Хвалити Ющенка в Україні – річ вкрай невдячна. Та й, будемо чесними, хіба багато є причин для цього? Впевнений, частина скаже, що заслуг у третього президента немає взагалі. А час його президентства – це час розчарувань і втрачених можливостей.

Але 7 серпня, як на мене, треба віддати йому належне. Саме цього дня 12 років тому почалась російсько-грузинська війна. І поведінка Ющенка тоді заслуговує на повагу.

Не лише через зброю, яку Україна постачала до Грузії. Нагадаю, що російську авіацію тоді збивали саме з українських систем.

Ось цитата Міхеїла Саакашвілі на цю тему: “В Україні ми готували своїх військових. Україна дала системи” Бук “і” Оса “, кілька боєкомплектів до них, і завдяки цим системам ми збили 12 російських бомбардувальників, включаючи Ту-22, якого ніхто ніколи не збивав”.

Окрім ЗРК, була, звісно, і інша зброя: гелікоптери, бронетехніка, стрілецька зброя тощо. Але навіть не про це я хотів нагадати. Не менш важливою була і політична підтримка. Вже 12 серпня Ющенко прибув до Тбілісі. Хоча ще напередодні російські війська активно просувались вглиб грузинської території. Ніхто не знав, яка доля чекає грузинську столицю. Читав, що пілот польського президента (окрім Ющенка, до Тбілісі прибули лідери Польщі. Естонії, Литви та Латвії) навіть відмовився летіти напряму в Грузію, бо ніхто не міг гарантувати безпеку, а інформації про стан злітно-посадкової смуги не було взагалі.

Але Ющенко поїхав. Колись, будучи в Тбілісі, я відвідав місцевий Музей радянської окупації. Серед інших експонатів, там є і фото 2008 року. Зокрема, і світлини з Ющенком, який тоді брав участь в мітингу на центральній площі міста. Припускаю, що те прекрасне ставлення з боку грузинів, яке я відчув на собі, в якісь мірі формувалося саме в такі моменти.

Зараз у це важко повірити, але підтримка Грузії не була консолідованою і одностайною в Україні. Навіть серед недавніх соратників Ющенка. Вона йшла, скоріше, в розріз з тогочасними настроями української еліти.

Ось, що сам Ющенко про це писав: “Відверто скажу, я очікував, що ця політична карта буде розіграна в Україні, навіть не так у самому парламенті, як у рядах так званої демократичної більшості. І мої очікування відразу підтвердилися, як тільки в парламенті була запропонована на розгляд резолюція по Грузії. Це була м’якотіла, неясна, беззуба позиція. По факту агресії з боку Росії ані парламентом України, ані урядом на чолі з Юлією Тимошенко не була дана відповідна оцінка”.

7 разів Верховна Рада намагалася прийняти постанову із засудженням дій РФ в Грузії. І сім разів ці спроби провалювались. Більше того, двічі парламентарії (Партія регіонів і комуністи) намагались протягти рішення, де агресором називалась Грузія.

Як же ж симптоматично це виглядає тепер, після 2014-го. І як же гірко від того, що ніяких висновків не було зроблено.

Зрештою, частина відповідальності лежить і на Ющенкові. Але це вже інша історія. А тоді, в серпні 2008-го, він повівся гідно, і це теж треба пам”ятати.

Левко Стек, журналіст “Радіо Свобода”, novynarnia
На фото: Президент Польщі Лех Качинський, президент України Віктор Ющенко, президент Литви Валдас Адамкус, президент Естонії Томас Ільвес та прем'єр-міністр Латвії Івар Годманіс (на задньому плані) на мітингу в Тбілісі 12 серпня 2008 року під час війни Росії проти Грузії. Архівне фото: АП