1944, 10 червня – нацисти закатували Олега Ольжича, українського поета, археолога і політичного діяча.
Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба) народився 21 липня 1907-го в Житомирі. Син знаного поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби), про якого пізніше скаже, що батькові вірші для гімназисток і телеграфісток.

З 1922-го – в еміграції, мешкав у Празі.

У 23 роки захистив докторську дисертацію. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем. Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.

За деякий час він напише:

«Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій.
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій».

Член ОУН з 1929-го, з часу заснування організації.

Вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами після розгрому Карпатської України. Потрапив у полон, звідки дивом врятувався завдяки листу угорських вчених.

В жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності. Посилення репресій з боку гітлерівців змушує його переїхати до Львова. Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька, що була молодша на 13 років. Влітку 1943-го уклали шлюб, але з метою конспірації тримали його у повній таємниці, навіть мешкали окремо.

Олег Ольжич стає заступником Андрія Мельника, а після його арешту (січень 1944-го) – очолює Провід ОУН. Вів перемовини з ОУН самостійників-державників, яку на той час очолював Роман Шухевич, що вкрай занепокоїло нацистів. Як і його контакти з англійцями та американцями.

Ольжича заарештували 25 травня 1944-го і відправили в концтабір Заксенхаузен. Помер в ніч на 10 червня від тортур на допиті, який проводили гестапівці Вольф, Вірзінг і Шульц.

Вже після смерті героя, 22 липня, народився син Ольжича, названий на честь батька Олегом.





Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті