Відгриміли парламентські вибори, з прогнозованими конфліктами та взаємними звинуваченнями, а політично активні виборці вже чекають наступні виборчі баталії. Численна журналістська гвардія поспішає висловити власні думки про їх результати. Для значної частини «акул пера» є проблемою можливість об’єктивного висвітлення виборчих перегонів. Причина надзичайно проста, адже вони не можуть дозволити собі певні висловлювання на адресу тих, хто ще зовсім недавно щедро фінансував замовні статті і коментарі, спрямовані проти своїх політичних супротивників. Бути ж не вдячним ніхто не бажає. Хто не потрапив у фінансову залежність отримав можливість висловлювати власні думки і автор даної статті теж хоче скористатися цим. Розглянемо питання, яке декого вже цікавить, а з часом кількість зацікавлених буде тільки зростати. Так, мова буде іти про майбутні президентські вибори та його переможця. І хоча до офіційного старту президентської виборчої кампанії ще дуже далеко, однак ті, хто ніколи не виходить із виборчого процесу, чудово розуміють, що серйозні політики давно розпочали підготовку до них. Відбувається всебічний аналіз не тільки власних можливостей, але й конкурентів, з їх сильними та слабкими сторонами. Досвідчені політтехнологи вивчають можливості кандидатів, навіть якщо вони ще й не визначились остаточно. Професіонали вже мають необхідні дані на можливих претендентів і розмірковують як краще їхні амбіції використати для «важковаговиків» у майбутніх виборчих змаганнях. Спробуємо і ми заглянути у цю політичну кухню, щоб у 2015 році подивитися на свої неточності в прогнозах.
Почнемо з чинного президента України В. Януковича. Чи має він шанси вдруге бути обраним на почесну посаду глави держави? Відповідь однозначна – так. Наскільки вагомі його шанси можна буде зорієнтуватися, дочитавши статтю до кінця. Для нетерплячих інформуємо, що в нього можливості набагато більші, ніж в його попередника В. Ющенка в 2010 році. Отже, кандидата від Партії регіонів уже названо. Тепер цілком логічно назвати інших кандидатів, в першу чергу, від політичних партій, що потрапили до парламенту.
Комуністична партія України не створює ніяких проблем ні для політологів, ні для політтехнологів. Участь у перегонах буде брати лідер партії, незмінний П. Симоненко, але до другого туру президентських виборів дорога йому закрита. Однак станемо на захист Петра Миколайовича і проінформуємо читачів, що якщо хтось інший буде балотуватися від КПУ то результат від цього аж ніяк не зміниться. Симпатики Компартії в другому турі голосування, абсолютно передбачувано, будуть голосувати за висуванця від Партії регіонів.
Політична партія «УДАР» однозначно висуватиме кандидатом у президенти свого лідера В. Кличка, головним завданням якого буде підтвердити закономірність успіху на парламентських виборах і перевірити свій власний рейтинг серед виборців. У разі успіху Віталій Володимирович отримує можливість відігравати роль, яку на попередніх президентських виборах мав С. Тігіпко. Чи піде наша спортивна гордість шляхом Сергія Леонідовича, чи в нього будуть інші задуми, покаже час. Імовірність побачити пана Віталія у другому турі голосування звичайно є, але повторення помилок, що мали місце під час парламентських виборів, може однозначно перекреслити надії на фінальну зустріч з представником влади. Власних спеціалістів явно не вистачає та й рівень їхньої підготовки бажає кращого. Закордонні, в силу не знання специфіки та проблем українських реалій, теж не зможуть належним чином допомогти, а провладні професіонали будуть це робити тільки з вигодою для Партії регіонів. Майже замкнуте коло, однак вихід потрібно знаходити і не затягувати з його пошуком.
Легко передбачити і дії лідера Всеукраїнського об’єднання «Свобода» О. Тягнибока, який буде намагатися наростити ще більше свій політичний капітал і спробувати зайняти третє місце у виборчих перегонах, відтіснивши В. Кличка. Бронзовим призером стане той, чиє оточення буде більш професійно працювати з виборцями. Певну перевагу в цьому змаганні має представник «Свободи», який буде спиратися на більш стійкий і послідовний електорат. Виборці В. Кличка більш готові до розчарування у своєму лідерові, а якщо точніше то в його найближчому оточенні. За певних обставин партійні активісти можуть нагадати про досить суттєві недоречності у кадрових і фінансових питаннях, що мало місце під час парламентських виборів. Це гарантує тільки четверте місце у виборчих перегонах. Якщо не працювати належним чином над помилками, то можна буде пропустити вперед ще і П. Симоненка. П’яте ж місце, для достатньо успішної на сьогодні політичної сили, вагомим здобутком аж ніяк не можна буде назвати.
Як завжди, найбільш заплутаним є стан справ з об’єднаною опозицією. Буде висуватися Ю. Тимошенко чи хтось інший, спрогнозувати дуже складно. Погоджена кандидатура від нинішньої об’єднаної опозиції гарантовано виходить до другого туру голосування, разом з провладним кандидатом. Однак А. Яценюк і А. Гриценко теж не приховують свого бажання знову спробувати своє щастя в боротьбі за президентську булаву (посаду). Юлія Володимирівна, через підписані нею газові домовленості з Росією, помітно втратила свій авторитет серед українських виборців, однак і сьогодні продовжує бути активним політиком в опозиційному таборі. Ситуація, коли тривалий час нема єдиного лідера опозиції, цілком влаштовує нинішню владу, яка за певних обставин зможе вивести до другого туру найбільш вигідного для неї опозиціонера. Можна припустити, що провладна команда саме цим питанням і займається сьогодні. Варіантів є декілька, тому відбуваються втаємничені суперечки і пошук найбільш вигідного проекту, адже ціна помилки надзвичайно висока. Не потрібно бути великим пророком, щоб зрозуміти, що без єдиного кандидата від об’єднаної опозиції суттєво збільшуються шанси потрапляння до другого туру В. Кличка, О. Тягнибока і навіть П. Симоненка, якого може вивести в другий тур голосування розрізнена опозиція. Компартія, після тривалої співпраці з Партією регіонів, у новій Верховній Раді буде намагатися більш чітко займати опозиційну нішу. Партія регіонів з великим задоволенням спостерігатиме за спробами комуністів підняти свій рейтинг серед протестного електорату і як їхні намагання буде руйнувати О. Ляшко, який своїми активними діями не пропустить до фінального поєдинку Петра Миколайовича. От вам і роль пана Олега на майбутніх виборах, точніше одна з них, бо він багатоплановий політичний актор. О. Ляшко зразу отримує дуже вигідну стартову позицію, самостійно граючи на парламентському полі і позбавляючи себе суперечок щодо вибору тактики та стратегії, в майбутньому виборчому процесі. На перемогу він не розраховує, але зробити виборчі перегони більш видовищними йому до снаги. Всі інші опозиціонери, особливо коли їх буде багато, тільки допомагатимуть кандидатам від провладної партії та комуністів. У випадку, коли розрізнені опозиціонери будуть дуже активно вести свою виборчу кампанію серед українських виборців, то в другий тур голосування виходить представник від Партії регіонів і достатньо дискредитований, до того ж своїми, представник опозиції. Якщо опозиційні кандидати ну дуже активно будуть вести міжусобні війни, обливаючи брудом один одного, то може повторитися ситуація 1999 року, коли до фіналу знову потрапить Петро Миколайович, якого в другому турі дуже легко розкладе на лопатки майбутній кандидат від Партії регіонів.
На фоні вищевикладеного роль Н. Королевської, яка досить швидко оголосила про своє бажання балотуватися на наступних президентських перегонах, не є такою важливою і цікавою, якою була на парламентських виборах. Ну візьме вона частину голосів у об’єднаної опозиції чи у В. Кличка, але ж для провладного кандидата в другому турі це не буде мати особливого значення, на відміну від парламентських виборів. Позитивом, для кандидата в президенти від Партії регіонів, буде те, що з допомогою Наталії Юріївни можна буде отримати додаткових членів територіальних і дільничних виборчих комісій. У вмінні оптимально використовувати технічні партії і технічних кандидатів з Партією регіонів доки що ніхто не готовий конкурувати. Як в територіальних чи окружних, так і в дільничних виборчих комісіях кількісна перевага завжди була на стороні регіоналів, не залежно від того була партія при владі чи в опозиції. Що це таке професіоналам не потрібно пояснювати, як і те, що нинішня опозиція навіть будучи при владі завжди мала меншість в комісіях. У випадку, коли Н. Королевська вважатиме, що вона буде реальним кандидатом на високу посаду глави держави і зуміє переконати в цьому не тільки тих, хто її буде спонсорувати, але й виборців, то вже сьогодні потрібно розпочинати активну роботу. В іншому випадку всі зрозуміють, що вона буде виконувати роль технічного кандидата. Ситуація без варіантів. В цьому плані позапарламентська політична сила має перевагу перед парламентськими, правда за однієї умови, що змагання за електорат буде здійснюватися професійно, а не на любительському рівні. Якщо Наталія Юріївна зробить належні висновки з своєї парламентської виборчої кампанії і більше не буде закопувати гроші в землю чи пускати їх на вітер, то можна розраховувати і на феномен Н. Королевської, як не дивно це звучить для декого. Головне вміло користуватися абсолютно передбачуваними помилками своїх майбутніх конкурентів у парламенті і готувати необхідні кадри для майбутньої виборчої кампанії.
Ми починали з Партії регіонів і нею закінчимо свої роздуми. Як бачимо, досить чітко проглядається непогана перспектива потрапляння провладного кандидата до другого туру майбутніх президентських виборів. Відкривається надзвичайно широке поле діяльності для провладних політтехнологів, які будуть активно працювати над тим кого з майбутніх кандидатів виводити на В. Януковича. Вибір є і справа тільки в тому, щоб все передбачити і не помилитися в своїх розрахунках. І це потрібно робити аж ніяк не в останні дні перед офіційним стартом майбутнього виборчого процесу. Не можна залишити поза увагою ще одне питання. Чи є виправданими розрахунки опозиції про можливі суперечки в Партії регіонів щодо кандидатури на наступних президентських виборах? Теоретично так, але практично ніяких ілюзій з цього питання не потрібно мати. Зрозуміло, що в провладній партії такі думки мають місце, але Віктор Федорович це не Віктор Андрійович і цим все сказано. Серйозні політики беруть владу не для того, щоб потім її комусь віддавати, чужому чи своєму не так вже й важливо. Всі можливі конкуренти В. Януковича з Партії регіонів про це добре знають і тому не будуть робити серйозних спроб завадити йому стати президентом вдруге. В. Ющенко, ставши президентом, погодився на зміну президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську, не маючи реальної більшості у Верховній Раді. В такій ситуації наступні конфлікти, з надзвичайно амбітною Ю. Тимошенко, були абсолютно передбачуваними, що і дозволяло політологам зарані прорахувати ситуацію на президентських виборах 2010 року. Маючи поруч такого соратника і досить згуртовану опозицію, Віктор Андрійович зрозумів, що друга каденція для нього явно не світить. Не дуже приязно ставлячись до фіналістів, віддав перевагу майбутньому переможцеві, хоч це і вимагало від нього великих зусиль. В. Янукович, ставши президентом і маючи реальну більшість у парламенті, зробив головне – знову повернув країну до президентсько-парламентської форми правління. Цей прагматичний крок зразу показав, що він хоче бути президентом, який має реальну владу. Віктор Федорович чітко усвідомив, якщо Президент України це глава держави, то ситуації, коли президент не може впливати на прем’єр-міністра, просто не може бути, як це було у стосунках В. Ющенка з Ю. Тимошенко. Якщо опозиція ще довго буде думати, хто з них стане реальним суперником В. Януковича то провладна команда вже визначилася з кандидатурою і серйозно готується до майбутньої суперечки за пост глави держави. При всьому бажанні обиратися і на третій строк, Віктор Федорович розуміє, що владу потрібно буде передати комусь з своїх. Кому, це вже наступне питання і ми його сьогодні торкатися не будемо.

Валентин Лутченко, м. Чернігів, для «Європейської України»