Журналіст |
Дата: Середа, 10-Трав-2017, 11:55 | Повідомлення # 1 |
Новий читач
Група: Адміністрація
Постів: 8
Репутація: 0
Статус: Offline |
Пройдуть роки , В роках минатимуть століття, Сплетінням історичним час спливе, Та тільки пам’ять не зітре З душі народу Цю болючу рану, Котра зі скрипінням металевим Назавжди влилась У нашу генетичну кров.
- Бом - Бом - Бом Набатом - Добробатом Крокує час. У сльозах Україна мати, Палає, рветься, Наш Український клекотить Донбас.
Війна, мов хижий яструб Зненацька налетіла, Свої жнива криваві збира, Вражай війни – Жахи й страждання Та сльози гиркиї людські. **** Епізоди життєві во єдиному Ритмі сплелись, складаючи історичні паралелі , І кожен епізод У пам’яті застиг Довічним відлунням життя . ****
Бабця Зоя Народилася у Серверному, Українських співала пісень, Рушники вишивала Пропрацювала в шахті все життя. На пенсію мізерну Жила собі старенька, Город у поміч був завжди, Чоловіка труд шахтарський Звів із цього світу, До Небес забрав. Діти розлетілися Із рідного гніздечка Ось таке вже Бабине життя. Жила бабця Зоя У Донбасі ріднім, Українською душею Все життя жила. Ой орда та налетіла На Вкраїну рідну, День перетворився в нічку Темну , тільки у криваву ніч. Баба Зоя На город пішла, Міна там її знайшла, Подарунок злої долі Від ординського орла. Ой ви роки ці десяті Двадцять першого сторіччя, Покалічені долі Та зруйновані серця.
****
Телефонну тую розмову Я пам’ятатиму завжди. Відлунням полум’я зі Сходу Оселилася вона в мені. У слухавці, якийсь незнайомець, Кричить задихаючись, мабуть від пилу -
--Алло , це брате ти ? --Це я – здивовано відповідаю --А це Сашко , не впізнаєш чи що, Багатим видно буду….
Голос в слухавці Продовжує розмову: --Слухай брате, назнаю хто ти є, Ти пробач мене за те, Що лізу я до тебе… У мене позивний Старий, Бо мабуть за роками Я найстарший. А хлопці, хлопці Тут всі класні, Із усієї України козаки. У нас тут справи ос такі – Із за кордону стріляють вкотре , Загралися у морський не паперовий бій, По нас гатять із клятих Градів, Такі ос ці дарунки від «братів», Ця клята братня їх гостинна щедрість У нас давно, набридла до схочу. А так, Охоче б тих би гадів Провчити раз та назавжди….
Тут голос в слухавці замовк, Йому на зміну свист Та лязкіт – --Алло, Алло, Старий Алло … А в слухавці якесь хрипіння. Секунда, друга …. Ось вже десята…. І тут нарешті голос, Але інший, не Старого, Голос зовсім молодий – --Старий мене закрив собою, Я тут живий, а він… Мовчання, тяжкий стогін – У слухавці моїй пішли гудки.
Відлуння тієї короткої розмови В душі моїй закарбувалося Та вселилося болем, І б’є гудками В мобільному ритмі життя. ****
Коли ми Прийдемо в душі своїй до Бога, Коли наш розум Проясниться Та врешті розумінням Сприймемо самих себе Господарями у своїй оселі – Народом сущім на своїй Землі .
Так, саме зараз Ми придбали Батьківщину, Хоч і раніш себе Вважали українцями по крові, А стали Нацією, лише зараз у своїй душі.
Живемо ми в складному світі, Учора, вже в історію ввійшло, Не буде день прийдешній Таким, як день сьогоднішній тривати – Щось нове, невідоме буде Яке залежить лише від нас. Ми перейдемо Рубікон, І з новим днем У новий час і в нове врем’я Ми перейшли , так стрімко й непомітно У сьогодення вихором зайшли, Та лише у свідомість оселились Два різних прояви в житті, Два часи історичних Нас назавжди навпіл розділяють – Час довоєнний в пам’яті кружляє, Та час сьогоднішній, Що війною у долю нашу На завжди увійшов.
****
Червоні маки зацвіли У дикім полі в літню пору, То пам’ять тих, хто В землю ліг, За нашу долю, Нашу славу, Нашу волю.
Цвітіння маків То наш хрест, Який нести всім нам довічно, Бо жити нам також за тих, Хто положив себе за Батьківщину.
Червони маки зацвіли, Цвітіння їхнє – колір долі, Роса на їхніх пелюстках, То материнські сльози горя.
Червони маки зацвіли, Цвітіння їхнє – колір долі, Це пам’ять й сіль усій Землі, Душі народної тяжкая доля.
Квітень 2017 року |
|
| |
Журналіст |
Дата: Понеділок, 29-Трав-2017, 15:21 | Повідомлення # 2 |
Новий читач
Група: Адміністрація
Постів: 8
Репутація: 0
Статус: Offline |
Під Авдіївкою Та під Горлівкою, Над Саур - Могилою Вітри шумлять. Ой ти доленько Наша славная, У Донецькім степу Знов війна.
Тяжкий подих Донбаського неба, Українськая рана болить, Кровоточить рікою ця рана, Понівеченою долей , Пораненим птахом летить. Ой ти мати моя Україно – Ти пробач, ти пробач Своїм дітям, таким неслухняним, Що забути змогли Рідну матір свою.
Буйні вітри шумлять Над моєю країною , Але ж це не надовго. Прийде тепла пора, Зацвітуть чорнобривці У полях на Донбасі І Вкраїнськая пісня В синь неба злетить.
Сивина на скроні Снігом впала, Вкрила душу змучену Загравою сумною. Ви пробачте синів своїх Батьки, Що сльозами у згадках ваших. Летять у небі журавлі, З висот небес Вдивляються у нас, То душі хлопців із війни До рідної домівки повертаються.
Шрам залишився на душі, Ой як же він свербить, А серце плаче та кричить, Та вже із пам’яті Ніколи не зітреться Те кляте пекло, Ця війна – Ніколи не зітруться. Ми не зворотно перейшли Рубікон ….
Квітень - травень 2017 року Юрій Соколов |
|
| |