Коли після Другої світової війни Європа лежала в руїнах, серед мільйонів зламаних доль народилася ідея — об’єднати континент не зброєю, а словом.

Так постала Спільна асамблея Європейського об’єднання вугілля і сталі — перший крок до майбутнього Європейського парламенту.

Перші засідання цієї Асамблеї відбулися 10 вересня 1952 року в Страсбурзі — у приміщенні, яке тоді використовувала Рада Європи.
А вже пізніше, коли у 1977 році збудували Палац Європи, він став штаб-квартирою Ради Європи.
Поруч, наприкінці 1990-х, постала нова будівля — Європарламент Louise Weiss, урочисто відкрита 14 грудня 1999 року.

Вона названа на честь Луїз Вайс (1893–1983) — французької журналістки, письменниці та активістки, яка мріяла про об’єднану Європу й усе життя боролася за права жінок.

Будівлю спроєктували архітектори паризького бюро Architecture-Studio.
Висота споруди — 60 метрів, площа — понад 220 000 м².
Усередині — 17 поверхів, понад тисяча офісів, бібліотека, медіацентр, зали засідань і просторий атріум із панорамними ліфтами.

Архітектура цієї споруди — не випадковість, а зашифрований маніфест.
Скляний фасад — про прозорість влади, відкритість і діалог.
Зелені рослини, що проростають крізь бетонні перекриття, — символ життя, оновлення й сили демократії, яка здатна пробитися навіть крізь найтвердіші структури.
А овальна вежа, «недобудована» зверху, — не помилка архітекторів, а свідомий символ незавершеності європейського проєкту. Європа все ще пише свою історію, і ця відкрита форма нагадує: майбутнє континенту — у наших руках.
Башта повернута до собору Нотр-Дам де Страсбург — як знак поваги до духовних витоків Європи.

Пленарна зала парламенту, Hemicycle, — серце європейської демократії.
Вона вміщує понад 750 місць і є найбільшою залою такого типу в Європі.
Тут звучать десятки мов одночасно, адже кожен депутат має право говорити рідною.
Понад 400 синхронних перекладачів забезпечують переклад у режимі реального часу.

Під час пленарних тижнів у Страсбурзі місто буквально дихає політикою: понад 3 000 осіб — депутатів, асистентів, журналістів — приїжджають сюди з усього континенту.
В інші дні будівля відкрита для відвідувачів. Туристи можуть не лише побачити залу засідань, а й зануритися в історію інтерактивної виставки “Парламентаріум Європейського парламенту”, де мультимедійні екрани розповідають, як ухвалюються рішення, що впливають на життя сотень мільйонів європейців.

Європарламент у Страсбурзі — це не просто політична інституція. Це місце, де зустрічаються ідеї, культури, молодь і майбутнє.
Щороку його відвідують понад 300 000 гостей — студенти, журналісти, викладачі й усі, хто хоче побачити, як насправді працює європейська демократія.

Відкритість, діалог і повага — ось що лежить в основі цієї будівлі.
І якщо уважно прислухатися в її залах, можна почути не лише переклади з десятків мов, а й спільний ритм європейського серця — що б’ється в унісон зі Страсбургом.

Та сьогодні, коли Європа знову проходить через випробування, у самому центрі її спільних цінностей стоїть Україна.
Країна, яка прагне стати частиною цієї європейської родини не лише дипломатичними кроками, а щоденною боротьбою за свободу.

Україна нині — живий щит Європи, що стримує російську агресію й захищає мир, демократію та гідність усіх європейців.

І як колись із попелу війни народилася ідея об’єднаної Європи, так сьогодні її майбутнє гартується в мужності українців — народу, який доводить: справжні європейські цінності живуть не в деклараціях, а в серці кожного, хто боронить свободу.

Олександр Майшев,
Національна спілка журналістів України,
"Європейська Україна"