реклама партнерів:
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Стародавня Україна » Козацька Доба » Полтавська битва і перемога під Конотопом (Яку перемогу святкувати українцям?)
Полтавська битва і перемога під Конотопом
Черняков Дата: Четвер, 10-Лип-2008, 21:24 | Повідомлення # 1
Новий читач
Група: Адміністрація
Постів: 19
Репутація: 3
Статус: Offline
Яку перемогу святкувати українцям?
Україна готується відзначати 300-річчя Полтавської битви і 350-річчя перемоги під Конотопом.
Дві битви, що суттєво вплинули на подальший історичний розвиток нашого народу, дві події щодо яких і сьогодні зберігається різне бачення та оцінка. Добре відома старшому поколінню ще з шкільних років Полтавська битва 1709 року і відсутність будь-яких знань про перемогу під Конотопом в 1659 році – грандіозної битви періоду середньовіччя. Як могло так статися, що про одну битву українці, хоча й досить однобоко були обізнані, а інша століттями залишалася «білою плямою» української історії. Чому хтось дуже сильно бажав не дозволити українцям знати правду про своє минуле? Можливо це була дуже трагічна сторінка нашої історії і вченим не хотілося зайвий раз сипати сіль на чисельні рани, на досить знівеченому українському тілі? Але ж наш народ добре обізнаний якраз з трагічним минулим і його важко чимось здивувати.
Відповідь на це питання дуже проста. Під Конотопом українці здобули свою найвеличнішу перемогу над зовнішнім ворогом, але ним виявилася Московська держава, для якої це була найбільш ганебна і трагічна поразка за всю історію її існування. Цього було достатньо, щоб про битву нічого не знали і не чули, як звичайні громадяни, так і люди з вищою історичною освітою. Існував ще один досить вагомий аргумент для замовчування перемоги українців. Тодішній Москві і сьогоднішнім росіянам дуже важко навіть уявити собі, що такої нищівної поразки їм завдав український гетьман Іван Виговський та ще й в союзі з кримськими татарами. Ця битва порушувала стереотип про те, що українці та росіяни брати і вони завжди жили в дружбі та мирі, та тільки те й робили, що спільно відбивали постійні напади кримських татар. Тут варто зазначити ще один важливий момент. І.Виговський був продовжувачем справи Б.Хмельницького, який робив значні зусилля для утворення сильної та могутньої української держави. Обидва наші славетні гетьмани обрали кримських татар своїми союзниками. Під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Московська держава всі роки тільки спостерігала за ходом надзвичайно виснажливої боротьби українців та поляків. В ході українсько-московської війни 1658-1659 рр. нашими союзниками знову стали татари, а поляки, як у свій час росіяни, тільки спостерігали за військовими баталіями. Як росіяни, так і поляки, наші дуже войовничі сусіди, не просто так займалися вичікуванням в ході обох війн. Вони чудово розуміли, що із знесиленою в боротьбі з ворогам Україною буде набагато простіше домовлятися, а якщо бути точним, то диктувати свої вимоги. А зважаючи на постійні чвари між українськими гетьманами, що досить вміло використовували і не один раз наші сусіди, то така тактика і стратегія наших «друзів» завжди була досить успішною. Українці, які цікавляться власною, досить повчальною, історією розмірковують, коли ж у нас до влади прийдуть державники, які покладуть край такому розвитку подій.
Північна війна 1700-1721 рр. це не тільки знаменита Полтавська битва 1709 року, в ході якої Росія здобула славну перемогу над шведськими завойовниками, але й водночас надзвичайно жорстока розправа, з боку російських військ, над мирним населенням Батурина, тодішньої гетьманської столиці. 2 листопада цього року ми будемо вшановувати пам'ять про тисячі українців, які загинули від рук наших поневолювачів. Трагізм ситуації полягає в тому, що серед загиблих в Батурині більшість було мирне населення – жінки та діти, яких з надзвичайною жорстокістю вбивали російські солдати під командуванням О.Меншикова. 300 років тому тисячі українців, перш ніж загинути, зазнали страшних мук і страждань. Їх провина була тільки в тому, що вони були українці, а їх гетьман захотів визволити свій народ від московського ярма. Значна частина загиблих взагалі ніколи не тримали зброю в руках і їхня смерть була абсолютно безневинною і безглуздою. Чи заговорила хоча б перед смертю совість вбивць жінок та дітей так і не відомо. Ми сьогодні знаємо тільки одне, що нащадки тих, хто займався такою брудною справою намагаються переконати російську спільноту в тому, що ніяких мирних жителів російські вояки не вбивали, бо їх там не було. А де ж подівалося місцеве населення, хотілося б запитати у тих, хто намагається безсоромно виправдати дії військових карателів.
Тривалий час громадськість України та Росії була позбавлена можливості уяснити для себе, що наш славний гетьман і відомий меценат Іван Мазепа діяв так само як знаменитий московський князь Дмитро Донськой. В Росії чомусь прославляють князя, який виступив з військом проти свого володаря - золотоординського хана Мамая, цей антидержавний заколот і намагався придушити хан держави під назвою Золота Орда. Аналогічні дії І.Мазепи щодо Петра І через 328 років названі зрадою, а сам гетьман, що підняв власний народ на боротьбу за визволення, не тільки не став героєм, а ще й був підданий анафемі. Виходячи з вищевикладеного, як в Росії так і в Україні, потрібно однаково оцінити дії обох політиків і визнати їх або героями чи зрадниками. Можна буде провести спільні «круглі столи», на яких спробувати дати відповідь: чого більше в абсолютно подібних діях князя та гетьмана - героїзму чи зради. Добре знайомий принцип про те, що розвідник це наш і він молодець, а ось шпигун, то їхній і він поганий, не дуже переконливий для неупередженого читача. Така відверта розмова дозволить, на мою думку, дійти висновку, що як Дмитро Донськой, так і Іван Мазепа є герої, яких цілком справедливо повинні шанувати першого в Росії, а другого в Україні. Адже всі, хто піднімав підкорений народ, на боротьбу проти своїх завойовників були і залишаться назавжди героями для свого народу. Наш І.Мазепа не повинен бути винятком із загального світового правила. Можна нагадати, що Б.Хмельницький діяв аналогічно щодо поляків і ми його шануємо за це. Джордж Вашингтон і Симон Болівар, очоливши боротьбу за незалежність, удостоїлися того, що на честь першого названа столиця наймогутнішої держави у світі – США, Вашингтон, а на честь другого на політичній карті світу існує держава під назвою – Болівія.
Тепер коротко про маловідому, для значної частини українців, Конотопську битву, яка була найвищою вершиною в українсько-російській війні 1658-1659 рр. Вона офіційно розпочалася у вересні 1658 року, після того як гетьман Іван Виговський уклав Гадяцький договір з Польщею, за яким втрачали силу «Березневі статті», підписані в Москві за часів Богдана Хмельницького. 21 вересня 1658 року цар Олексій Михайлович видав грамоту із закликом усунути неугодного для Москви главу Української держави й оголосив про початок воєнних дій проти гетьманських військ.
Ранньою весною 1659 року більш ніж 100-тисячна московська армія під командуванням князя О.Трубецького вторглася на територію Лівобережної України. Неподалік від Конотопа козаки Ніжинського та Чернігівського полків дали бій переважаючим силам ворога, однак змушені були відступити у місто. 16 квітня 1659 року московські війська підійшли до Конотопа і розпочалася більш ніж двомісячна облога міста. Керував обороною ніжинський полковник Григорій Гуляницький з 4000 козаків та місцевими жителями. Облога досить дорого коштувала московитам, які втратили під час штурмів близько 10 тисяч воїнів, але місто так і не взяли. Героїчна оборона Конотопа скувала основні ворожі сили і дозволила І.Виговському зібрати війська для вирішальної битви. Мабуть, не всім відомо, що перед битвою під Конотопом московське військо зруйнувало Срібне, Борзну та передмістя Ніжина. Це райцентри сьогоднішньої Чернігівщини.
28 червня (8 липня за н. ст.) 1659 року І.Виговський розпочав військові дії проти супротивника, які тримали облогу Конотопа. В плани гетьмана входило заманити вороже військо у пастку і на рівнині, за річкою Соснівка, дати бій. Тому в перший день бойові дії відбувалися малими силами, а при першій можливості гетьман показував супротивникові свою слабкість і відступав. Присутність 40 тисячної (деякі джерела називають цифру в 60 тисяч) орди кримських татар на чолі з ханом Мехмед-Гіреєм ІV приховувалася від ворога. Така тактика бою принесла свої результати, бо росіяни сприймали відступ козаків як належне. Вранці наступного дня 30 тисячна московська дворянська кіннота впевнено перейшла через міст і розпочала наступ на позиції українського війська. Козаки зуміли непомітно загатити Соснівку і невелика річка вийшла з берегів. Вода досить швидко почала затоплювати низину, на якій знаходилась важко озброєна московська кіннота та гармати. В ході запеклого бою козаки разом з татарами досить холоднокровно знищили 30 тисячну ворожу кінноту. Страшний розгром змусив другу частину московського війська, якими командував Трубецькой, зняти облогу Конотопу і відступити в напрямку Путивля.
Наслідки дводенної битви під Конотопом виявилися жахливими для росіян. Загинуло близько 40 тисяч царського війська, 15 тисяч (деякі джерела називають цифру 5 тисяч) потрапили в полон. За словами російського історика ХІХ ст. С.Соловйова: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 рр., загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у силі вивести в поле такого блискучого війська». Втрати українців становили 4 тисячі загиблих та 6 тисяч союзників – кримських татар. Завдяки перемозі під Конотопом українсько-російська війна закінчилася розгромом головних сил московської держави, що вторглися на українську територію.
Це була найвеличніша перемога української зброї над своїм ворогом в часи середньовіччя. Те, що завойовниками, які зазнали страшної поразки, виявилися росіяни аж ніяк не повинно применшити велич нашої перемоги. І.Виговський та Г.Гуляницький заслужили, щоб на їх честь в Україні були названі вулиці та споруджені пам’ятники.
Після такого успіху І.Виговський мав намір повторити похід гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного на Москву. Однак розкол в українському суспільстві не призвів до бажаних наслідків-зміцнення молодої країни. Представники козацької старшини по різному бачили долю України, її зовнішню та внутрішню політику і цим не забарилася скористатися Москва. Майже зразу після Конотопської битви вибухнуло антигетьманське повстання. Знаменитий кошовий отаман Іван Сірко здійснив похід на Крим, змусивши цим хана спішно покинути І.Виговського і повернутися додому. Розпочата громадянська війна, що спалахнула, дозволила знову появитися московським військам в Україні. І.Виговський змушений був скласти гетьманську булаву, яку було передано Юрію Хмельницькому. Невдовзі новий гетьман, молодий та не здатний керувати державою, під тиском московського війська змушений був підписати новий московсько-український договір. Він був нав’язаний Україні силою, а тому був нерівноправним. Незалежна держава часів Б.Хмельницького, яку мужньо та героїчно захищав І.Виговський, перетворилась на автономну складову Московської імперії. Як бачимо, руками самих українців продовжилося поневолення нашого народу на ще декілька століть. Шанс визволити Україну від московського поневолення був втрачений на досить тривалий час. Отже, якою б величною не була перемога, вона залишиться безрезультатною, якщо відсутня єдність влади та народу. Сьогодні ми знову є свідками всіляких намагань з боку Росії, щоб вже вкотре позбавити українців власної держави. І як декілька століть тому назад це може бути зроблено внаслідок чвар та суперечок між українськими політиками, які ніяк не хочуть засвоїти уроки минулого.
Так трапилося, що рівно через 50 років, тільки вже 27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, значно менша за своїми масштабами та людськими втратами. Вона виявилася досить вагомим для Росії епізодом в тривалій війні між головними супротивниками: Росією та Швецією. Північна війна 1700-1721 рр. була невдалою спочатку для Петра І, та в кінцевому результаті виявилася переможною для Росії.
Полтавська битва більше знайома нашим читачам, однак хотілося б звернути увагу на деякі моменти. Всюди чуємо про російсько-шведську війну і перемогу росіян, але в битві брали участь і українці з обох сторін. Акцент до цього робився на те, що І.Мазепа був на стороні шведського короля Карла ХІІ. Щодо участі в битві українських військ чи кінноти калмиків говорити якось було не прийнято. Ділити перемогу з будь – яким народом росіяни не вважали за потрібне, хоча із задоволенням використовували їхніх вояків як гарматне м'ясо. При численних відмінностях є декілька схожих ситуацій в ході цих битв. Облога Полтави шведськими військами теж тривала з кінця квітня і завершилася невдачею для шведів, як у свій час невдалими виявилися намагання взяти Конотоп для росіян. Генеральні битви відбулися в кінці червня, тільки росіяни зуміли завдати поразки шведам за один день – 27 червня, а ось для перемоги українців в союзі з кримськими татарами знадобилося два дні – 28 і 29 червня. Обидві битви відбувалися в декількох кілометрах від міст Конотопа та Полтави. В обох битвах переможцями виявилися ті, хто зумів витримати ворожу облогу і дозволив головним силам підійти на допомогу тим, хто відбивав ворожі атаки. Однак є достовірні дані про те, що Карл ХІІ не проводив жодного штурму Полтави, а чекав на прихід військ Петра І до обложеного міста.
Не применшуючи значення перемоги росіян, все ж таки варто сказати, що масштаби битви під Полтавою значно поступалися Конотопській битві. Це підтверджують наступні цифри: з російського боку брало участь 32 тисячне військо, а з боку шведів нараховувалося 24 тисячі воїнів. За оцінками шведських істориків, співвідношення сил було наступним:18 тисяч шведів і 40 тисяч росіян. Обидві сторони визнають більш ніж подвійну перевагу росіян у гарматах. Українські частини, що були в обох таборах в рахунок не беруться. Як бачимо, чи за російськими, чи за шведськими даними, а одні лише втрати царського війська під Конотопом були більшими, ніж все російське військо Петра І під Полтавою. Як це не дивно звучить, але нам, українцям, варто вже навчитися святкувати власні перемоги над ворогами та шанувати власних героїв. Настав вже час відмовитися від ганебної звички, традиції що мала місце в роки перебування України у складі Російської імперії – замовчувати власні перемоги і своїх героїв, а возвеличувати чужі над нами і тих, хто допомагав нашим завойовникам.
Хочу навести одну досить цікаву цитату: «У Полтаві системно готуються до відзначення 300-річного ювілею знаменитої Полтавської битви, яка відбулася влітку 1709 року… На сьогодні вирішено, що головні наймасовіші заходи з нагоди ювілею триватимуть протягом трьох днів. Зважаючи на очікувану велику кількість вітчизняних та іноземних туристів влітку 2009 року, полтавці вже сьогодні планують розробку нових та модернізацію старих маршрутів». Цей матеріал було розміщено в газеті «Урядовий кур’єр» за 27 липня 2007 року. Тобто вже за два роки місцева полтавська влада дуже активно почала готуватися до святкування перемоги сусідньої держави, та ще й з грандіозним розмахом – цілих три дні. Якщо застосовувати аналогію, яка тут абсолютно доречна, то конотопська влада повинна була розпочати підготовку десь за 5 років, а святкування повинні проводитися як мінімум тиждень. Та змушені опуститися на грішну землю і з великим розчаруванням дізнатися, що до грандіозної Конотопської битви в той час ще ніхто не готувався. Тільки завдяки Указу Президента України В.Ющенка від 11 березня 2008 року українці отримали можливість вперше і на високому державному рівні відсвяткувати величну перемогу української зброї. Це звичайно за умови, що земляки нашого президента, точніше київська, сумська і конотопська влада не забажають проігнорувати Указ Президента України. Багато українців як належне можуть сприйняти те, що урочистості з нагоди чужої перемоги можуть виявитися більш масштабними в порівнянні з більш грандіозною Конотопською битвою. Пояснення для можновладців досить просте: ми вже звикли дуже урочисто святкувати чужі перемоги, а ось власні можна й скромно, та й головне це сподобається Росії. Часу для належної підготовки залишилося обмаль, але є надія, що українська влада почне відзначати на належному державному рівні і українські перемоги. Оптимізму в цьому плані надає ще один Указ Президента, який був виданий 9 жовтня 2007 року з досить красномовною назвою: «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу». Сама назва указу дуже чітко переорієнтовує полтавську владу на відзначення цієї події з українським баченням, а не за старим сценарієм, коли ми однобоко вшановували тільки перемогу російської зброї на українській землі. За цим указом нам доведеться вшановувати події тих часів трохи в іншому ракурсі, а саме: організувати та провести заходи до 300-річчя Батуринської трагедії в 1708 році та зруйнування Запорозької Січі у 1709 році, а далі вже говориться про організацію і проведення заходів до 300-річчя Полтавської битви. В указі ставиться питання про спорудження пам’ятників Івану Мазепі та його соратникам у містах Києві та Полтаві. Неоднозначно буде сприйнята вказівка про спорудження в Україні пам’ятника Карлу ХІІ, особливо з боку тих, хто намагається встановлювати в нашій державі пам’ятники російській цариці Катерині ІІ, за прямою вказівкою якої була остаточно знищена Запорозька Січ в 1775 році. Щодо шведського короля, то він таких «заслуг» перед Україною не має, а за словами автора відомої «Історії Русів» Карл ХІІ давав гарантії існуванню незалежної козацької держави. «…я обещаю и перед целым миром клянусь честью своей королевской, повергнув врага своего, возродить землю Козацкую или Русскую в первичное ее состояние самостоятельное и ни от кого в мире не зависящее, о чем я с гетманом вашим Мазепой, и письменными актами обязался и утвердил, а гарантировать их взялись первейшие в Европе государства». Якщо зважити на те, що ці слова були сказані монархом, який мав честь і міг тримати слово, то зовсім неважко уявити собі перспективи, які відкривалися перед Україною, в разі перемоги шведів над росіянами.
Полтавська битва була однозначно трагедією для шведів, ще більшою - для українців. Шведи програли битву супротивнику, який мав значну перевагу, як в живій силі так і гарматах, але вони не втратили ні честі, ні держави. А ось перед українцями закрилася чудова нагода скористатися благородними намірами геніального європейського полководця, якому, як це не дивно звучить, завадили бойові якості українських козаків, що воювали на стороні Росії. Козацькі полки під командуванням досвідченого полководця Семена Палія зіграли вирішальну роль в битві під Полтавою і перемозі росіян над військом Карла ХІІ. Цілком зрозуміло, що Палій та його бойові побратими полковники Павло Полуботок, Іван Скоропадський, Данило Апостол з часом не один раз жаліли про свою активну участь в бойових діях на стороні Москви. Не дуже завидною була історична доля людей, які не тільки не стали в одну бойову шеренгу з гетьманом Іваном Мазепою, а дуже активно боролися на стороні ворога за поневолення власного народу. За свою вірність завойовникам П.Полуботок закінчив свій життєвий шлях в казематах Російської імперії і він був далеко не один. Для національної еліти, будь-якої країни, краще героїчно загинути в боротьбі з ворогом, ніж зберігши своє життя втратити головне – честь і померти в неволі. Будемо це вважати Божою карою для провідників, яких обставини викинули на вершину влади, а вони відмовилися боронити власну землю від поневолювачів. В світовій історії завжди діяв принцип, який ніхто і ніколи не зможе відмінити – всі, хто боровся за свободу і незалежність свого народу від завойовників – герої, а ті, хто заради збереження свого життя чи отримання будь-яких нагород чи збагачення є зрадники. Будь-які спроби виправдати прислуговування ворогам носить тільки тимчасовий характер.

Валентин Лутченко.


Редактор новин
 
Nerto Дата: Понеділок, 26-Січ-2009, 14:26 | Повідомлення # 2
Новий читач
Група: Користувачі
Постів: 3
Репутація: 0
Статус: Offline
Полтавська битва мала велике значення і наслідки. Росія, прорубавши вікно до Європи, почала нестримно розширюватися поки після двох світових війн не досягла сучасних обрисів. Україна, втративши Батурін і Запоріжжя, перетворилася на переяславскую Малоросію − напівпровінцію, напівколонію і в такому стані перебувала близько двох сторіч.
 
Форум » Стародавня Україна » Козацька Доба » Полтавська битва і перемога під Конотопом (Яку перемогу святкувати українцям?)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Loading...

Останні новини

22:08
18-Чер-2021
У Чорноморському регіоні НАТО проводить багатонаціональне навчання, в яких візьме участь і Україна
Такі спільні навчання - це ще один важливий крок і головний захід, спрямований на наб
22:41
14-Чер-2021
В НАТО оголосили, що Україна отримає членство через ПДЧ
Лідери НАТО схвалили комюніке за підсумками брюссельського саміту Альянсу.
Коп
16:12
14-Чер-2021
Уламки імперії: як випускники російської розвідшколи псують авторитет своїх «дідів»
З кожним роком секретні операції спецпідрозділів Росії стають все більш відомими. Іст
20:48
12-Чер-2021
Нові два українських видання про країни Африки
Навесні 2021-го побачили світ книги Юрія Косенка «Сомалійські прислів'я мовою оригіна
18:56
11-Чер-2021
Чому сказилася Росія через напис "Героям слава!" на формі української збірної
УЄФА пішов на поводу у Росії і намагався заборонити гасло "Героям слава!" на формі ук
11:48
11-Чер-2021
Як працюють вакцини від COVID-19 та чи варто їх боятися. Вісім запитань до імунолога
1. Чому у вакцин виникає побічна дія і якою вона може бути?
Вакцина спричиняє
09:42
11-Чер-2021
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки: як псевдоукраїнські медіа маніпулюють громадською думкою
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки проаналізував три пропагандис
15:56
10-Чер-2021
Безпека держави напряму залежить від захищеності її інформаційного та кіберпростору
Сьогодні Служба безпеки України реалізує весь комплекс заходів для інформаційної та к
14:32
10-Чер-2021
В Росії заговорили про відновлення «ГУЛАГу» та брак робочих рук в країні
Російські чиновники продовжують активно продукувати «постановочні» ідеї щодо можливих
14:47
09-Чер-2021
Tesla в Росії: чи стане американський бізнес вкладати кошти в хитку російську економіку
Адміністрація Президента Росії Володимира Путіна випустила спеціальну вказівку щодо а
Усі новини




Loading...