість висунення від Партії регіонів і іншої кандидатури або не висунення взагалі, як би це не дивно звучало. Третій сценарій може бути пов’язаний із заявою про себе Р. Богатирьової - публічної та авторитетної, розумної і водночас красивої, поєднання, що дуже рідко зустрічається в політиці. За винятком, звичайно, Ю.Тимошенко. Щодо Юлії Володимирівни то її досить високий рейтинг штовхає, не тільки її, але і оточення, на участь в майбутній президентській гонці. Однак посада Прем’єр-міністра України, що є далеко не останньою в державній ієрархії, та й політичний досвід і інтуїція підказують їй не робити сьогодні будь – які необдумані заяви. Ну хоча б тому, що у неї є чудові шанси стати президентом як під час нинішніх так і наступних виборів. А ось Віктору Андрійовичу вже не потрібні будуть наступні президентські вибори і він, роблячи подання на прем’єрську посаду, хотів би щоб про це знала і Юлія Володимирівна. Вона все чудово розуміє і не бажає робити помилки в цій, досить не простій, ситуації. Щоб там не говорили, а ці двоє талановитих політиків вияснили для себе головне – якщо вони діють спільно і взаємодоповнюють один одного, то досягають позитивних результатів. Якщо ж тільки зацікавлені друзі розводять їх і звичайно не без допомоги політичних супротивників, то одразу виникають проблеми не тільки в них обох, але й в держави. На їх щастя це починають розуміти дедалі більше українських виборців. При всіх складнощах їхніх взаємовідносин у них існує тільки один вибір – не робити ніяких спроб обіграти свого партнера, а діяти якомога чесніше. В іншому випадку на їхніх суперечностях зіграє хтось третій, а вони програють. Як В.Ющенко так і Ю.Тимошенко це добре розуміють, а ось на практиці все буває набагато складніше, зважаючи на те, що в обох є своє оточення і стосунки між ними не такі вже й безхмарні.
Не можуть відверто заявити про свої амбіції молоді і досить перспективні політики – Ю.Луценко і А.Яценюк. Стрибати в жорна, які їх одразу перемелють вони, судячи з їхніх заяв не збираються, а будуть чекати свого часу, звичайно якщо він настане. Як би там не було, але перечекати набагато краще, ніж передчасно згоріти в політичному вогні.
Зовсім інша ситуація в О.Мороза та П.Симоненка – досить досвідчених і добре відомих в Україні політиків, що сповідують ліву, популярну серед пострадянських громадян, ідеологію. Вони декілька разів робили невдалі для них спроби підкорити президентську вершину, але переконавшись, що це їм не світить почали діяти в іншому напрямку. Олександр Олександрович, з’ясувавши про абсолютну безперспективність бути обраним на всенародних виборах, вирішив, що цю посаду, при його дипломатичних здібностях, він може здобути і в парламенті. Майстерно, з точки зору деяких українських політиків, посівши місце Голови Верховної Ради України розраховував, що за допомогою конституційної більшості в парламенті і здобуде президентську булаву. Та не судилося бути втіленим в життя цьому хитромудрому сценарію О.Мороза, бо він необачно, а головне передчасно зробив свою заяву про те, що вже в травні 2007 року в українському парламенті буде конституційна більшість. Наслідки цієї непродуманої заяви добре відомі: у Верховній Раді конституційна більшість так і не виникла, але соцпартія вперше перестала бути парламентською.
П.Симоненко з комуністичною прямотою, ще з президентських виборів 1999 року і аж до сьогодні, продовжує заявляти, що Україні посада президента не потрібна як, до речі, і вступ в НАТО. Петру Миколайовичу особисто президентська посада дійсно не потрібна, бо він чудово розуміє, що український народ його ніколи не обере, а ось наскільки ця посада потрібна для України то є вже питання. П.Симоненко і на наступних виборах буде виконувати звичну для нього функцію – допомагати комусь із претендентів під час другого туру голосування. На його електорат не варто покладати надії як В.Ющенку так і Ю.Тимошенко. Тому цілком зрозуміло, що хтось третій буде робити дуже тонкі та продумані кроки з єдиною метою примусити президента та прем’єр-міністра не співпрацювати, а конфліктувати. Цей політик буде готовий докласти значні зусилля, щоб допомогти суттєво ослабити, не так вже й важливо, В.Ющенка чи Ю.Тимошенко. Та знати, що в другому турі на нього чекає досить вагомий резерв прихильників комуністичної ідеї. Професіонали цього третього враховують і те, що у випадку прямого зіткнення під час виборчої кампанії між прихильниками демократичних кандидатів вони вчинять поміж собою такі чвари і поливання брудом один одного, що про перемогу в другому турі вже й не варто буде говорити. Не безпідставними будуть надії на те, що частина ображених виборців, наприклад, Юлії Володимирівни можуть взагалі не прийти на виборчі дільниці, а то й віддати свій голос тому третьому.
Не є великим секретом те, що реальні кандидати на перемогу вже сьогодні готують собі технічних кандидатів, за допомогою яких можна буде покращити, точніше підсилити свій контроль, в першу чергу, над дільничними виборчими комісіями. Не важко передбачити, що вже такої кількості технічних кандидатів, які були на попередніх виборах у В.Януковича, однозначно не буде. В.Ющенко, маючи їх в три рази менше, зумів в кінцевому результаті здобути перемогу на президентських виборах. Зараз політтехнологи вже розмірковують над всіма можливими варіантами, які повинні допомогти привести до перемоги їхнього кандидата. І чим вищі його шанси, тим більша відповідальність тих «сірих кардиналів», які своїм інтелектом та організаторськими здібностями приводять на Олімп влади навіть тих, хто і близько цього не заслужив. Та вже настають часи, коли всі випадковості просто виключені. Президент, точніше його найближче оточення, сьогодні мають досить непогані можливості для того, щоб і в дуже складній ситуації зробити досить нестандартні кроки та здобути таку бажану перемогу. Президент повинен чітко знати, що за допомогою звичних та стандартних кроків в нього нема шансів на перемогу. В.Балога дуже добре зрозумів це і результати вже помітні. Призначення Р.Богатирьової Секретарем РНБО є яскравим підтвердженням цього. До цього варто додати, що Раїса Василівна не той політик з яким можна не чесно поступати. Вона зуміла переконати в цьому Партію регіонів і якщо буде потрібно то й інших.


Досить цікаво проводить свою передвиборчу кампанію майбутній кандидат у президенти В.Литвин. Телевізійна передача «Свобода слова» Савіка Шустера дала можливість Володимиру Михайловичу показати свій гострий розум і вміння висловити в дискусіях те, що хотіли почути телеглядачі. Підняття рейтингу в очах українських виборців не забарилося. Похід в народ, в масштабах України, на позачергових виборах 30 вересня 2007 року дозволив йому довести і собі, а головне виборцям, наскільки важливо для партії мати реального лідера. Вдалі дії керівника Народної партії дозволили поміняти в парламенті Соцпартію на Блок Литвина.
Українці отримали чудову нагоду переконатися наскільки їм потрібен Литвин. Будемо відвертими, у керівництва фракції було досить велике бажання зберегти свою важливість для утворення і підсилення майбутньої новоутвореної парламентської більшості. Володимир Михайлович розраховував на відносно рівноправні умови співпраці з БЮТ та НУНС, але що таке рівноправність з меншою фракцією – це питання залишається для політиків і досі відкритим. На той момент домінувала точка зору, що БЮТ і НУНС не зуміють утворити більшість, а тому діяти в напрямку співпраці команда В.Литвина не поспішала. Заяви про можливі спільні дії звучали, а ось до конкретних результатів обидві сторони так і не дійшли. Між представниками демократичних сил і так було досить багато різних неузгодженостей, а тут ще блок Литвина дуже виразно всіма своїми діями показує свою надмірну значимість. Врешті, зрозумівши, що суттєво поступившись Володимиру Михайловичу досить не стійка парламентська більшість може здобути не тільки тимчасові дивіденди, але отримати і певні проблеми, коаліціянти відмовились від послуг В.Литвина. Іти на відкриту співпрацю «Блоку Литвина» з Партією регіонів, на той час, було не можна.
В.Литвин, зрозумівши, що посада Голови Верховної Ради йому не світить, на що він і не без підстав розраховував, зробив не дуже зважені дії. Мені здається, що потрібно було підтримати кандидатуру Ю.Тимошенко і уряду, а вже про підтримку бюджету на 2008 рік й говорити не приходиться. Після голосування робити спробу пояснити, чому Блок Литвина не голосував, виглядало не дуже доречним.
Сьогодні фракція Володимира Литвина робить чималі зусилля, щоб хвилі парламентських баталій не викинули невеличке судно на берег чи не занесли занадто далеко в море. Плавати або ходити вздовж берегу дуже вигідно для Народної партії, але так довго тривати не може. Коли з глибин моря на берег накочуються хвилі опозиції, то дуже різко збільшуються шанси бути викинутим на берег, або інша крайність – бути занесеним далеко в море. Вибір з непростих. Однак реалії політичного життя підказують, що парламентський шторм, якщо викине на берег партійне судно, то вціліє хоча б команда, а ось в розбурханому морі тоне не тільки корабель, але й команда теж. Вільне плавання вже досить набридло як тим, хто в морі, так і тим, хто на березі.
В.Литвин вже озвучив досить розумну пропозицію про нові позачергові парламентські вибори і повернення до мажоритарної виборчої системи. Відкидати з порогу досить прагматичну і обґрунтовану пропозицію аж ніяк не варто, тим більш якщо про це говорить дуже досвідчений політик. Та одне невеличке але. Чи погодяться на це ті фракції, точніше їх керівництво, що вже відчули смак своєї сили і можливості не тільки самостійно формувати ручні чи зручні партійні списки, але й потім вже в парламенті керувати власною політичною силою? Відповідь зрозуміла: мати реальну владу і віддавати її, бо хтось так хоче – абсолютно нереально. Так не буває ні в реальному житті, а тим більше в політиці. Гадаю Ви, пане Володимире, це чудово розумієте самі.

Вихід В.Балоги з партії „Народний Союз Наша Україна” однозначно є знаковою подією в напруженому політичному житті України. Висловлюється вже чимало різноманітних припущень і думок з приводу цього кроку Глави Секретаріату Президента України. Віктор Іванович вийшов з партії, яка вважається пропрезидентською і не проти бути нею надалі. Та, на превелику жаль для керівництва партії „ Народний Союз Наша Україна” вона вже перетворилася в політичну силу, що вже не стільки підтримує авторитет В.Ющенка, скільки його відбирає. Блок „Наша Україна” з шести партій в 2006 році і блок „Наша Україна – Народна самооборона” уже з дев’яти партій в 2007 році не справилися з покладеними на них завданнями. Всі чудово розуміють, що головну роль у цих двох виборчих кампаніях відігравав НСНУ і тому всі претензії в першу чергу до лідера. З партії вийшла людина, яка на відміну від багатьох в оточенні В.Ющенка, вміє не тільки гарно говорити, але й робити конкретні справи, та ще й досить професійно. В цьому могли переконатися як прихильники президента так і його супротивники. І від цього не в захопленні численні опоненти В.Ющенка, що цілком природно, але й чимало з табору „помаранчевих”. Вміння починати якусь важливу справу і саме головне зуміти довести її до кінця це далеко не кожному під силу. Є всі підстави вважати, що В.Балога взявся за створення нової і реальної політичної сили, на яку буде спиратися Віктор Андрійович під час президентських виборчих перегонів.
Це вже не перша спроба. Влітку 2004 році таке завдання виконував народний депутат М.Мартиненко і це відбувалося якраз напередодні президентських виборів. Після перемоги В.Ющенка в березні 2005 року з’явилася партія, яка стрімко зростаючи чисельно, в такій же пропорції накопичувала і проблеми. Вони в кінцевому результаті привели її до логічного завершення – втрати авторитету не тільки у виборців, але й, що саме страшне для будь-якої партії, серед самих партійців. Іти на президентські вибори, маючи за спиною таку партію, В.Ющенко вже не може. Намагання досягнути успіху на позачергових парламентських виборах у вересні 2007 року за допомогою мегаблоку, до якого ввійшло аж дев’ять партій, теж не дало необхідного результату. Такий розвиток подій викликав тривогу у президента. Часу на прорахунок ситуації, що склалася вже обмаль. Пускати справу на самоплив не можна. Розраховувати, що Ю.Тимошенко в період свого досить високого рейтингу не піде на вибори малоймовірно. Стало зрозуміло, що настав час термінових, але продуманих кроків. Діяти, не гаючи такого дорогоцінного часу, якого завжди не вистачає в останні дні перед голосуванням.
Питання стоїть так, чи буде це дійсно нова президентська партія і буде впливовою серед народу, чи піде шляхом своєї попередниці – НСНУ. До неї з перших днів мов у широко відкриті, не тільки двері але й ворота, хлинула величезна маса людей з досить різними політичними уподобаннями так і чисто людськими якостями. Як завжди буває в таких випадках переможцями виходять не найрозумніші і далеко не найчесніші. Звичайно, чекати позитивних результатів від такої кадрової політики не доводиться.
Як це не дивно звучить на перший погляд, але нормальне фінансування НСНУ створило і чимало проблем для неї, у вигляді різних конфліктів та взаємних звинувачень, порівняно з меншими як чисельно так і фінансово, політичними партіями. Однак в плані амбітності та гонору ці не дуже чисельні партії, а точніше їх керівництво, нікому не поступаються. Тільки на вислуховування їхніх думок та пропозицій, не говорячи вже про погодження і реалізацію запланованого, потрібно дуже багато часу.
Від В.Балоги чекають кроків, які професіоналам не дуже складно прорахувати. Він повинен, спираючись на перевірених у спільних виборчих кампаніях людей, досить швидко зареєструвати обласні та районні організації. Професійно підготовлений установчий з’їзд, делегати якого проголосують за прийнятну назву новоствореної партії, Статут та Програму партії. Далі будуть проведені обласні установчі конференції, а з часом і районні. За умови продуманості в цій важливій справі можна буде розраховувати на те, що обласні і районні організації очолять авторитетні та професійно підготовлені люди. Звичайно поруч з ними будуть свої люди, які не тільки спостерігатимуть, але й допомагатимуть партійній розбудові. Чим менше буде в партії керівників з сумнівним авторитетом, тим більша перспектива на успіх і не тільки для партії, але й для кандидата на посаду Президента України. Перед В.Балогою не стоїть завдання створити одну команду, бо це сьогодні просто неможливо. В НСНУ має місце досить критична ситуація, коли фактично в усіх областях України існують по три чи чотири розрізнені команди, що навперебій заявляють про підтримку В.Ющенка. Примирити їх всіх і стане найважливішою справою для Віктора Івановича. Як це краще зробити підказувати йому не потрібно. Його дії підтримають партійці без посад, залишивши ряди НСНУ. Абсолютно не виключена ситуація, коли в деяких районних організаціях залишаться тільки штатні працівники.

21 лютого 2008 року на одному з телевізійних каналів В.Балога вперше підтвердив наш прогноз про можливість створення ним нової партії. Пояснення, що він ще точно не знає як це буде відбуватися дає нам можливість побачити серйозність його намірів в цій надзвичайно важливій і відповідальній справі.
Отже, шановні читачі, ми з вами отримали чудову нагоду прослідкувати можливі кроки прагматичного політика нашої держави. Ніяких порад не робимо, бо нас про це ніхто не просив, а ось висловити деякі думки це абсолютно нормально.
З самого початку фіксуємо, що Віктор Іванович береться розбудовувати сильну та потужну партію. За розбудову слабкої ніхто звичайно братися не буде. Стан справ в „НСНУ” для нього добре знайомий і він чудово розуміє перспективу розбудови дійсно потужної президентської партії. Додатковим стимулом є те, що В.Балога дуже добре знає керівництво партії та їх можливості.
Надзвичайно важливим буде вміння не повторювати помилки зроблені керівництвом всіх рівнів „НСНУ” і не тільки суттєві, але й дрібні. Можна передбачити стратегічну лінію майбутньої партії – чітко діяти в напрямку підвищення авторитету В.Ющенка і одночасно дуже зважено та продумано ставитися і співпрацювати з іншими партіями демократичного спрямування. Тобто зробити те, що так і не вдалося партії „Народний Союз Наша Україна”.
Важливим є й те, що авторитет В.Ющенка поступово зростає і це пов’язують з діяльністю його керівника секретаріату. Президент про це чудово знає, як і виборці. Підхід В.Балоги та його команди буде один – залучити найбільш професійно підготовлені кадри, які самі будуть працювати і не будуть заважати це робити іншим. Звичайно знайдеться чимало бажаючих, що будуть переконувати ламати через коліно керівників невеликих партій, які завжди підтримували нині діючого президента. Щоб не втратити своїх прихильників вони і надалі будуть разом з ним. Тому напередодні президентських виборів не потрібно заганяти всіх в одну партію. Для створення сильної та впливової партії зовсім не обов’язково займатися будівництвом колгоспів, з відомими проблемами та негараздами. Всі розуміють, що „НСНУ” потрібно буде віддати свої найкращі і не дискредитовані в очах виборців людей. Головне не допустити безконтрольного перебігання керівних кадрів, щоб новостворена партія не втратила свій авторитет вже на початковій стадії партійного будівництва. Така небезпека є абсолютно реальною. Для новоствореної партії досвідчені майстри – інтригани – це корозія, яка швидко зруйнує всі напрацювання цілої групи відданих В.Ющенку людей. Це буде вимагати певної принциповості з боку В.Балоги, яка в нього завжди була. Всі ображені повинні знати, що їхня відданість Віктору Андрійовичу буде вимагати від них не тільки руками водити, але й в потрібний момент виконувати, не дуже звичну для них, чорнову роботу.
Під час об’єднавчих перемовин з лідерами політичних партій, які хочуть уникнути процесу асиміляції і не бажають зникнення своїх партій раз і назавжди з політичної арени, то потрібно вже сьогодні ставити перед ними завдання виконувати роль технічних кандидатів. Хто з партійних лідерів погодиться на влиття до нової партії будуть не без підстав розраховувати на якісь посади, адже без них вони своє життя просто не уявляють. Тому це досить добре, що залишаться невеликі демократичні партії, які просто будуть змушені виконувати роль технічних кандидатів під час президентських перегонів, щоб були задіяні їх члени партій для роботи агітаторами, членами ДВК та спостерігачами.
Це позбавить новостворену партію величезної кількості абсолютно непотрібної роботи. Потрібно вже визначатися якою буде кількість технічних кандидатів. Дванадцять, як це було у В.Януковича це звичайно забагато і не тільки у фінансовому плані, але й в організаційному. Професіонали таку надзвичайно важливу роботу на потім не відкладають.
Частина членів „НСНУ” готові ще раз спробувати повірити в гарні наміри нових керівників, як в центрі так і на місцях. Для кандидата в президенти В.Ющенка не так важливо в якій демократичній партії будуть його прихильники. Головне їх не втратити. За допомогою якраз новоствореної партії і можна буде зберегти їх голоси. Абсолютно не виключена ситуація, коли слідом за В.Балогою та його однодумцями процес виходу з партії набуде широкого розмаху вже на місцях. З часом наявність тільки штатних працівників в деяких районних організаціях буде трагедією тільки для місцевих керівників, але аж ніяк не вплине на результат майбутньої президентської кампанії. Не важко передбачити ситуацію, яка дозволить об’єктивно перевірити вплив та авторитет не тільки нинішніх керівників на місцях, але й тих, кому буде довірено створювати, а потім і керувати партійною організацією. Перевага на стороні майбутньої партії. Виняток буде тільки тоді, коли члени «НСНУ» побачать, що міняти шило на мило не варто. Залишаться на плаву тільки партійні організації, які сьогодні очолюють чесні та авторитетні керівники. Дуже важливо, щоб всі розрізнені і конкуруючі політичні сили та їх лідери не вбачали головним для себе отримати власну вигоду, розводячи різні інтриги на місцях, а працювати на перемогу демократичного президента. Цю роль, хоча й з недоліками, досить послідовно виконує В.Ющенко. Це всі розуміють. Залишилося тільки підтвердити це не тільки на словах, але й реальними та конкретними справами. Це і буде перевіркою на професіоналізм тих, хто візьметься за цю не дуже легку справу.

Шановні читачі, продовжуємо і надалі бути відвертими між собою. Ю.Тимошенко вже поставила в бойову готовність своє військо. Військові люди чудово розуміють таку ситуацію. Більш доступною мовою це означає, що його вже майже неможливо повернути назад в казарми без втрати їхньої боєздатності. Звичайно на це не може піти жоден досвідчений полководець і Юлія Володимирівна тут не є винятком. Вона не забажає з чиєїсь примхи втратити контроль над своїми військами, особливо напередодні жорстоких військових баталій, вибачте виборчих. Однак про Ю.Тимошенко мова буде окремо. Зараз хотілося б згадати про ще одного, досить здібного полководця, який не виводив для шикування свого досить потужного війська. Так, мова піде про Р.Богатирьову і її, досить непогані можливості для взяття найвищої посади в нашій державі. Вже на сьогодні вона має помітні, навіть неозброєним оком, переваги над іншими кандидатами. Однак питання стоїть так, чи варто буде це військо виводити під час виборчої кампанії, що вже наближається, чи зберегти свої сили та енергію до наступних виборів. Є політики, які зацікавлені як в першому так і другому варіанті. Однак не рахуватися з тими, які б хотіли, щоб Раїса Василівна взагалі не висувалася теж не мало, бо вона може дуже сплутати всі карти в колоді. Можливі варіанти повинна проаналізувати не тільки нинішній секретар РНБО, але в першу чергу її фінансові менеджери. Вони чудово розуміють, що питання далеко не в Партії регіонів адже політичні ревнощі з боку В.Януковича буде не дуже складно обійти, маючи досить сильну дисципліну серед керівництва партії, як у центрі так і на місцях. Реальні лідери партії можуть дуже легко вирішити проблему взаємовідносин між Раїсою Василівною та Віктором Федоровичем. Перша стає кандидатом у президенти, а другий не втрачає посади лідера партії і фракції у парламенті. Прості прихильники Партії регіонів без будь - яких нарікань можуть сприйняти таку не звичну для не професіоналів ситуацію. Повторювати одну й ту ж саму помилку вдруге аж ніяк не варто. За будь – яких обставин хтось завжди буде чимось не вдоволений, але таке наше життя, що для перемоги, наприклад у спорті, виставляють найсильнішого спортсмена. Політолог, який себе поважає, не дозволяє озвучувати всі можливі варіанти, розуміючи, що це справа інших людей. Зрозумілим є тільки те, що В.Ющенку потрібно постійно пам’ятати про дві жінки, які сьогодні знаходяться поруч. Вони можуть як допомогти йому вдруге стати Президентом України, так і завадити, звичайно, за певних обставин.
Зараз є політики, які за допомогою політологів чи журналістів намагаються знову розігрувати, абсолютно неприйнятну, як для України так і переважної більшості українців, карту – обрання глави держави парламентом. Такий настрій став посилюватися після того, як стало помітним про цілком реальну перспективу обрання В.Ющенка. Таке бажання підсилюється і тим, що якщо президентом не буде обраний Віктор Андрійович, то ним буде Юлія Володимирівна. Подібний сценарій не дуже радує значну кількість українських політиків і вони заради не допущення до влади тих, хто їм не подобається готові піти на послаблення позицій української держави. Уявити США чи Росію парламентською республікою дуже важко, а ось слабку і не дуже сильну Україну зробити ще більш слабкою на це готові деякі політики. Тільки невідомо на догоду кому.

Чернігів. В. Лутченко
(04622) 5-39-92





QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Коментарі

omForm">
avatar

Останні новини

20:22
28-Бер-2024
Російські спецслужби під прикриттям московського патріархату
Ця війна є цивілізаційною. Без знищення московії як імперії, миру і спокою для Україн
19:46
27-Бер-2024
Пам’яті Героя України Дмитра Романченка з Чернігова
У Небесному війську Захисників України гідне місце займають і уродженці Чернігова — п
19:24
27-Бер-2024
По Харкову вдарили авіабомбами - вперше з 2022-го року
Під ударом Шевченківський район, за інформацією, що перевіряється, ворог застосував д
20:44
26-Бер-2024
П'ять сценаріїв розгортання французьких військ в Україні
Президент Франції Еммануель Макрон своєю заявою про можливе відправлення в Україну за
22:12
25-Бер-2024
Василь Малюк: СБУ обіграла російські спецслужби по всіх ключових напрямках
З початку повномасштабного вторгнення Служба безпеки України значно посилила напрям к
21:20
25-Бер-2024
росіяни вчергове вдарили по Одесі балістикою
Коротко про одеські новини сьогодні.
Росіяни вчергове вдарили по нам балістико
20:29
25-Бер-2024
Війська росії захопили нові території на сході України
Армія Росії просунулася вперед практично на всіх ділянках фронту, де вона штурмує. Пр
20:11
24-Бер-2024
У Чернігові згадали заповіти В’ячеслава Чорновола
24 березня у Чернігові, в Музеї боротьби за відновлення незалежності України на Черні
16:27
24-Бер-2024
Оборонці України - неймовірні!
Ефективність використання засобів, які є в нашому розпорядженні - безпрецедентна. Для
21:09
23-Бер-2024
На Львівщині згорів деревʼяний храм Святого Михаїла
На Стрийщині вогнеборці ліквідували пожежу в дерев’яній церкві
23 березня о 10
Усі новини


реклама партнерів: