Жахлива дорога Київ-Львів виявилася у ці дні чи не найменшою бідою. Уся увага мешканців Львівської області була прикута до одного – залізничної аварії поблизу села Ожидів, що призвела до серйозної катастрофи з серйозними наслідками. Утім, для когось це була катастрофа і паніка, для когось – серйозні проблеми зі здоров`ям, а для когось - рутинна робота і абсолютно буденна справа. Хтось боявся випасати корову, а хтось заробляв політичні дивіденти. Кожному своє
Дорога з обласного центру до місця аварії в Буському районі утикана постами ДАІ. Усі при параді, в білих сорочках. Нас обганяє міліцейська сирена, що супроводжує київське авто. Певно, Шуфрич, - вирішуємо ми, знаючи, що має прибути міністр МНС.
Колишнє кукурудзяне поле стало плацдармом для штабу МНС, а водночас і табором для двох сотень людей – рятувальників, пожежних, лікарів, міліції...
Намети, ліжка, вертолітний майданчик, польова кухня, зонди, автозаправники, комп`ютери, карти, респіратори, міністри...
Щодо міністрів. Щойно ми прибули, на горизонті з`явився гелікоптер, який заходив на посадку. Ми одразу зрозуміли, що недооцінили міністра з надзвичайних ситуацій – згадали, що цей літальний апарат і є улюбленим транспортом Нестора Івановича.
Не помилилися: зійшовши з трапу, той зустрівся з колегами – міністром охорони здоров`я Юрієм Гайдаєвим та віце-прем`єром Олександром Кузьмуком, який має свою власну історію, насичену надзвичайними ситуаціями. Але тепер він став на іншу стезю – в цьому уряді він став борцем з катастрофами. Усі троє провели нараду з підлеглими, після чого вирішили роздивитися місце аварії. Жодних засобів хімічного захисту – міністри помандрували до зони, оточеної щільним кільцем міліції. Яка, до речі, теж немало постраждала, оточуючи цю територію першої ж ночі. Пам`ятаючи повідомлення про жахливу концентрацію фосфатної отрути в повітрі, запитую в котрогось із рятувальників: «У вас респіратори ще лишилися?» - «Та нашо воно тобі треба? – Вже не допоможе!» - чи то серйозно, чи жартома каже.
Ідем залізничним полотном. Повз проходять рятувальники – не ті, що без дихальних масок і в ділових костюмах. Справжні – у закритих гумових костюмах, протигазах з балонами кисню. Хлопці неспішно готуються – вдягають герметичні гумові рукавички, слухають останні інструкції. А потім майже пірнають просто у пекло.
Львівське пекло – це величезна калюжа з жовтого фосфору, залитого водою і піною, яка тягнеться уздовж залізничного насипу. Поруч, ніби складені, лежать ті самі цистерни. На них також шар піни, яку періодично випльовує шланг пожежного потягу. Їх тут три, які позмінно чергують в епіцентрі. Червоні потяги протягом цього тижня – єдині "мешканці" залізничного перегону Львів-Красне, де раніше основний трафік складали пасажирські поїзди. До отруєного потягу автотранспортом не дістатися, отже довелося задіяти усі технічні засоби, що пересуваються залізничною колією.
Хлопці заходять по пояс в отруйну суміш і чіпляють гаки крану до цистерн. Таким чином МНСники збираються підняти усі цистерни і, акуратно поклавши їх у вантажні вагони, вивезти до країни-відправника – Казахстану. Спершу – вцілілі вагони, потім - пошкоджені цистерни, які попередеьо необхідно герметизувати. Пізніше (певно, у рамках так званої локалізації, це слово часто згадували присутні тут міністри, так достеменно і не пояснивши, як вона має виглядати) мають провести зачистку території – зняти заражений грунт і також вивезти його до Казахстану. Так сказав Кузьмук. Нібито на переробку. Правда, кому і для якої переробки потрібен грунт, начинений фосфатами, віце-прем`єр не пояснив.
Натомість яскравішими за будь-які пояснення була допомога представників казахської компанії-виробника сировини, що пролилася. Казахи на диво усіх присутніх збирали фосфат... руками. А нашим рятувальникам радили засипати це місце содою і залишити у спокої.
Ми не стали глибоко вдаватися у хімію і перспективи зараженого краю, лише вирішили: нехай краще вони самі й засипають содою, коли отримають свій вантаж назад.
Міністри, яким огляду території з безпосередньої близькості здалося замало, вирішили оглянути територію з гелікоптера. Кружляли з півгодини. Чого, питаю в повара, який пригостив мене солодким чаєм, вони там видивляються? – «Та холєра їх знає. Тіко соляру дарма палять».
МНСники самі забезпечують себе їжею – і не лише своїх бійців, але й усіх, хто працює в оперативному штабі. А їх тут близько двохсот. Зранку давали вермишель з тушонкою. Що буде на обід – ще не вирішили. А бойових 150 видаєте? – питаю. – Ні, не положено.
Повар-рятувальник тут вже четвертий день. Нічого, ніякого хімзахисту, навіть маски. Почувається нормально. - «Але треба вже валити звідси».
Порадив для профілактики вживати активоване вугілля і соду. В жодному разі – горілку. Ще гірше буде. До слова, навіть у львівських аптеках активованого вугілля навіть вдень і з фосфорним вогнем не знайти.
Міністри, коли накаталися, поспілкувалися з журналістами. Серед головних питань – причини аварії і хто за все відповідатиме. Відповіді стандартні: вивчаємо, проводиться слідство.
Поза камерами транспортники розповіли основну версію аварії. Оскільки жовтий фосфор – рідина, яка кристалізується при 40 градусах по Цельсію, а при 34-х самозагорається при контакті з киснем, транспортувати його треба дуже обережно. Технологія транспортування передбачає, що фосфор має бути вкритий шаром води. Так воно і було – цистерни перевіряли на в`їзді до України. Але проблема – цистерни нібито були наглухо заварені. На спеці вони розігрілися. Як результат – розширення рідини і вибух, який чули мешканці навколишніх сіл.
Відповідь на запитання, хто ж все-таки має нести відповідальність, лишилася розмитою. Як і подальші плани рятувальних служб щодо локалізації та майбутнього здоров`я тутешніх мешканців.
Єдиний більш-менш точний прогноз – у п`ятницю тут має пройти дощ. Який, бояться місцеві, виявиться тим самим кислотним.

ДАЛІ БУДЕ

Джерело: УНІАН, Дмитро Cтаховський, фото автора

постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-204187.html