Сьогоднішній Калінінград — це не просто шматок території, відірваний від основної маси російської федерації. Це символ радянського варварства, спотвореної історичної пам’яті та цілеспрямованого знищення європейської культури. Колись — блискучий Кенігсберг, місто філософів, вчених і готичних соборів. Сьогодні — сіре нагромадження радянського бетону, збудоване на згарищі знищеної цивілізації.

Місто великої європейської культури

Кенігсберг був перлиною Пруссії. Саме тут народився і провів усе своє життя Іммануїл Кант. Тут діяли університети, театри, музичні школи, працювали архітектори, філософи, поети. Місто дихало свободою думки і класичною німецькою культурою. Катедри, старовинні костели, готичні квартали, бібліотеки — кожна вуличка говорила мовою століть.

«Звільнення» як початок катастрофи

У 1945 році Червона армія захопила Кенігсберг у ході Східно-Прусської операції. Місто було буквально знищене артилерією та авіацією — заради «перемоги» не шкодували ані людей, ані історії. Відомі свідчення про те, як радянські солдати палили архіви, грабували музеї, знущалися з мешканців. Понад 140 тисяч німців ще залишались у місті — більшість із них загинули або були депортовані. Голод, насильство, примусове переселення. Люди стали зайвими на своїй землі.

Справедливості заради варто згадати: руйнування Кенігсберга розпочалося ще до приходу радянських військ. У серпні 1944 року місто двічі зазнало потужних бомбардувань з боку британських Королівських військово-повітряних сил (RAF). Ці атаки були частиною широкомасштабної союзницької стратегії, спрямованої на ослаблення воєнної машини Третього Рейху — удари наносилися по інфраструктурі, заводах, залізничних вузлах. Така практика, хоч і жорстока, мала воєнне виправдання і застосовувалася по всій Європі — зокрема в Дрездені, Гамбурзі, Касселі.

Проте те, що сталося з Кенігсбергом після того, як місто захопили радянські війська, не має жодного виправдання. Інші європейські міста, навіть тяжко зруйновані, згодом піднімалися з руїн — свої собори, ратуші, музеї, університети вони відбудовували роками, цеглина до цеглини. Кенігсбергу не судилося такого відродження. Його не просто не відновили — його винищили остаточно, знищивши все, що несло культурну, історичну, духовну пам’ять.

Системне нищення спадщини

Але навіть після закінчення бойових дій Кенігсберг не мав шансу на відновлення.

У 1946 році місто перейменували в Калінінград — на честь партійного діяча, котрий ніколи там не був. У 1967–1968 роках за прямим наказом Брежнєва зруйнували Кенігсберзький замок — величну споруду XIII століття, яка пережила і пожежі, і війни, але не пережила радянської ідеології. Його не реставрували — його підірвали.

І це був не одиничний випадок. Руйнували костели, університетські корпуси, навіть цвинтарі. Багато цегли з розібраних німецьких будівель вивозили на будівництво до Москви та Ленінграда. Література, картини, музичні інструменти — усе, що могло нагадувати про "буржуазне минуле", знищували або вивозили до спецфондів КДБ.

Територія оренди — знищення замість розбудови

Іронія історії в тому, що Кенігсберг, згідно з низкою міжнародних угод, не був остаточно переданий СРСР — лише переданий під адміністративне управління на 50 (або 75) років. Тобто радянська влада мала нести відповідальність за збереження території. Натомість вона повела себе як окупант, що грабує та нищить. Замінити німецьку культуру новою — радянській владі не вдалося. Тому залишилася лише пустка, у якій оселились безликі бетонні монстри й забута слава.

Сьогодні Калінінград — це місто з розірваною ідентичністю. Спроби реанімувати пам’ять про Канта чи зберегти катедру виглядають як пізнє каяття. Але історичної відповідальності досі не визнано. Росія продовжує триматися за цей клаптик землі як за трофей, зруйнувавши в ньому все, що не відповідало її цинічній ідеології.

Кенігсберг — це рана на тілі європейської історії. Це урок про те, що трапляється, коли культура стикається з варварством.

Олександр Майшев,
Національна спілка журналістів України,
"Європейська Україна"