Суворі радянські реалії. Хроніки Чернігівщини часів сталінізму
У нашому суспільстві ще вистачає індивідуумів, що марять Радянським Союзом. Вочевидь, вони мріють про дешеву ковбасу та горілку і думають, що у них збережуться Інтернет та звичні сьогодні свободи. Але ж так не буває. «Совок» – це не тільки і не стільки епоха Брежнєва та часи застою. То, швидше, виключення з правил. Реальний Радянський Союз куди більш страшний і жорстокий.
Кажуть, диявол ховається в деталях. Якщо когось геть не вражають червоний терор, колективізація, Голодомор, руйнування церков, культи партійних вождів та повна безправність простого люду, то просто перегляньте, про що писала чернігівська обласна газета «Червоний стяг» у перші три дні нового, 1930 року. Ніяких тобі ялинок, дідів Морозів, Снігурок та святкового настрою – повна мобілізація народних мас на вирішення нагальних ідеологічних питань, без яких ніяк не настане «світле завтра».
1 січня 1930-го.
Громадяни с. Павлівки, Любецького району, на загальних зборах ухвалили домагатися, щоб для забезпечення потреб індустріалізації країни зняли церковні дзвони.
Чернігів. Загальні збори колективу хатніх робітників при Житлоспілці вважають за потрібне всі приміщення релігійного культу передати для культурних потреб трудящих, а також зняти всі дзвони та переплавити їх на користь індустріалізації. Збори ухвалили оголосити свій колектив за безвірницький.
500 чоловік «робітників і службовців МК І ст. Сновська західна залізниця» ухвалили негайно познімати дзвони як з церков, так і з костьолу й віддати їх на індустріалізацію країни.
«Визнавши, що релігія є лише дурман для народу, я, Ковтунович Митрофан Васильович, піп Миколаївської церкви Чернігова, ще в квітні 1927 року фактично зрікся сану попа й взагалі релігії».
Відмовляється від «релігійного дурману» також дяк села Тур’я, Сновського району, Андрій Петрович Кондратовський.
Робітників – у колгоспи. «Куркульські шари села вживають всіх заходів, щоб зірвати справу колективізації. Щоб запобігти цьому, пролетарі мусять допомогти селянській бідноті й середняцтву… Робітники мусять узяти справу колективізації до своїх рук. Щоб це здійснити, ВЦРПС ухвалила мобілізувати 25 тисяч робітників і послати їх на село для керування справою колективізації як людей, що мають організаційно-політичний досвід».
Лист до редакції Чехівського: «Я, кандидат у члени КП(б)У Рогозинського партосередка, Яновського району, вважаю за невірний свій вчинок – вихід із колективу. Я усвідомлюю свою помилку, визнаю, що це є правий ухил, що це боягузтво, яке виникло в мене під впливом класового ворога – куркуля… Я вступаю знову до колективу й закликаю вступити в колгоспи всіх товаришів, партійців, які ще цього не зробили».
2 січня.
«Я, Петро Антонович Мясников, відмовляюсь від свого батька, що живе в хуторі Суховерщині, Добрянського району, через те, що він скуркулився».
«Я, Кучинський Дмитро Дмитрович, відмовляюся від свого батька – попа, що живе в хуторі Чистих Лужах, Ріпкинського району».
3 січня.
Із заголовків: «Куркуля до відповіді», «Геть глитаїв, непманів, спекулянтів – з лав кустпромкооперації», «Наймитське змагання», «Бригада струснула громадська життя».
Тим часом «поширений пленум чернігівської міськради задовольнив вимоги трудящих м. Чернігова про вилучення дзвонів і металів з молитовень на потреби індустріалізації».
Із виступу голови окрпрофради товариша Шапши: «Всі ми знаємо, що спілка нархарч є найвідсталіша. І ось члени цієї спілки, робітниці, які нещодавно прийшли з сіл, виступаючи на своїх зборах, доводять, що релігія це дурман, що не тільки треба зняти дзвони з дзвіниць, але й закрити самі молитовні будинки й передати їх під культосвітні установи. Металісти й комунальники відмовляються обслуговувати комунальними послугами (світлом та водою) молитовні будинки… По місту вже організувалося багато добровольчих бригад, які запропонували безплатно свої послуги для зняття дзвонів».
До речі, всього в Чернігові на той час було 78 дзвонів і місцева влада планувала заробити на них мінімум 47 тисяч карбованців. «З 17.684 чоловіка, що користується виборчими правами, 13.262 вже подали свої голоси за те, щоб зняти церковні дзвони».
Розбавляє загальний антицерковний хор хіба що критичний матеріал про деякі підозрілі рішення народного суду 9-ої дільниці по населених пунктах сільради Старо-Морівська Гута, Остерського району.
«Громадянина А.І. Крупку з села Сукачів нарсуд 9 дільниці присудив на 2 місяці примусроботи, як злісного лісопорубника. Комісія виявила, що гр. Крупка мав 75 років і помер до суду».
На 6 місяців примусової праці засуджений селянин Д.Д. Гавриленко за лісопоруб. «Цьому громадянинові 87 років, він слабий, не ходить, не злізає навіть з печі».
«Нарсуд присудив громадянина М.С. Березана до 6 місяців примусової праці. Цьому громадянинові… 8 з половиною років, він школяр першої групи (тобто першого класу) Сукачівської школи».
В наступні дні – картина та ж сама: «зрікаюся свого батька…», «визнаю, що релігія – це дурман для народу», переобладнати церкви під клуби, суцільна колективізація та невгомонні куркулі, яких треба безжально вичищувати та знищувати…
Ось такий він, «типовий Радянський Союз», яким його задумували «батьки-засновники» Ленін, Сталін, Троцький та інші. На цьому вже обпеклися деякі мрійники з маріонеткових ЛНР/ДНР, бо там справді почали повертати любу багатьом радянську спадщину: ленінські та комуністичні символи і назви, «соціалістичну економіку», портрети та пам’ятники Сталіну, всесильну МГБ та повну безправність решти населення. От тільки назад дороги там вже немає: «назвався грибом – лізь у кошик».
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Кажуть, диявол ховається в деталях. Якщо когось геть не вражають червоний терор, колективізація, Голодомор, руйнування церков, культи партійних вождів та повна безправність простого люду, то просто перегляньте, про що писала чернігівська обласна газета «Червоний стяг» у перші три дні нового, 1930 року. Ніяких тобі ялинок, дідів Морозів, Снігурок та святкового настрою – повна мобілізація народних мас на вирішення нагальних ідеологічних питань, без яких ніяк не настане «світле завтра».
1 січня 1930-го.
Громадяни с. Павлівки, Любецького району, на загальних зборах ухвалили домагатися, щоб для забезпечення потреб індустріалізації країни зняли церковні дзвони.
Чернігів. Загальні збори колективу хатніх робітників при Житлоспілці вважають за потрібне всі приміщення релігійного культу передати для культурних потреб трудящих, а також зняти всі дзвони та переплавити їх на користь індустріалізації. Збори ухвалили оголосити свій колектив за безвірницький.
500 чоловік «робітників і службовців МК І ст. Сновська західна залізниця» ухвалили негайно познімати дзвони як з церков, так і з костьолу й віддати їх на індустріалізацію країни.
«Визнавши, що релігія є лише дурман для народу, я, Ковтунович Митрофан Васильович, піп Миколаївської церкви Чернігова, ще в квітні 1927 року фактично зрікся сану попа й взагалі релігії».
Відмовляється від «релігійного дурману» також дяк села Тур’я, Сновського району, Андрій Петрович Кондратовський.
Робітників – у колгоспи. «Куркульські шари села вживають всіх заходів, щоб зірвати справу колективізації. Щоб запобігти цьому, пролетарі мусять допомогти селянській бідноті й середняцтву… Робітники мусять узяти справу колективізації до своїх рук. Щоб це здійснити, ВЦРПС ухвалила мобілізувати 25 тисяч робітників і послати їх на село для керування справою колективізації як людей, що мають організаційно-політичний досвід».
Лист до редакції Чехівського: «Я, кандидат у члени КП(б)У Рогозинського партосередка, Яновського району, вважаю за невірний свій вчинок – вихід із колективу. Я усвідомлюю свою помилку, визнаю, що це є правий ухил, що це боягузтво, яке виникло в мене під впливом класового ворога – куркуля… Я вступаю знову до колективу й закликаю вступити в колгоспи всіх товаришів, партійців, які ще цього не зробили».
2 січня.
«Я, Петро Антонович Мясников, відмовляюсь від свого батька, що живе в хуторі Суховерщині, Добрянського району, через те, що він скуркулився».
«Я, Кучинський Дмитро Дмитрович, відмовляюся від свого батька – попа, що живе в хуторі Чистих Лужах, Ріпкинського району».
3 січня.
Із заголовків: «Куркуля до відповіді», «Геть глитаїв, непманів, спекулянтів – з лав кустпромкооперації», «Наймитське змагання», «Бригада струснула громадська життя».
Тим часом «поширений пленум чернігівської міськради задовольнив вимоги трудящих м. Чернігова про вилучення дзвонів і металів з молитовень на потреби індустріалізації».
Із виступу голови окрпрофради товариша Шапши: «Всі ми знаємо, що спілка нархарч є найвідсталіша. І ось члени цієї спілки, робітниці, які нещодавно прийшли з сіл, виступаючи на своїх зборах, доводять, що релігія це дурман, що не тільки треба зняти дзвони з дзвіниць, але й закрити самі молитовні будинки й передати їх під культосвітні установи. Металісти й комунальники відмовляються обслуговувати комунальними послугами (світлом та водою) молитовні будинки… По місту вже організувалося багато добровольчих бригад, які запропонували безплатно свої послуги для зняття дзвонів».
До речі, всього в Чернігові на той час було 78 дзвонів і місцева влада планувала заробити на них мінімум 47 тисяч карбованців. «З 17.684 чоловіка, що користується виборчими правами, 13.262 вже подали свої голоси за те, щоб зняти церковні дзвони».
Розбавляє загальний антицерковний хор хіба що критичний матеріал про деякі підозрілі рішення народного суду 9-ої дільниці по населених пунктах сільради Старо-Морівська Гута, Остерського району.
«Громадянина А.І. Крупку з села Сукачів нарсуд 9 дільниці присудив на 2 місяці примусроботи, як злісного лісопорубника. Комісія виявила, що гр. Крупка мав 75 років і помер до суду».
На 6 місяців примусової праці засуджений селянин Д.Д. Гавриленко за лісопоруб. «Цьому громадянинові 87 років, він слабий, не ходить, не злізає навіть з печі».
«Нарсуд присудив громадянина М.С. Березана до 6 місяців примусової праці. Цьому громадянинові… 8 з половиною років, він школяр першої групи (тобто першого класу) Сукачівської школи».
В наступні дні – картина та ж сама: «зрікаюся свого батька…», «визнаю, що релігія – це дурман для народу», переобладнати церкви під клуби, суцільна колективізація та невгомонні куркулі, яких треба безжально вичищувати та знищувати…
Ось такий він, «типовий Радянський Союз», яким його задумували «батьки-засновники» Ленін, Сталін, Троцький та інші. На цьому вже обпеклися деякі мрійники з маріонеткових ЛНР/ДНР, бо там справді почали повертати любу багатьом радянську спадщину: ленінські та комуністичні символи і назви, «соціалістичну економіку», портрети та пам’ятники Сталіну, всесильну МГБ та повну безправність решти населення. От тільки назад дороги там вже немає: «назвався грибом – лізь у кошик».
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
