18 липня 1917. Виступ полуботківців
1917, 18 липня – у Києві відбувся збройний виступ вояків Другого Українського козацького полку імені гетьмана Павла Полуботка з метою проголошення незалежності України.
За прикладом солдатів Київського військово-розподільчого пункту, які створили полк ім. Богдана Хмельницького, Український генеральний військовий комітет (УГВК) вирішив організувати ще одну військову одиницю в Чернігові, де в середині травня 1917-го скупчилася значна кількість новобранців. Нензабаром вони в ешелонах прибули в село Грушки у західному передмісті Києва для подальшої відправки на фронт, на чому категорично наполягало російське військове командування. Однак новобранці, яких зібралося до 5-и тисяч, виставляли умову, аби їх визнали 2-м Українським полком ім. Павла Полуботка. Росіяни не погоджувалися, солдати вперто стояли на своєму, Центральна Рада і УГВК без особливого успіху шукали компроміси, відтак ситуація стала кризовою.
Полуботківці, як вони себе називали, виступали проти влади Тимчасового уряду, визнавали вищою владою в Україні Центральну Раду, але були незадоволені поміркованістю її політики. Кризу поглибив ІІ Універсал Центральної Ради (16 липня), який був певним кроком назад і остаточну форму автономії України віддавав на розсуд російських Установчих зборів. Це сприймалося як здача позицій українськими парламентарями. Того ж дня на вечірньому засіданні представників українських військових частин (за участі Симона Петлюри, Володимира Винниченка та Олександра Шульгина) не тільки не дійшли згоди, але представники влади заявили полуботківцям, що «їх оборона не потрібна для Центральної Ради, бо на захист її в будь-який момент може прибути з фронту півтора мільйона українських вояків». А за тим ще й настояли, аби 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького прийняв ухвалу, за якою «не вважає полуботківців за своїх братів, відмовляє їм всякої допомоги і радить негайно виконати наказ» про відправку на фронт.
Виступ загнаних у кут полуботківців стався в ніч на 18 липня і проходив під гаслами негайного проголошення незалежності України (через що головним натхненником виступу вважають відомого самостійника Миколу Міхновського). У маніфесті повсталих наголошувалося. що «український народ не має тих прав, яких домагається кожна окрема нація і які мають належати кожному окремому народу. Висунутий Російською революцією лозунг самовизначення народів залишається лише на папері. Ми, українці-козаки, що зібрались в Києві, … всіх росіян і ренегатів, які гальмують роботу українців, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з Російським урядом».
Вийшовши зі своїх казарм, вони мали певні успіхи, захопивши деякі державні установи: міський штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, окремі інтендантські склади, 3-й авіапарк, розгромили квартиру командувача Київського військового округу.
Центральна Рада, Генеральний секретаріат, УГВК рішуче відмежувались від виступу і задіяли полк ім. Богдана Хмельницького для ліквідації повстання. Під тиском останніх полуботківці 18 липня повернулися в казарми, а 20 липня погодилися здати зброю. Під час роззброєння військами штабу Київського військового округу загинули декілька полуботківців.
21 липня Центральна Рада визнала 2-й Український козацький полк ім. Павла Полуботка окремою військовою частиною і за кілька днів основна маса солдатів-полуботківців (приблизно 2500) була відправлена в діючу армію на Румунський фронт. Там вони відразу потрапили у жорстку м’ясорубку і зазнали жахливих втрат. На початку лютого 1918-го від полку залишилося всього 5 чоловік.
Сергій Горобець
За прикладом солдатів Київського військово-розподільчого пункту, які створили полк ім. Богдана Хмельницького, Український генеральний військовий комітет (УГВК) вирішив організувати ще одну військову одиницю в Чернігові, де в середині травня 1917-го скупчилася значна кількість новобранців. Нензабаром вони в ешелонах прибули в село Грушки у західному передмісті Києва для подальшої відправки на фронт, на чому категорично наполягало російське військове командування. Однак новобранці, яких зібралося до 5-и тисяч, виставляли умову, аби їх визнали 2-м Українським полком ім. Павла Полуботка. Росіяни не погоджувалися, солдати вперто стояли на своєму, Центральна Рада і УГВК без особливого успіху шукали компроміси, відтак ситуація стала кризовою.
Полуботківці, як вони себе називали, виступали проти влади Тимчасового уряду, визнавали вищою владою в Україні Центральну Раду, але були незадоволені поміркованістю її політики. Кризу поглибив ІІ Універсал Центральної Ради (16 липня), який був певним кроком назад і остаточну форму автономії України віддавав на розсуд російських Установчих зборів. Це сприймалося як здача позицій українськими парламентарями. Того ж дня на вечірньому засіданні представників українських військових частин (за участі Симона Петлюри, Володимира Винниченка та Олександра Шульгина) не тільки не дійшли згоди, але представники влади заявили полуботківцям, що «їх оборона не потрібна для Центральної Ради, бо на захист її в будь-який момент може прибути з фронту півтора мільйона українських вояків». А за тим ще й настояли, аби 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького прийняв ухвалу, за якою «не вважає полуботківців за своїх братів, відмовляє їм всякої допомоги і радить негайно виконати наказ» про відправку на фронт.
Виступ загнаних у кут полуботківців стався в ніч на 18 липня і проходив під гаслами негайного проголошення незалежності України (через що головним натхненником виступу вважають відомого самостійника Миколу Міхновського). У маніфесті повсталих наголошувалося. що «український народ не має тих прав, яких домагається кожна окрема нація і які мають належати кожному окремому народу. Висунутий Російською революцією лозунг самовизначення народів залишається лише на папері. Ми, українці-козаки, що зібрались в Києві, … всіх росіян і ренегатів, які гальмують роботу українців, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з Російським урядом».
Вийшовши зі своїх казарм, вони мали певні успіхи, захопивши деякі державні установи: міський штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, окремі інтендантські склади, 3-й авіапарк, розгромили квартиру командувача Київського військового округу.
Центральна Рада, Генеральний секретаріат, УГВК рішуче відмежувались від виступу і задіяли полк ім. Богдана Хмельницького для ліквідації повстання. Під тиском останніх полуботківці 18 липня повернулися в казарми, а 20 липня погодилися здати зброю. Під час роззброєння військами штабу Київського військового округу загинули декілька полуботківців.
21 липня Центральна Рада визнала 2-й Український козацький полк ім. Павла Полуботка окремою військовою частиною і за кілька днів основна маса солдатів-полуботківців (приблизно 2500) була відправлена в діючу армію на Румунський фронт. Там вони відразу потрапили у жорстку м’ясорубку і зазнали жахливих втрат. На початку лютого 1918-го від полку залишилося всього 5 чоловік.
Сергій Горобець
Теґі:
