Присвячується українським військовим та їхнім родинам

Чуєш…
Ти чекай мене,
Над усе чекай,
Коли смуток огорне,
Жовтий дощ стіка…
І в спекотну каламуть,
В заметіль, у сніг
Коли інших вже не ждуть
Вже й забувши їх…
І коли листів нема
Із далечини
Інші вже не ждуть дарма,
Стомлені вони…
Повернуся, тільки жди
І не зич добра.
Тим, хто каже «Далі йди»,
Вже забуть пора…
Хай повірять мати й син,
Що нема мене.
Друзі втішаться отим
«Було й промине»…
Сядуть в коло при вогні
І ковтнуть вина
На помин душі. Та ні,
Ти чекай одна.
Ти чеканням повернеш
Із смертельних лав.
«Поталанило. Еге ж!» -
Скаже, хто не ждав.
Не дано збагнути їм
В літо вогняне,
Як чеканням ти своїм
Вберегла мене.
Як вцілів я, вижив як
Знаємо без слів.
Просто ти чекала так,
Як ніхто не вмів.