9 жовтня, Страсбург. Саме напередодні Всесвітнього дня психічного здоров’я у Європарламенті відбулося закриття сесії. Можливо саме це спонукало з’явитись у порядок денному ті теми, що хвилюють сьогодні багатьох батьків. На кшталт тієї, як почуваються діти й підлітки у світі, де екрани поступово замінюють живе спілкування.

Це не перша така розмова в Європарламенті, але щоразу звучить гостріше. Цього разу депутати багато говорили про вплив соцмереж і цифрових платформ на психіку дітей/підлітків. Деякі з парламентарів пропонували навіть обмежити користування соціальними додатками, а дозволяти їх лише з 16 років. Аргумент простий: чим більше часу онлайн, тим сильніше залежність, тривога й роздратованість, менше справжнього життя поруч.

Наводилися й цифри: якщо дитина проводить у мережі понад три години на день, ризик депресії, ізоляції чи проблем зі сном зростає у кілька разів.

Депутати наголошували — головне не забороняти, а навчити. Діти мають рости в середовищі, де їх підтримують, а не лише контролюють. У цьому роль школи, сім’ї й громади є вирішальною.

Та, мабуть, найглибше прозвучала інша думка — діти втрачають здатність до реального спілкування. Ми бачимо покоління, яке не вміє сперечатися, миритися, домовлятись. Бо значна частина їхнього “спілкування” відбувається не з людьми, а з екранами.

Коли “друг” — не людина

Серед кулуарних розмов, поза офіційним порядком денним, лунала ще одна тема — нова форма самотності дітей.
Все більше підлітків знаходять емоційну підтримку не у друзях, а у штучному інтелекті. Вони створюють собі “ідеального співрозмовника”, який завжди вислухає, підтримає, не засудить. І, на перший погляд, у цьому ніби немає зла, адже дитина не почувається самотньою.
Та небезпека криється глибше. У реальному житті немає “ідеальних друзів” — усі ми маємо слабкості, емоції, власні межі. Коли підліток звикає до віртуальної досконалості, йому дедалі важче приймати живу людську недосконалість.
Виникає “ефект втечі”: замість того, щоб вирішити конфлікт із однокласником чи товаришем, дитина натискає “вийти з чату” й повертається до бездоганного, слухняного ШІ-друга. Так поступово руйнується здатність до емпатії, терпіння, до справжнього діалогу.
У перспективі це може стати серйозною соціальною проблемою: виросте покоління, яке не звикло чути й приймати “іншого”.

Про реальні кроки та сподівання

Попри те, що сесія у Страсбурзі завершилась без резолюцій, сам факт обговорення є вже важливий сигнал. Європа визнає проблему і шукає способи її вирішення. Це не про заборони, а про баланс між цифровим і людським.

Для України ця тема не менш болюча. Наші діти пережили роки війни, розлук, втрат і страхів. Їм потрібен простір довіри. Не лише онлайн, а передусім у реальному житті: вдома, у школі, серед друзів. І, можливо, саме з цього починається справжнє відновлення ментального здоров’я.

Бо екрани — не обіймають.

Олександр Майшев,
Національна спілка журналістів України