15 лютого – вшанування учасників бойових дій на території інших держав
Щороку в державі Україна 15 лютого вшановують учасників бойових дій на території інших держав. На державному рівні ці заходи проводяться з 2004 року на виконання Указу Президента України Леоніда Кучми. У тексті цього нормативного документу є загадкове формулювання «з метою вшанування громадян України, які виконували військовий обов’язок на території інших держав». Ми пам’ятаємо, що Україна відновила свою державну незалежність тільки 24 серпня 1991 року. І тому повстає питання, а кого вшановують?
КОГО І КУДИ ПОСИЛАЛА УКРАЇНА НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ?
Відповідь на це питання дає Президент Л. Кучма. 15 червня 2002 року він підписав указ «Про День миротворця» в якому вказано про «вагомий внесок українських миротворців у підтримання стабільності у різних регіонах планети» і встановлення відзначення щороку 3 липня День миротворця. Правда, потім у владі розібралися, що День миротворця відзначають на планетарному рівні і нема чого відокремлюватися…
Замість вище вказаного документу, 30 квітня 2003 року побачив світ чинний і зараз Указ Президента України «Про Міжнародний день миротворців». У ньому вказано на «вагомий внесок миротворців у підтримання стабільності у різних регіонах планети та підтримуючи рішення Генеральної Асамблеї ООН» і встановлено відзначення щороку 29 травня Міжнародного дня миротворців Організації Об'єднаних Націй.
Крім того, з 2014 року Збройні Сили України відбивають російську агресію на власній території.
Отже, 15 лютого – НЕ їхня дата…
«ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК» – «ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИЙ ОБОВ’ЯЗОК» ВОЯКІВ СРСР
Виявляється, що мова йде про громадян СРСР з УРСР – військовослужбовців Збройних Сил Радянського Союзу, яких посилали воювати на території інших держав. Їх називали «воїни-інтернаціоналісти», «інтернаціоналісти». Що означають ці терміни?
Український інститут національної пам’яті як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, ОФІЦІЙНО дав таке тлумачення цього терміну:
«Воїнів-інтернаціоналістів – назва пов’язана зі встановленням радянської влади в Україні (з діяльністю т. зв. більшовицьких «червоноармійських інтербригад», до особового складу яких входили китайці, угорці, чехи, німці, латиші та інші іноземці), діяльністю комуністичної партії та агресивною зовнішньою політикою СРСР (у складі т. зв. Інтернаціональних бригад у ході Громадянської війни в Іспанії 1936–1939 рр. на боці республіканського уряду з боку СРСР брали участь підрозділи Червоної армії та кадрові офіцери, які мали підроблені документи та офіційно називалися «добровольцями». Офіційним приводом для вторгнення радянських військ до Угорщини 1956 року, Чехословаччини 1968 року, до Афганістану 1979 р. було саме «надання інтернаціональної допомоги» та виконання «інтернаціонального обов’язку»)».
Отже, воїни-інтернаціоналісти – виконавці агресивної зовнішньої політики СРСР.
У ЧОМУ ПОЛЯГАЛА СУТНІСТЬ СЛУЖБИ ПЕРШИХ ВОЇНІВ-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТІВ РАДЯНСЬКОЇ РОСІЇ?
Так, творець Червоної армії Лев Троцький практикував для зупинки відступу військових частин і наведення в них ладу та дисципліни так зване «десяткування». Іншими словами, РОЗСТРІЛЮВАЛИ КОЖНОГО ДЕСЯТОГО військовослужбовця без огляду на наявність чи відсутність провини, без слідства і суду. Виконавцями були підрозділи «воїнів-інтернаціоналістів». Цей «цінний» досвід Йосип Сталін використав у 1942 р. для зупинки відступу Червоної армії (наказ народного комісара оборони Союзу РСР № 227 від 28 липня 1942 р.).
Проте, повернемося у часи становлення комуністичного режиму.
ТИПОВИЙ ПРИКЛАД: у вересні 1918 року, коли в Богунському полку, який формувався колабораціоністом Миколою Щорсом в місті Унеча сучасної Брянської області Російської Федерації для війни проти Української держави, спалахнув бунт проти жорстоких репресій чекістів на чолі з Фрумою Хайкіною, у його придушенні активну участь взяв її загін воїнів-інтернаціоналістів, що складався з китайців.
Їх навербували з числа робітників, що були зайняті на будівництві залізниці.
Отже, перших «інтернаціоналістів» використовували насамперед як карателів і охоронців (В. Леніна та верхівку влади комуністичного режиму у той час охороняли латиські стрільці).
ДЕ ВОЮВАЛИ «ВОЇНИ-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТИ»?
Леонід Кучма з ініціативи громадських організацій визначив День вшанування учасників бойових дій на території інших держав – 15 лютого. Ця дата традиційно символізує закінчення збройної інтервенції СРСР до Афганістану, відповідно, виведення радянських військ із цієї країни.
Так, дійсно Український та інші народи СРСР за імперіалістичні амбіції московських вождів у чужій країні тільки за офіційними даними заплатили 15.051 життів своїх синів на виконання цього самого «інтернаціонального обов’язку».
Ще 54.000 осіб було поранено і 414.000 хворіли.
Неофіційна статистика малює ще більш трагічні наслідки комуністичної авантюри: 140.000 людей вбито, а 350.000 поранено. ЗА ЩО?
До речі, у перші роки радянської війни в Афганістані комуністичне керівництво заборонило відкрито ховати загиблих воїнів, вказувати на могилах, де і чому їх було вбито.
Ось вам і витоки сучасної традиції ставлення до «добровольців» – військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації, які загинули під час агресії проти України.
Проте, НЕ можна обмежуватися тільки згадками про радянську агресію проти Афганістану.
Вихідці з України в лавах армії СРСР як «добровольці», «воїни-інтернаціоналісти», «інтернаціоналісти» воювали в країнах Європи, Азії, Африки, Латинської Америки. Здебільшого ці «відрядження» утаємничувалися державою. Ті, кому пощастило повернутися живими, НЕ мали право про це говорити…
Отже, скільки їх було, скільки загинуло і поранено? Повні відповіді на ці та інші питання ще попереду, після повного розсекречення російських архівів.
ЯК І ЗА ЩО УКРАЇНА ВШАНОВУЄ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ?
Україна вшановує учасників бойових дій на території інших держав як ЖЕРТВ агресивної зовнішньої політики Кремля під червоним прапором із п’ятикутною зіркою та серпом і молотом. На совісті керівництва Радянського Союзу загибель, поранення, хвороби та зламані долі цих людей.
Не з своєї волі, а за злочинними наказами керівництва СРСР із метою реалізації імперіалістичних планів, змушені були наші земляки їхати у чужі країни та виконувати свій військовий обов’язок.
Саме тому 15 лютого важливо проводити меморіальні заходи за участі представників органів влади, покладати квіти до могил і пам’ятників, пам’ятних знаків, приділяти увагу живим.
Варто відзначати учасників бойових дій на території інших держав за особисті людські якості, військову майстерність, виучку. А головне, що в тих умовах акцентувати увагу на їхніх діях в бойових умовах задля рятування своїх бойових товаришів.
Таким чином Україна пам’ятає всіх українців без огляду на етнічну приналежність та участь у неправедних війнах і конфліктах. Це символізує важливість цінності життя кожної людини, співчуття, людяність…
ЗА ЩО СЛАВИМО УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ?
Серед учасників бойових дій на території інших держав, насамперед тих, хто взяв участь у війні в Афганістані, є така категорія людей, яких Україна не просто вшановує, а славить. Хто вони?
Це ті, хто зробив свій особистий вагомий внесок у розбудові держави Україна, її Збройних Сил, взяли участь у миротворчих місіях ООН.
Саме їх військова підготовка та досвід участі в реальних бойових діях став безцінним даром країні, коли з 2014 року прийшлося відбивати російську агресію.
Одним із таких ГЕРОЇВ був і Олег Міхнюк, уродженця с. Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області. У 1984-1985 роках воював в Афганістані. Там двічі отримав поранення і був нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу».
У незалежній Україні був одним з ініціаторів і засновників Української спілки ветеранів Афганістану, заступником голови організації з питань медико-соціальної реабілітації ветеранів та військово-патріотичного виховання молоді. Українська держава за цю діяльність відзначила його орденами «За мужність» ІІІ ступеня та ІІ ступеня.
Під час Революції гідності та російській агресії він ділом показав, що означають поняття ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ, УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТИЗМ. На Майдані він очолив 8-у (афганську) сотню, що охороняла мирний громадянський протест. Не дарма офіцери з любов’ю називали його «сержантом з розумом офіцера». Товариші по службі розповідають, що він був природженим організатором, системно мислив і вмів грати на випередження: організував цілодобову охорону лікарень, де лежали майданівці. А після втечі Януковича афганці взяли під охорону Національний банк України і аеропорти. Сам Михнюк був у всіх «гарячих точках» Майдану.
З початком російської агресії пішов добровольцем до 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Старший сержант, командир «афганської» роти.
Загинув 20 серпня 2014 року, прикриваючи відхід свого загону під час мінометного обстрілу біля селища Новосвітлівка Краснодонського району Луганської області на трасі Краснодон-Луганськ.
Похований у місті Києві.
Указом Президента України № 660 від 21 серпня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).
Указом Президента України № 494 від 21 серпня 2015 року «за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Чернігівщина відзначила справжнього ГЕРОЯ. У Деснянському районі міста Чернігів розпорядженням Чернігівського міського голови від 19 лютого 2016 року № 54-р вулицю Воїнів-інтернаціоналістів перейменовано на вулицю Олега МІХНЮКА, а у 2018 році на цій вулиці на честь ГЕРОЯ встановлено меморіальну дошку.
Спільними зусиллями реалізуємо крок за кроком давнішнє гасло «Ніхто не забутий, ніщо не забуто».
Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті
КОГО І КУДИ ПОСИЛАЛА УКРАЇНА НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ?
Відповідь на це питання дає Президент Л. Кучма. 15 червня 2002 року він підписав указ «Про День миротворця» в якому вказано про «вагомий внесок українських миротворців у підтримання стабільності у різних регіонах планети» і встановлення відзначення щороку 3 липня День миротворця. Правда, потім у владі розібралися, що День миротворця відзначають на планетарному рівні і нема чого відокремлюватися…
Замість вище вказаного документу, 30 квітня 2003 року побачив світ чинний і зараз Указ Президента України «Про Міжнародний день миротворців». У ньому вказано на «вагомий внесок миротворців у підтримання стабільності у різних регіонах планети та підтримуючи рішення Генеральної Асамблеї ООН» і встановлено відзначення щороку 29 травня Міжнародного дня миротворців Організації Об'єднаних Націй.
Крім того, з 2014 року Збройні Сили України відбивають російську агресію на власній території.
Отже, 15 лютого – НЕ їхня дата…
«ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК» – «ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИЙ ОБОВ’ЯЗОК» ВОЯКІВ СРСР
Виявляється, що мова йде про громадян СРСР з УРСР – військовослужбовців Збройних Сил Радянського Союзу, яких посилали воювати на території інших держав. Їх називали «воїни-інтернаціоналісти», «інтернаціоналісти». Що означають ці терміни?
Український інститут національної пам’яті як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, ОФІЦІЙНО дав таке тлумачення цього терміну:
«Воїнів-інтернаціоналістів – назва пов’язана зі встановленням радянської влади в Україні (з діяльністю т. зв. більшовицьких «червоноармійських інтербригад», до особового складу яких входили китайці, угорці, чехи, німці, латиші та інші іноземці), діяльністю комуністичної партії та агресивною зовнішньою політикою СРСР (у складі т. зв. Інтернаціональних бригад у ході Громадянської війни в Іспанії 1936–1939 рр. на боці республіканського уряду з боку СРСР брали участь підрозділи Червоної армії та кадрові офіцери, які мали підроблені документи та офіційно називалися «добровольцями». Офіційним приводом для вторгнення радянських військ до Угорщини 1956 року, Чехословаччини 1968 року, до Афганістану 1979 р. було саме «надання інтернаціональної допомоги» та виконання «інтернаціонального обов’язку»)».
Отже, воїни-інтернаціоналісти – виконавці агресивної зовнішньої політики СРСР.
У ЧОМУ ПОЛЯГАЛА СУТНІСТЬ СЛУЖБИ ПЕРШИХ ВОЇНІВ-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТІВ РАДЯНСЬКОЇ РОСІЇ?
Так, творець Червоної армії Лев Троцький практикував для зупинки відступу військових частин і наведення в них ладу та дисципліни так зване «десяткування». Іншими словами, РОЗСТРІЛЮВАЛИ КОЖНОГО ДЕСЯТОГО військовослужбовця без огляду на наявність чи відсутність провини, без слідства і суду. Виконавцями були підрозділи «воїнів-інтернаціоналістів». Цей «цінний» досвід Йосип Сталін використав у 1942 р. для зупинки відступу Червоної армії (наказ народного комісара оборони Союзу РСР № 227 від 28 липня 1942 р.).
Проте, повернемося у часи становлення комуністичного режиму.
ТИПОВИЙ ПРИКЛАД: у вересні 1918 року, коли в Богунському полку, який формувався колабораціоністом Миколою Щорсом в місті Унеча сучасної Брянської області Російської Федерації для війни проти Української держави, спалахнув бунт проти жорстоких репресій чекістів на чолі з Фрумою Хайкіною, у його придушенні активну участь взяв її загін воїнів-інтернаціоналістів, що складався з китайців.
Їх навербували з числа робітників, що були зайняті на будівництві залізниці.
Отже, перших «інтернаціоналістів» використовували насамперед як карателів і охоронців (В. Леніна та верхівку влади комуністичного режиму у той час охороняли латиські стрільці).
ДЕ ВОЮВАЛИ «ВОЇНИ-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТИ»?
Леонід Кучма з ініціативи громадських організацій визначив День вшанування учасників бойових дій на території інших держав – 15 лютого. Ця дата традиційно символізує закінчення збройної інтервенції СРСР до Афганістану, відповідно, виведення радянських військ із цієї країни.
Так, дійсно Український та інші народи СРСР за імперіалістичні амбіції московських вождів у чужій країні тільки за офіційними даними заплатили 15.051 життів своїх синів на виконання цього самого «інтернаціонального обов’язку».
Ще 54.000 осіб було поранено і 414.000 хворіли.
Неофіційна статистика малює ще більш трагічні наслідки комуністичної авантюри: 140.000 людей вбито, а 350.000 поранено. ЗА ЩО?
До речі, у перші роки радянської війни в Афганістані комуністичне керівництво заборонило відкрито ховати загиблих воїнів, вказувати на могилах, де і чому їх було вбито.
Ось вам і витоки сучасної традиції ставлення до «добровольців» – військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації, які загинули під час агресії проти України.
Проте, НЕ можна обмежуватися тільки згадками про радянську агресію проти Афганістану.
Вихідці з України в лавах армії СРСР як «добровольці», «воїни-інтернаціоналісти», «інтернаціоналісти» воювали в країнах Європи, Азії, Африки, Латинської Америки. Здебільшого ці «відрядження» утаємничувалися державою. Ті, кому пощастило повернутися живими, НЕ мали право про це говорити…
Отже, скільки їх було, скільки загинуло і поранено? Повні відповіді на ці та інші питання ще попереду, після повного розсекречення російських архівів.
ЯК І ЗА ЩО УКРАЇНА ВШАНОВУЄ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ?
Україна вшановує учасників бойових дій на території інших держав як ЖЕРТВ агресивної зовнішньої політики Кремля під червоним прапором із п’ятикутною зіркою та серпом і молотом. На совісті керівництва Радянського Союзу загибель, поранення, хвороби та зламані долі цих людей.
Не з своєї волі, а за злочинними наказами керівництва СРСР із метою реалізації імперіалістичних планів, змушені були наші земляки їхати у чужі країни та виконувати свій військовий обов’язок.
Саме тому 15 лютого важливо проводити меморіальні заходи за участі представників органів влади, покладати квіти до могил і пам’ятників, пам’ятних знаків, приділяти увагу живим.
Варто відзначати учасників бойових дій на території інших держав за особисті людські якості, військову майстерність, виучку. А головне, що в тих умовах акцентувати увагу на їхніх діях в бойових умовах задля рятування своїх бойових товаришів.
Таким чином Україна пам’ятає всіх українців без огляду на етнічну приналежність та участь у неправедних війнах і конфліктах. Це символізує важливість цінності життя кожної людини, співчуття, людяність…
ЗА ЩО СЛАВИМО УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ?
Серед учасників бойових дій на території інших держав, насамперед тих, хто взяв участь у війні в Афганістані, є така категорія людей, яких Україна не просто вшановує, а славить. Хто вони?
Це ті, хто зробив свій особистий вагомий внесок у розбудові держави Україна, її Збройних Сил, взяли участь у миротворчих місіях ООН.
Саме їх військова підготовка та досвід участі в реальних бойових діях став безцінним даром країні, коли з 2014 року прийшлося відбивати російську агресію.
Одним із таких ГЕРОЇВ був і Олег Міхнюк, уродженця с. Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області. У 1984-1985 роках воював в Афганістані. Там двічі отримав поранення і був нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу».
У незалежній Україні був одним з ініціаторів і засновників Української спілки ветеранів Афганістану, заступником голови організації з питань медико-соціальної реабілітації ветеранів та військово-патріотичного виховання молоді. Українська держава за цю діяльність відзначила його орденами «За мужність» ІІІ ступеня та ІІ ступеня.
Під час Революції гідності та російській агресії він ділом показав, що означають поняття ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ, УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТИЗМ. На Майдані він очолив 8-у (афганську) сотню, що охороняла мирний громадянський протест. Не дарма офіцери з любов’ю називали його «сержантом з розумом офіцера». Товариші по службі розповідають, що він був природженим організатором, системно мислив і вмів грати на випередження: організував цілодобову охорону лікарень, де лежали майданівці. А після втечі Януковича афганці взяли під охорону Національний банк України і аеропорти. Сам Михнюк був у всіх «гарячих точках» Майдану.
З початком російської агресії пішов добровольцем до 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Старший сержант, командир «афганської» роти.
Загинув 20 серпня 2014 року, прикриваючи відхід свого загону під час мінометного обстрілу біля селища Новосвітлівка Краснодонського району Луганської області на трасі Краснодон-Луганськ.
Похований у місті Києві.
Указом Президента України № 660 від 21 серпня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).
Указом Президента України № 494 від 21 серпня 2015 року «за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Чернігівщина відзначила справжнього ГЕРОЯ. У Деснянському районі міста Чернігів розпорядженням Чернігівського міського голови від 19 лютого 2016 року № 54-р вулицю Воїнів-інтернаціоналістів перейменовано на вулицю Олега МІХНЮКА, а у 2018 році на цій вулиці на честь ГЕРОЯ встановлено меморіальну дошку.
Спільними зусиллями реалізуємо крок за кроком давнішнє гасло «Ніхто не забутий, ніщо не забуто».
Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті
