Минулого тижня Франкфурт-на-Майні жив у ритмі книжкового свята. На вокзалах, у вагонах S-Bahn і на міських вулицях — люди з книжковими сумками. З 7 до 11 жовтня тут відбувався 78-й Франкфуртський книжковий ярмарок — одна з найбільших подій світової видавничої індустрії. Лише за п’ять днів його відвідали близько 236 тисяч людей зі 137 країн. Свою продукцію представили 4 тисячі експонентів, а програма охопила понад 3 800 заходів.

Вражають не лише масштаби, а й ставлення до книжки. Молоді люди годинами стоять у чергах за автографами улюблених авторів. Тут книжка — не просто товар, а привід для зустрічі, розмови й пошуку відповідей. І саме ця аудиторія є важливою для України, якій доводиться боротися не лише за свою територію, а й за правду про власну історію.

Українські книжки: рекорди всупереч війні

Попри побоювання, що розташування Національного стенда України в павільйоні 3.1 обмежить потік відвідувачів, українська присутність була помітною. За даними Ганни Гнедкової, однієї з кураторів Національного стенда, цього року вдалося продати 416 книжок української літератури в перекладах. Для порівняння: торік у Франкфурті продали 395, а на весняному ярмарку в Лейпцигу — 369.

На площі 208 квадратних метрів об’єдналися 44 українські видавництва. За цими цифрами — праця авторів, редакторів, перекладачів і видавців, які продовжують працювати в умовах повномасштабної війни.

росія воює не лише проти української армії. Вона знищує культурну інфраструктуру, друкарні, склади та книжки, зокрема ті, за якими навчаються українські діти. У серпні російський удар по логістичному центру харківського видавництва «Ранок» призвів до знищення мільйонів примірників. Це не побічний символ війни: за кожним таким ударом — втрачені можливості навчатися, читати й пізнавати світ рідною мовою.

На Франкфуртському ярмарку про це нагадував стенд Ukrainian Books Destroyed by Russia — «Українські книжки, знищені росією». На полицях лежали обвуглені казки, енциклопедії та підручники. Книжки, які мали б допомагати дітям зростати, стали свідченням злочину проти української культури. росія намагається не просто захопити землю, а й позбавити українців права самим розповідати, хто вони і звідки походять.

Хто розповідає Європі історію України?

Спілкування з європейськими читачами знову повертає до болючого питання: чому імперські російські уявлення про минуле досі мають вплив на Заході?

Десятиліттями росія просувала власне бачення історії через культурні інституції, медіа, академічні середовища та видавничі проєкти. Наслідки цього відчутні й сьогодні. Навіть освічена людина може мало знати про українську історичну традицію, натомість сприймати російську версію минулого як загальновизнану. Зокрема, міф про росію як єдину спадкоємицю Русі досі потребує послідовного спростування.

Проблема не в тому, що європейський читач не хоче знати правду. Проблема в тому, чи має він доступ до неї. Українських книжок про нашу історію, культуру та державність, якісно перекладених німецькою мовою й доступних широкій аудиторії, досі недостатньо. А порожнеча в інформаційному просторі ніколи не залишається порожньою надовго.

Якщо Україна не розповідатиме про себе, це робитимуть інші. І росія давно зрозуміла, наскільки важливо закріпити власну версію історії в свідомості іноземців.

Переклад — це теж оборона

Видати книжку українською — вже непросте завдання. А якісний переклад німецькою чи англійською, редакторська робота, пошук іноземного видавця та просування на новому ринку потребують значних коштів і фахівців. Для багатьох українських авторів та істориків це бар’єр, який неможливо подолати самотужки.

Саме тому українській державі та профільним інституціям потрібні системні програми підтримки перекладів. Не разові акції заради красивого звіту, а довгострокова політика: гранти на переклад, підтримка іноземних видавців, доступність українських книжок у книгарнях, бібліотеках, університетах і навчальних програмах.

Це не другорядна культурна витрата. Це інвестиція в українську суб’єктність, міжнародну підтримку та інформаційну безпеку. Книжка не зупинить ракету, але вона здатна зруйнувати міф, виправдати який росія намагається вже поколіннями.

Франкфуртський ярмарок показав, що українське слово має свого читача. Але кілька сотень проданих перекладених книжок — не привід заспокоюватися. Це доказ того, що попит можна розвивати, а українську присутність — посилювати.

Переклад відкриває двері до європейського читача. Та щоб українська історія стала частиною його знань, за цими дверима мають бути доступні книжки, системна робота й послідовна державна підтримка. Інакше нашу історію й далі намагатимуться писати за нас.

Олександр Майшев,
Національна спілка журналістів України,
"Європейська Україна"