1917, 1 травня (18 квітня) – створено 1-й український полк імені Богдана Хмельницького, що поклало початок українізації військових частин російській армії.

Вимога про організацію 1-го українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького постала ще 29 березня 1917-го на установчих зборах українців-вояків київської залоги, коли було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

За ініціативою клубу черниці Флорівського жіночого монастиря вишили для майбутнього полку прапор, а 1 квітня його освятили у Володимирському соборі.

Тим часом на Київському військово-розподільчому пункті зібралися майже три тисячі патріотично налаштованих мобілізованих солдатів із Чернігівщини, Полтавщини та інших регіонів України, які виявили тверде бажання зорганізуватися в Перший український полк і не погоджувалися ні на які компроміси.

Ситуація прискорилася 27 квітня, коли «три тисячі», незважаючи на загрозу суворої кари за невиконання наказів, відмовилися вирушати на фронт.

Попри негативну реакцію Петрограда і військового керівництва (а також виконкомів київських Рад робітничих, військових і студентських депутатів), солдатів-українців після довгого зволікання врешті-решт підтримала Центральна Рада. 28 квітня вона прийняла резолюцію, в якій зазначала, що «не бачить іншого виходу, як сформувати з них український полк і задовольнити їх бажання вийти негайно на фронт у якості української військової одиниці».

1 травня Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка влаштував на Сирці військове свято «Перші квітки» за участю частин київського гарнізону і солдат із розподільчого пункту. Сирецьке поле прикрасили українськими національними прапорами, портретами Тараса Шевченка й гетьмана Павла Полуботка. За повідомленням газети «Нова Рада», свято супроводжувалось гаслами: «Хай живе автономія України!», «Хай живе славне українське військо!», «1-му Українському ім. Гетьмана Богдана Хмельницького полку – слава!». Три військові оркестри виконували національний гімн «Ще не вмерла Україна».

На пропозицію Миколи Міхновського вояки самостійно організувались у 1-й український полк імені гетьмана Богдана Хмельницького на чолі з штабс-капітаном Д. Путником-Гребенюком, розподілившись на курені (батальйони), сотні (роти) й чоти (відділення). Першим до Богданівського полку записався визначний український артист Микола Садовський. Всього ж до полку увійшло понад 3500 осіб.

Після мітингу, о 17-й годині колони Богданівського полку через все місто пройшли на Печерськ, до Маріїнського палацу, який став на той час місцем розташування Рад солдатських та військових депутатів. Останні не на жарт стривожилися, а виступи їх очільників (із закликами не зраджувати російської революції й їхати на до своїх частин на фронті) супроводжували вигуками обурення або слухали з настороженим мовчанням. Дещо згладив ситуацію Головний начальник Київського військового округу М. Ходорович. Він наказав розмістити богданівців у казармах, видавати їм провізію та запропонував обрати делегацію для переговорів із Радою солдатських депутатів.

Богданівський полк влаштував під стінами палацу імпровізований парад, і лише потім солдати розійшлися по казармах.

Втім, наради й перемовини тієї ночі ні до чого не призвели. Як зазначає Михайло Ковальчук: «Заплановане на 2 травня спільне засідання Богданівського полку з київськими революційними організаціями так і не відбулося. Ймовірно, українська сторона просто втратила інтерес до безплідних дискусій з російською демократією, що не виявляла жодного бажання підтримати її вимоги… У штабі Південно-Західного фронту перші звістки про самовільне створення в Києві українського полку зрозуміли як відкритий виступ українців проти Тимчасового уряду. Генерал А. Брусілов навіть віддав наказ ліквідувати «повстання». Коли ж фронтове командування одержало детальнішу інформацію про події, цей наказ було скасовано».

2 травня до головнокомандувача Південно-Західного фронту генерала Олексія Брусилова прибула делегація Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка та Богданівського полку. Але тільки 4 травня військовий міністр Олександр Гучков після наради з Верховним головнокомандувачем Михайлом Алексєєвим дав дозвіл на формування окремого українського полку з запасних частин Київського військового округу. Щоправда, до полку дозволялося зарахувати лише 500 осіб, решта мали негайно вирушити до фронтових з’єднань. Тим не менше, для українського руху це була значна перемога.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті