Російська імперія століттями поглинала народи, будувала свою могутність на завоюваннях і придушувала будь-які прояви самостійності. Але що станеться, коли зникне імперський центр? Відсутність сформованої національної суб'єктності, економіка війни, сотні тисяч озброєних ветеранів та внутрішні суперечності можуть перетворити майбутній розпад росії на значно складніший процес, ніж розпад совєтського союзу.

Народ є. Нації немає: головний парадокс російської державності

У складі російської федерації є Татарстан, Башкортостан, Дагестан, Чечня, Саха (Якутія) та інші національні республіки. Відповідно до статті 5 Конституції РФ, вони мають статус республік, які визначаються як держави. Натомість території, населені переважно етнічними росіянами, поділені на області та краї. Окремої "Російської Республіки" в сучасній федерації немає.

Це не просто особливість адміністративного устрою. За нею прихована одна з фундаментальних суперечностей російської державності.

Російський народ, безумовно, існує. Але чи сформувалася російська нація в сучасному політичному розумінні цього поняття? Чи стала вона спільнотою громадян, об'єднаних спільними політичними цінностями, усвідомленням власної суб'єктності та правом самостійно визначати долю своєї держави?..

Ніт! Сама історія росії дає підстави відповісти на це запитання.

Московська держава століттями розширювалася шляхом завоювань, підкорення та поглинання сусідніх територій. Разом із землями до її складу входили десятки народів із власними мовами, культурами та історичною пам'яттю. Частина з них зберегла свою ідентичність, інші зазнали русифікації та асиміляції, а деякі фактично втратили значну частину власної культурної спадщини.

Так формувалася своєрідна імперська спільнота — великий етнічний і культурний «компот», у якому російська ідентичність ставала інструментом поглинання інших народів.

Імперія не створювала рівноправну політичну націю. Вона створювала підданих, прив'язаних до держави, її армії, правителя та міфу про особливу історичну місію.

У цій системі не було потреби в окремій російській національній республіці. Етнічні росіяни фактично ставали основою імперського простору, тоді як інші народи отримували формальні національно-територіальні утворення.

І ось тут виникає запитання, яке може стати вирішальним після розпаду нинішньої федерації: якщо імперія зникне, що залишиться від самої Росії?...

Росія без імперії: хто матиме право називатися Росією?

Розпад Совєтського союзу мав відносно зрозумілу юридичну конструкцію. Існували 15 союзних республік, кожна з яких мала власні органи влади, конституційні засади та формально закріплене право на вихід із Союзу. Після припинення існування СРСР ці республіки стали основою незалежних держав.

Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка стала основою нинішньої російської федерації. Але сучасна РФ — це вже інша державна конструкція, у якій немає окремої "Російської Республіки" як національно-територіального суб'єкта.

І саме тут починається найцікавіше...

Уявімо, що центральна влада в Москві втрачає контроль, а національні республіки починають вимагати незалежності. Татарстан, Башкортостан, Саха та інші території більше не бажають залишатися частиною федерації. Москва втрачає можливість утримувати їх силою та фінансовою залежністю.

Що тоді залишиться?..

Області, краї та адміністративні території, які ніколи не становили єдиної російської національної республіки. Хто представлятиме їх як окрему державу? На якій території виникне нова політична Росія? Хто матиме право оголосити себе її законним продовжувачем?

Чи зможе умовна Московія автоматично проголосити себе Росією?

І знову - Ніт! Самої політичної заяви для цього недостатньо.

Питання міжнародного визнання, державної безперервності та правонаступництва не вирішується простим перейменуванням території. Доведеться визначати долю міжнародних зобов'язань, боргів, державних активів, дипломатичного представництва та місця в міжнародних організаціях.

У 1991 році РФ змогла продовжити членство СРСР в ООН, зокрема зберегти постійне місце в Раді Безпеки. Але тоді існувала конкретна юридична та політична конструкція — РРФСР як союзна республіка.

У випадку розпаду самої РФ ситуація буде принципово іншою.

Імперський центр не зможе просто оголосити себе єдиним законним спадкоємцем усієї колишньої держави, не зіткнувшись із питаннями територіальної легітимності, міжнародного визнання та претензіями інших утворених на її місці держав.

Фактично імперія може зіткнутися з парадоксом, який сама ж і створила: вона століттями не дозволяла сформуватися повноцінній російській національній республіці, а тепер може виявитися, що після її розпаду немає очевидного територіального та політичного суб'єкта, який беззаперечно продовжить російську державність.

Економіка війни: повторення історії Совєтського союзу

Сучасна російська економіка дедалі більше нагадує господарську систему пізнього Совєтського союзу. Величезні ресурси спрямовуються на військову промисловість, виробництво озброєння та утримання армії. Держава фактично підпорядковує економічний розвиток потребам війни.

На перший погляд, така модель може демонструвати позитивні показники. Працюють підприємства, збільшуються державні замовлення, зростає виробництво військової продукції. Але це зростання має свою ціну.

Танк не замінює лікарню, ракета не ремонтує водогін, а виробництво снарядів не модернізує цивільну промисловість. Військові витрати збільшують статистичний ВВП, але не означають автоматичного покращення життя населення.

Тим часом цивільні галузі відчувають нестачу працівників, інфраструктура старіє, технологічні обмеження ускладнюють модернізацію, а інфляція знецінює доходи населення.

Схожий механізм уже призвів до серйозних проблем у совєтській економіці. Величезна військова машина вимагала дедалі більше ресурсів, тоді як сама система втрачала здатність ефективно розвиватися.

Історія не повторюється буквально, але закономірності залишаються. Економіка, яка працює передусім заради війни, рано чи пізно стикається з питанням: що буде, коли військові замовлення припиняться, а накопичені проблеми нікуди не зникнуть?

Для росії цей момент може стати особливо небезпечним, якщо економічне виснаження збігатиметься з кризою центральної влади.

Пів мільйона озброєних людей: хто зупинить ветеранів війни?

Навіть якщо припустити, що путін залишить владу, а до Кремля прийдуть умовні технократи або так звані ліберали російської еліти, це не означатиме автоматичного повернення країни до нормального життя.

Нова влада отримає у спадок не лише зруйновану економіку та міжнародну ізоляцію, а й величезну кількість людей, для яких війна стала способом заробітку, соціального піднесення та самореалізації.

Йдеться про сотні тисяч учасників бойових дій. За різними сценаріями завершення війни, до цивільного життя можуть повертатися величезні маси військовослужбовців, найманців та інших учасників збройних формувань.

І що їм запропонує нова російська влада?

Повернення до звичайної роботи з зарплатою, яка навіть близько не відповідає військовим виплатам? Скорочення пільг? Відмову від привілеїв, до яких вони звикли?

Для багатьох це означатиме не просто зміну способу життя, а втрату статусу, доходів і відчуття власної значущості.

Історія знає чимало прикладів, коли після завершення воєн озброєні ветерани та найманці ставали серйозною загрозою для державної стабільності. Давньоримські легіони, середньовічні наймані загони, демобілізовані військові формування — далеко не завжди вони поверталися до мирного життя без конфліктів.

Російська ситуація має додаткову небезпечну особливість. Кремль роками культивував насильство, виправдовував агресію та перетворював участь у війні на ознаку особливої державної заслуги.

Тому нова влада може зіткнутися з людьми, які вважатимуть себе не проблемою для держави, а її справжніми господарями.

Вони можуть не прийняти припинення війни, не погодитися зі скороченням виплат і сприйняти будь-які поступки України як зраду.

Гасло «Ми проливали кров, а ви віддали наші завоювання» цілком може стати політичним інструментом для ультрарадикальних сил та реваншистів.

Відтак колишні військові можуть перетворитися на ресурс нових політичних переворотів, приватних армій регіональних керівників та кримінальних угруповань.

Нова влада успадкує не просто армію, яку потрібно демобілізувати. Вона успадкує суспільство, якому роками пояснювали, що насильство є найвищою формою патріотизму.

путін на "велосипеді війни": чому зупинка може стати падінням

Чи розуміє сам путін небезпеку такого сценарію? Безумовно, він не може не бачити, що війна створила цілу систему залежностей, яку дедалі складніше контролювати.

Але саме це і стало пасткою його режиму.

Персоналістська диктатура тримається на переконанні, що правитель сильний, непохитний і здатний гарантувати лояльність оточення. Щойно виникає відчуття слабкості, еліти починають думати не про збереження системи, а про власне майбутнє.

Для путіна припинення війни без оголошеної перемоги означатиме необхідність пояснювати суспільству, заради чого були принесені величезні жертви. Це поставить під сумнів не лише його політику, а й саму легітимність режиму.

Водночас війна стала для Кремля універсальним виправданням внутрішніх проблем. Бідність можна пояснювати зовнішніми ворогами, економічні труднощі — санкціями, репресії — необхідністю захисту держави, а будь-яке невдоволення — діяльністю ворогів.

Війна дозволяє утримувати величезну кількість людей у системі державного фінансування, забезпечує вплив військово-промислового комплексу та відволікає суспільство від внутрішніх проблем.

Тому путін опинився на своєрідному "велосипеді війни": поки він рухається вперед, система ще тримає рівновагу. Але спроба зупинитися може призвести до падіння.

Проблема полягає в тому, що продовження війни виснажує державу, а її припинення загрожує внутрішньою політичною кризою.

Це вже не просто стратегічна помилка одного диктатора. Це пастка, у яку він загнав усю державну конструкцію.

Московія після імперії: чи зможе російське ядро втриматися?

Припустімо, що імперська конструкція почне розпадатися. Національні республіки вимагатимуть незалежності, регіональні еліти перестануть виконувати накази Москви, а федеральний центр втратить контроль над фінансовими потоками та силовими структурами.

Що залишиться від колишньої імперії?

Можна припустити, що центральна частина колишньої федерації спробує сформувати окрему державу — умовну Московію. Але чи матиме вона достатньо внутрішніх ресурсів для консолідації?

Традиційні імперські міфи про православ'я, «триєдиний народ», величезну територію та особливу історичну місію вже не здатні об'єднати суспільство так, як це відбувалося раніше.

Сучасна росія — це не однорідний культурний простір. Великі міста перетворюються на багатонаціональні центри, де живуть вихідці з Центральної Азії, Кавказу та інших регіонів. Паралельно зростає соціальна нерівність між столичними агломераціями та провінцією, яка дедалі більше відчуває себе периферією навіть усередині власної держави.

Це не означає, що багатонаціональність сама собою руйнує державу. Але російська імперська модель так і не створила спільного громадянського фундаменту, який міг би замінити примус та ідеологію великої держави.

Поки існує сильний центр, усі ці суперечності можна приховувати за пропагандою, адміністративним контролем і перерозподілом грошей. Але після ослаблення Москви вони можуть вийти на поверхню одночасно.

І тоді умовна Московія може виявитися не новою національною державою, а лише залишком колишньої імперії — з усіма її внутрішніми проблемами, економічними дисбалансами та відсутністю спільного політичного майбутнього.

Після путіна: імперія, яка не має майбутнього

Розпад імперій — не випадковість і не історична аномалія. Це закономірне завершення політичних систем, які намагаються утримувати величезні території та різні народи за допомогою примусу, нерівності й централізованої влади.

Римська, Османська, Австро-Угорська, Британська імперії — кожна з них у свій час здавалася потужною та незламною. Але жодна не виявилася вічною.

Російська імперія також не стане винятком.

Проблема росії значно глибша за постать путіна. Він не створив імперську систему, а лише довів її суперечності до нового рівня. Його відхід не означатиме автоматичного зникнення імперських амбіцій, але може запустити процеси, які вже не вдасться зупинити звичними методами.

Нинішня федерація тримається на централізованій владі, силових структурах, фінансовій залежності регіонів та імперському міфі. Якщо ці опори зникнуть, на їхньому місці не обов'язково виникне єдина демократична національна держава.

Навпаки, може виявитися, що за фасадом багатовікової імперської величі ніколи не існувало того фундаменту, який здатен об'єднати її залишки на принципах добровільної політичної єдності.

Російська імперія століттями переконувала себе та світ, що вона є чимось природним, історично неминучим і вічним. Але імперії не вічні. Вони зникають, коли перестають бути здатними утримувати підкорені народи, фінансувати власну могутність і підтримувати міф про спільну долю.

І, можливо, найцікавіше запитання майбутнього полягатиме навіть не в тому, скільки держав утвориться на території нинішньої РФ.

А в тому, чи зможе взагалі хтось переконливо відповісти на запитання: де закінчується колишня імперія і починається Росія, яка ніколи не навчилася існувати без неї?..

Олександр Майшев,
Національна спілка журналістів України,
"Європейська Україна"