180 років тому на Чернігівщині народилася Христина Алчевська – палка прихильниця гендерної рівності
16 квітня — 180 років з дня народження у місті Борзна на Чернігівщині Христини Данилівни Алчевської, видатної педагогині, письменниці, бібліографіні, громадської діячки.
Батько не дозволяв Христині навчатися разом із молодшими братами, тож вона під час занять підслуховувала уроки під дверима. І при цьому навчилася читати та писати раніше братів. А коли незабаром родина переїхала в Курськ і брати Михайло і Леонтій стали навчатися в гімназії, Христина писала за них твори, які вчитель визнавав кращими в класі.
З 18-и років друкувала статті у газеті «Колокол» під псевдонімом «Українка», листувалася з Олександром Герценом та іншими прогресивними діячами того часу. Вважала, що жінки мають таке саме право на освіту, як і чоловіки. Закликала їх учитись самим і навчати людей у народних школах. Її прогресивні ідеї та відданість українському руху зацікавили Олександра Алчевського – майбутнього промисловця, банкіра й мецената. Вони почали листування, яке незабаром переросло в роман, а згодом одружилися. Переїхавши у Харків, Христина Алчевська в 1862-му заснувала жіночу недільну школу (офіційно відкриту лише в 1870-му), яку утримувала до 1919-го. В ній отримали освіту 17 тисяч жінок, переважно з бідних родин. Навчання було безкоштовне, колектив однодумців-вчителів працював без винагороди, а школа стала справжнім методичним центром і зразком недільних шкіл. Сучасні дослідники відзначають, що педагогічні здобутки й розробки Христини Алчевської та її соратників актуальні і для освітян 21 століття.
Завдяки постійній самоосвіті мала глибокі знання з багатьох дисциплін. Розробила методику проведення літературних бесід з учнями, а впорядкований під її керівництвом трьохтомник «Що читати народу?» був відзначений Почесним дипломом на Всесвітній виставці в Парижі (1899), витримав 18 перевидань і став настільною книгою для педагогів.
Популяризувала українську мову, народну творчість, поезію Тараса Шевченка. Завдяки чоловіку недільна школа в 1896-му отримала – єдина серед подібних у всій імперії – власне приміщення.
В 1899-му на території власної садиби в Харкові вона разом із своїм чоловіком встановила перший в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку.
Удостоєна багатьох високих нагород, віце-президент Міжнародної ліги освіти. Авторка мемуарів «Передумане і пережите» (1912), оповідань, статей з методики навчання.
Померла 15 серпня 1920-го в Харкові. Все її життя – приклад самовідданої праці, вірного служіння справі народної освіти.
З 2008-го ім’я Христини Алчевської носить Борзнянська загальноосвітня школа № 1.
Син Григорій став відомим композитором, Іван – оперним співаком, дочка Христя – відомою поетесою, перекладачкою і педагогом… Загалом Христина та Олексій виростили в батьківській любові та турботі всіх п’ятьох чудових, гідних і талановитих дітей.
Докладніше про Христину Алчевську можна дізнатися з перегляду онлайн-зустрічі «Традиції українського благодійництва (до 180-річчя з Дня народження Христини Алчевської)» Українського інституту національної пам’яті за посиланням: http://surl.li/qvuy
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Сергій БУТКО,
Український інститут національної пам’яті
Батько не дозволяв Христині навчатися разом із молодшими братами, тож вона під час занять підслуховувала уроки під дверима. І при цьому навчилася читати та писати раніше братів. А коли незабаром родина переїхала в Курськ і брати Михайло і Леонтій стали навчатися в гімназії, Христина писала за них твори, які вчитель визнавав кращими в класі.
З 18-и років друкувала статті у газеті «Колокол» під псевдонімом «Українка», листувалася з Олександром Герценом та іншими прогресивними діячами того часу. Вважала, що жінки мають таке саме право на освіту, як і чоловіки. Закликала їх учитись самим і навчати людей у народних школах. Її прогресивні ідеї та відданість українському руху зацікавили Олександра Алчевського – майбутнього промисловця, банкіра й мецената. Вони почали листування, яке незабаром переросло в роман, а згодом одружилися. Переїхавши у Харків, Христина Алчевська в 1862-му заснувала жіночу недільну школу (офіційно відкриту лише в 1870-му), яку утримувала до 1919-го. В ній отримали освіту 17 тисяч жінок, переважно з бідних родин. Навчання було безкоштовне, колектив однодумців-вчителів працював без винагороди, а школа стала справжнім методичним центром і зразком недільних шкіл. Сучасні дослідники відзначають, що педагогічні здобутки й розробки Христини Алчевської та її соратників актуальні і для освітян 21 століття.
Завдяки постійній самоосвіті мала глибокі знання з багатьох дисциплін. Розробила методику проведення літературних бесід з учнями, а впорядкований під її керівництвом трьохтомник «Що читати народу?» був відзначений Почесним дипломом на Всесвітній виставці в Парижі (1899), витримав 18 перевидань і став настільною книгою для педагогів.
Популяризувала українську мову, народну творчість, поезію Тараса Шевченка. Завдяки чоловіку недільна школа в 1896-му отримала – єдина серед подібних у всій імперії – власне приміщення.
В 1899-му на території власної садиби в Харкові вона разом із своїм чоловіком встановила перший в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку.
Удостоєна багатьох високих нагород, віце-президент Міжнародної ліги освіти. Авторка мемуарів «Передумане і пережите» (1912), оповідань, статей з методики навчання.
Померла 15 серпня 1920-го в Харкові. Все її життя – приклад самовідданої праці, вірного служіння справі народної освіти.
З 2008-го ім’я Христини Алчевської носить Борзнянська загальноосвітня школа № 1.
Син Григорій став відомим композитором, Іван – оперним співаком, дочка Христя – відомою поетесою, перекладачкою і педагогом… Загалом Христина та Олексій виростили в батьківській любові та турботі всіх п’ятьох чудових, гідних і талановитих дітей.
Докладніше про Христину Алчевську можна дізнатися з перегляду онлайн-зустрічі «Традиції українського благодійництва (до 180-річчя з Дня народження Христини Алчевської)» Українського інституту національної пам’яті за посиланням: http://surl.li/qvuy
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Сергій БУТКО,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
