Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі;
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.

«Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися –
За свойого миленького
Богу помолися!»

Стоїть місяць над горою,
Да сонця немає,
Мати сина в дороженьку
Слізно проводжає:

«Прощай, милий мій синочку,
Да не забаряйся!
Через чотири неділеньки
Додому вертайся».

«Ой рад би я матусенько,
Скоріше вернуться,
Да вже щось мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой бог знає, коли вернусь,
В яку годину:
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.

Прийми її, матусенько, -
Всі у божій волі!
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу на полі?»

Гей у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша славна Україна зажурилася,
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну розвеселимо.

Марширують наші козаченьки на кривавий бран
Визволяти братів-українців з московських кайдан,
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну розвеселимо.

Гей у полі ярої пшениці розіслався лан.
Розпочали наші козаченьки з москвичами тан.
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну розвеселимо.

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні наших козаків.
А ми тую козацькую славу ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Несе Галя воду –
Коромисло гнеться.
А за нею Йванко,
Мов барвінок в’ється.

- Галю моя, Галю,
Дай води напиться
Та й на тебе, Галю,
Дай хоч подивиться.

- Вода у криниці,
Дістань та й напийся.
Вийди у садочок –
Вийди подивися.

- Скільки не виходив,
Тебе не бувало,
Мов барвінок, вився,
Ти не поливала.

- Стелися, барвінку,
Буду поливати.
Вернися Іванку,
Буду шанувати.

- Скільки не стелився,
Ти не поливала.
Скільки не вертався –
Ти не шанувала.

Стоїть явір над водою,
В воду похилився,
На козака пригодонька,
Козак зажурився.

Не хилися, явороньку,
Ще ти зелененький!
Не журися, козаченьку,
Ще ти молоденький!

Не рад явір хилитися –
Вода корінь миє;
Не рад козак журитися –
Да серденько ниє!

Ой поїде в Московщину
Да там і загине,
Свою рідну Україну
Навіки покине.

Скаже собі насипати
Високу могилу;
Скаже собі посадити
В головках калину.

Будуть пташки прилітати
Калиноньку їсти,
Будуть йому приносити
Од родоньку вісти!...

Чом, чом ти не прийшов,
Як місць зійшов, -
Тоді тебе принесло,
Як сонечко ізійшло.

Прийди, милий, прехороший,
Скинь чоботи, прийди босий,
Щоб підківки не бряжчали,
Щоб собаки не гарчали.

Чом, чом ти не прийшов,
Як я говорила, -
А у мене цілу нічку
Свічечка горіла!

Прошу не плач, прошу не плач,
Не побивайсь за мною,
Ще буде час, настане час
Прийде любов з весною...

Забудеш ти, полюбиш ти,
Будеш чужа дружина...
Одне прошу - моїм ім"ям
Назви свого ти сина

Щоб козаки як ті орли
На цій землі родились,
Байдуже б жити не могли
І з ворогами бились

Здорова будь, іду на Січ,
Минула вже остання
Коротка ніч, червнева ніч,
Ніч нашого кохання.

Ой у вишневому саду,
Там соловейко щебетав.
Додому я просилася,
А ти мене все не пускав.

«О, милий мій, а я твоя,
Пусти мене – зійшла зоря.
Проснеться матінка моя.
Буде питать, де була я».

«А ти їй дай одвіт один:
Дивись, якая чудна ніч.
Весна іде, красу несе,
А тій красі радіє все».

«Доню моя, не в тому річ,
Де ти гуляла цілу ніч,
Чому розплетена коса
І на очах блищить сльоза?

«Тому розплетена коса,
Її подружка розплела.
А на очах блищить сльоза –
Кого любила, вже нема.

Мамо моя, ти вже стара,
А я щаслива й молода,
Я жити хочу, я люблю!
Мамо, не лай дочку свою.»