Преображення Господнє відзначається з ІV ст. на спомин про велику подію в житті Ісуса Христа, коли він, здійснивши половину свого земного служіння і довівши достатньо свою божественність вченням та чудесами, вирішив незвичайним способом показати учням славу свого Божества. Про цю подію розповідається в Євангеліях від Луки та Матвія.
Розповівши своїм учням про таємницю своєї смерті та воскресіння, а також про близькі страждання, Ісус почув від них заперечення. Тоді, докоряючи їм, він узяв трьох апостолів Петра, Якова та Іоана і вирушив з ними на гору Фавор, де під час молитви лице його просяяло, ніби сонце, а одяг зробився білим і блискучим, як світло. З’явились пророки Мойсей та Ілля й почали розмовляти з Ісусом. Раптом надзвичайна біла хмара накрила всіх. Із хмари почувся голос Бога: «Це є син мій улюблений, на якому моє благовоління; його слухайте».
У Біблії розповідається, що людина не може побачити Бога й після цього залишитися живою, тому всьому світові Бог з’явився не у своїй Славі – люди не змогли б витримати її, а зробити подібним до людей, утілившись у своєму синові. У момент Преображення Бог дав можливість лише трьом апостолам побачити поєднання двох природ у Христові: сяяння у людському тілі Христа божественного світла. Згідно з християнським віровченням, сяяння Фаворського світла – звістка людству про те, що всяка матерія може бути обожненою. Обожнення людини – це відновлення того образу, за яким людина створена, це звістка про можливість преображення всього світу й людства…

Народні назви цього свята – Другий або Яблучний Спас.
Цього дня у церквах святять яблука, груші, мед і обжинкові вінки, або колосся жита та пшениці. На церковну паперть приносили й інші плоди врожаю: горох, картоплю, огірки, жито, ячмінь тощо. Усе це священик після обідні мав благословити та почитати над ним молитву, за що вдячні прихожани ділились з ним так званими початками – потроху від кожного сорту з принесених плодів.
Дослідник Олекса Воропай стверджує, що правовірні селяни до цього дня не їли садовини, бо це вважалося гріхом. Особливо це стосувалося жінок, у яких померли діти, та дівчат, що залишилися без матерів. Вважалося, що цього дня на тому світі Пречиста Діва роздає діткам золоті яблука, але їх не одержують ті діти, матері яких згрішили і їли яблука до Спаса.
Повернувшись з церкви, родина, урочисто сідала за стіл і розговлялася: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином, – «щоб садовина родила». Пригощали одне одного пирогами, фруктами.
Свячений мед та віск зберігають до наступної весни і використовують для підгодовування бджіл. Існує повіря, що свячені на Спаса яблука допомагають при сліпоті. Освячене зілля також використовують: волошки – проти падучої, запою, внутрішнього жару; відвар сон-трави – при безсонні.

Спаса – за народною мітологією, – це день поминання померлих родичів. Спас – це ще й день поминання померлих родичів. Селяни збиралися на цвинтарі, клали на могилки свячені яблука та груші, прохали священика, щоб відправив панахиду. У цей день обрядовою їжею були зокрема вареники з яблуками і медом, галушки яблучні.
За народними прикметами, на Спаса літо зустрічається з осінню, першим холодом. У деяких регіонах України від цього свята вже починалися приморозки, тому й говорили: «Прийшов Спас – держи рукавиці про запас!», «Прийшов Спас – пішло літо від нас».
Якщо на Спаса сухий день, то це – передвістя сухої осені, мокрий – мокрої, а ясний – суворої зими.

Джерело: "Чернігів стародавній"