Парламентські вибори 2012 року завершилися і стали надбанням історії. Повним ходом відбувається аналіз виборчих баталій. Згодом настане час і більш глибокої та серйозної аналітики. Спробуємо і ми без політичного замовлення поглянути якомога об’єктивніше на результати голосування п’ятьох політичних партій, що подолали 5–ти відсотковий бар’єр.
Перший висновок, що напрошується, це прогнозований успіх влади, яка позбавила багатьох своїх опонентів звинувачень в зриві демократичної виборчої кампанії. Окремі спроби фальсифікацій, адміністративний тиск, в першу чергу на місцях, досить тривале затягування підрахунку голосів на декількох виборчих округах стосовно мажоритарних кандидатів, звичайно, беруться до уваги, але на загальний результат вони не вплинули.
Другий висновок – перемога з досить солідним результатом Партії регіонів (30% голосів виборців), додамо провладної партії. Згадаємо, що три останні парламентські виборчі кампанії завершувалися перемогою опозиційної сили: 2002 рік – Блок В.Ющенка «Наша Україна» – 23,57%, 2006 рік – Партія регіонів – 32,14%, позачергові вибори народних депутатів України 2007 року – Партія регіонів – 34, 37%. Тому перше місце Партії регіонів у виборчому процесі це їх велика перемога, але будемо відвертими вони планували її ще більш переконливою. Хто завадив цьому? Не вдаючись в деталі скажемо, що всі потроху, в тому числі і самі переможці, які, мабуть, про це знають найкраще. Не будемо давати поради там, де їх ніхто не просить. В провладній політичній силі достатньо аналітиків високого ґатунку, інша справа наскільки до них захоче прислухатися керівництво партії. Єдине, що всім зрозуміло, результати виборів могли в нинішній ситуації бути набагато гіршими. Регіонали не забули про перше місце «Нашої України» в 2002 році і що з цього вийшло в кінцевому результаті. «За єдину Україну» майстерно скористалася недосвідченістю команди В. Ющенка і звела фактично нанівець здобуту перемогу на парламентських виборах, примусивши переможців працювати в опозиції. Однак в 2004 році це в значній мірі дозволило здобути надзвичайно важку перемогу на президентських виборах опозиційному лідеру В.Ющенку, над провладним В.Януковичем. Зрозуміло, що для нинішніх переможців варіант 2002 року є абсолютно нереальним, а щодо аналогій з 2004 роком то владі є над чим подумати. Мрії про конституційну більшість теж потрібно буде відкласти на майбутнє, адже «тушкування» це не такий вже і простий шлях як декому може здатися.
Об’єднану опозицію теж назвемо переможцями, адже вона в досить складній для себе ситуації набрала фактично максимальний результат (25,53% голосів виборців) і пояснення лежать просто на поверхні. Реальні лідери опозиції Ю.Тимошенко та Ю.Луценко під час всього виборчого процесу перебували в місцях позбавлення волі, не так важливо у слідчому ізоляторі чи у в’язниці. Об’єднавчий процес міг так і залишитися нездійсненним задумом. Досить жорсткий пресинг до опозиціонерів з боку влади створював надзвичайно великі проблеми для лідерів опозиції, які перебували на волі. Несподіваним для багатьох було те, що під час всієї виборчої кампанії не сталося гучних скандалів між амбітними лідерами головної опозиційної сили, на що не без підстав надіялося багато «друзів» цієї політичної сили. Чи стали нарешті лідери опозиції «зрілими мужами», чи просто відклали на короткий час шкідливе взаємопоборювання, покаже час. Заради справедливості варто відмітити, що пересваритися між собою політичним соратникам з опозиції не дозволила і влада. Деякі її кроки просто змусили опозиціонерів згуртуватися і діяти злагоджено. Однак влада розраховує, що всівшись у м’які крісла опозиціонери розслабляться, втратять пильність і через досить короткий час розпочнуть займатися звичною для них роботою – конфліктувати. Хто подумав, що з владою, то помиляється – між собою, бо так безпечніше.
Порушимо порядок і висловимо певні думки про політичну силу, яка виборола четверте місце – Комуністичну партію України (13,18% голосів виборців), яка є старожилом парламенту. Пропрезидентська політична сила дуже добре пригріла КПУ і тому розраховувала, що це буде ручна і безпроблемна для них партія. Однак на виборчому полі комуністи повели себе не дуже передбачувано і певна частина регіоналів подумки говорила, якщо є такі друзі, то навіщо й вороги. Представники Компартії на цих виборчих перегонах діяли так само як, майже сто років тому назад, видатний український полководець Нестор Махно. Його регіональне українське військо здійснювало сміливі і просто вражаючі, з точки зору військової тактики, рейди по тилам як білогвардійців, так з часом і червоних, відчайдушно захищаючи інтереси українського селянства свого краю. Політична доцільність примусила керівництво Компартії здійснювати руйнуючі рейди по тилових частинах Партії регіонів, особливо на Сході та Півдні. Наслідки цих рейдів зменшили цифру партії – переможниці і в два рази збільшили цифру партії «захисниці – народу», що однозначно зараховує і її до числа переможців. Бажання покарати якимось чином «крадіїв» голосів виборців на територіях провладної партії не є реальним, адже і в майбутньому парламенті комуністи будуть знову найбільш надійними сателітами, тобто союзниками, для правлячої партії. До того ж без Народної партії Литвина Комуністична партія України залишається єдиним, хоча й досить норовистим, союзником Партії регіонів. З боку інших парламентських сил можлива тільки добре замаскована співпраця, що й буде змушувати пропрезидентську політичну силу терпляче ставитися до будь-яких випадів з боку комуністів.
Ми нарешті підійшли до парламентських новачків: політичної сили «УДАР» Віталія Кличка та ВО «Свобода». Складно назвати парламентську партію, яка б з першої спроби набрала майже 14 відсотків голосів виборців (13,96%). Але і це не все, якби вибори відбулися на місяць раніше ця політична сила могла набрати ще більшу кількість голосів, що було б, як це не дивно звучить, досить великим головним болем для яскравого і популярного політика В.Кличка. Однак «допомога друзів» з власного табору загальмувала оберти дуже перспективної політичної сили і показник голосів виборців завмер на позначці в майже 14 відсотків. Більшість професіоналів чудово розуміють, що «УДАР» буде найбільш непередбачуваною «темною конячкою» в українському парламенті, а не «Свобода», як про це з явною упередженістю чи на політичне замовлення висловилося декілька відомих політологів. Дії «Свободи», як і Компартії, в нашому законодавчому органі будуть абсолютно послідовні і зрозумілі, на відміну від всіх інших політичних сил. Свободівці будуть всіляко захищати українські інтереси, в тому числі і рідну мову, Компартія захищатиме не тільки інтереси нашої держави, але й сусідньої, що знаходить своє підтвердження в мовному законі, за який одноголосно проголосували комуністи. Не тільки виборчих фахівців, але й багатьох простих виборців цікавить питання, хто «подарує» пропрезидентській партії більше «тушок» – об’єднана опозиція, яка вже має достатній досвід в цьому виді парламентської діяльності чи нова парламентська партія «УДАР». Однозначної думки не існує з цього приводу, але те, що серед цих політичних сил буде вестися пошук зрадників ні в кого не викликає ніякого сумніву. Можливо захоплююче, але доки що втаємничене полювання вже і розпочалося. Кандидати, на цю зневажливу роль, мають найбільше бажання не потрапити в число найперших зрадників, адже їх найкраще запам’ятовують виборці. Мисливці з Партії регіонів, якщо вже на те пішло, можуть і зачекати певний час, адже швидка згода, в будь-якій ситуації, як правило, не так збуджує тих, хто полює. Отже, за допомогою якої політичної сили буде більше фальсифікуватися результат народного волевиявлення, що в нинішніх українських умовах є узаконеним, залишається відкритим. Якщо вважати основним аргументом кількісний склад народних обранців, то лідером по «тушках» може стати об’єднана опозиція, хоча кількість не завжди є вирішальною. Про це свідчить досвід Партії регіонів і Комуністичної партії України і є прогнози, що до них приєднається ще одна «безтушкова» партія Всеукраїнське об’єднання «Свобода».
Потрапляння до парламенту «Свободи», чергового, вже п’ятого переможця виборчих перегонів було абсолютно прогнозованим, можливо тільки не чекали такого переконливого результату (10,44% голосів виборців). Ухвалення антиукраїнського мовного закону, з подачі Партії регіонів та комуністів, переконало патріотично налаштованих українських виборців наскільки важливо мати в парламенті послідовну, а головне бойову політичну силу, що представляла б українські інтереси. Команда О.Тягнибока буквально ввірвалася в законодавчий орган, в якому їм потрібно буде наполегливо і відчайдушно відстоювати свої програмні цілі. У випадку вдалої діяльності по захисту українських інтересів і відсутності «тушок» серед народних обранців можна безпомилково прогнозувати, що вже на наступних парламентських виборах головним опонентом для Партії регіонів буде Всеукраїнське об’єднання «Свобода». До українського парламенту нарешті залетіли соколи, які будуть набагато ефективніше, ніж голуби та солов’ї, захищати неозорі українські поля...

Настав час приділити увагу і тим політичним силам, які теж мріяли бути в досить почесній шерензі партій, що здолали виборчий бар’єр. Першою, з результатом 1,58 % стоїть партія Наталії Королевської «Україна – вперед!», виборча кампанія якої була однією з найбільш витратних, однак не дала очікуваних результатів. На це є декілька вагомих причин і про них ще багато будуть говорити. Перше, що кидається у вічі це те, що цю політичну силу, схоже, вели не українські фахівці, а російські. Манера ведення кампанії і результат дуже нагадують призабуту вже виборчу кампанію «Озимого покоління», коли досить великий російський десант висадився на українській землі і викачавши досить непогані кошти спокійно повернувся до Новосибірська. Один з лідерів опозиції Арсеній Яценюк теж купився на російських професіоналів, які запропонували ядовито-зелені агітаційні намети і отримав той результат, який і варто було чекати. Ці деталі помічають тільки професіонали, а звичайні виборці підловили Наталію Юріївну на тому, що ніде ніякої реклами від опозиції нема, а в Королевської чомусь на кожному кроці, та ще й яка. Це була найбільша помилка, яку розумні російські політтехнологи просто не могли передбачити, адже менталітет хитрих українців не для них. Їхній задум шукати молодих і впливових лідерів на місцях теоретично був правильним, але практика показала абсолютну її недієвість. Можна заспокоїти Королевську, що не вона перша і не остання з українських політиків, які будуть потрапляти в пастку до російських політтехнологів. В кого повинен був відтягувати голоси цей виборчий проект? Звичайно в опозиції. Однак на опозиційному полі крутилося вже стільки політичних сил, що для «України – вперед» просто не вистачило місця. Роль нової «третьої сили» на цих виборах привласнила собі партія «УДАР» Віталія Кличка, відтіснивши з цієї ніші Королевську.
Однією з найкращих можна вважати рекламу «Нашої України». Але, як бачимо, гарна реклама, розумні та розлогі виступи її лідера Віктора Ющенка не зуміли переконати в необхідності голосувати за політичну силу, яка навіть в часи перебування при владі не проявила себе належним чином і виглядала не дуже переконливою. Замовні соціологічні опитування і оприлюднені дані, що з’являлися в засобах масової інформації фактично переконували виборців віддати голоси «Нашій Україні», а не ВО «Свобода». Голосування показало («Наша Україна» – 1,11 % голосів виборців), що українські виборці не бажають купуватися на цікаву і розумну рекламу, вже не авторитетної політичної сили, а віддали голоси патріотично послідовним свободівцям. Бажаючих заплямувати нову політичну силу буде чимало, як в стінах парламенту, так і за його межами, однак не можна виключати і можливості потрапити в якусь халепу за допомогою і своїх народних обранців. Однозначно найбільшою помилкою для «Свободи» буде та ситуація, коли вони в політичному протистоянні можуть переплутати народних депутатів з об’єднаної опозиції чи партії «УДАР», з представниками Партії регіонів чи Комуністичної партії. Така помилка малоймовірна, але за певних обставин вона може стати реальністю і це дуже потішить провладну партію. Та повернемося до «Нашої України» і висловимо надію, що Віктор Андрійович в подальшому буде використовувати свій багатий політичний досвід для допомоги партіям, що будуть втілювати в життя його власні задуми.
Радикальна партія О. Ляшка, в першу чергу завдяки темпераменту і просто вражаючій харизмі її лідера, без належного фінансування і реклами, досягнула аналогічного результату з партією «Україна – вперед!» (Радикальна партія Олега Ляшка – 1,08% голосів виборців). Успіх не заперечний і є зразком того, як потрібно проводити виборчі кампанії без залучення спеціалістів з Росії, а власним розумом і переконливою критикою влади досягати необхідного результату. Для тих, хто випадково чи спеціально у щілинку побачив «певне» підігрівання з боку Олега Ляшка владі, можемо сказати, що не дуже гарно підглядати і потім про це голосно всім розповідати. Допомога опозиції з його боку дуже суттєва, бо тільки вона розслабиться, а пан Олег вже тут як тут, не дає їм дрімати і тримає в повній бойовій готовності, щоб їх зненацька не захопили в полон представники Партії регіонів та й про тилові атаки комуністів не один раз попереджав опозицію. Отже, представник радикального українського народу закликає як владу так і опозицію, щоб не гнівили народ і були обережними з Ляшком, бо за ним радикальні українці. Самобутній і цікавий український політик зайняв свою нішу в українському політикумі, послідовно веде пошук однодумців, згуртовує їх навколо себе і примушує інших політиків рахуватися з собою. Як влада, так і опозиція, мають певні види на Ляшка, однак на сьогодні він сам використовує їх в своїх інтересах, адже бувають випадки коли і один у полі воїн.
При всій повазі до деяких інших політичних сил, які не отримали навіть і одного відсотка голосів виборців, можна сказати одне – їх час вже пройшов або ще не настав. Тим більше, що для деяких з них бути в ролі технічної партії не такий вже поганий варіант якщо взяти фінансову складову.



Валентин Лутченко для веб-сайту «Європейська Україна».