Мафія… Це слово останнім часом стало одним із найзатребуваніших у нашому політичному лексиконі.
Добачають її скрізь, куди лиш не глянь – і, можливо, не так уже й безпідставно, якщо зважати на суть, а не на форму. Хоча формально все це – речі вторинні, бо первинна, сиріч справдешня, мафія не має до наших теренів стосунку жодного, ба навіть і не намагалася його коли-небудь мати. Адже справжня мафія – історичне породження острова Сицилія. Саме там вона постала в IX–Х століттях як… добровільне народне ополчення. І нині, через тисячоліття «бурхливої діяльності», саме там вона, схоже, доживає останні дні…

Усім відомо, що будь-яке суспільне явище – а мафія, як не крути, є саме таким – без народної підтримки не протримається «на плаву» й кількох років, не кажучи вже про такий «захмарний» термін, як тисячоліття. Тож годі сумніватися в тому, що народну підтримку італійська мафія донедавна мала, і то неабияку. Коріння її – в особливостях історичного розвитку аграрного італійського півдня, який завжди поступався індустріальній півночі. Усе почалося саме тисячу років тому, коли на острів чинили регулярні набіги арабські пірати, а державна влада, традиційно сконцентрована в північному Римі, не квапилася на допомогу своїм південним підданим. Отож, «порятунок потопельників є справою самих потопельників», – вирішили, як у прислів’ї, сицилійці й сформували оте добровільне народне ополчення, котре за помірну плату взяло на себе нелегку місію захищати острів від піратських нашесть. Така практика виявилася для всіх настільки зручною, що коли нашестя припинилися, ополченці однаково регулярно отримували свою платню. І недарма – бо коли в сімнадцятому столітті Сицилію захопили іспанці, саме місцеві мафіозі очолили народний опір і саме на них орієнтувалося населення у вирішенні всіх своїх житейських суперечок, природно іґноруючи колоніальну адміністрацію.
Вважається, до речі, що навіть у походженні самого слова «мафія» є своєрідна «патріотична» нотка – воно нібито виникло в часи антифранцузького повстання 1282 року і є абревіатурою ключового гасла повстанців: «Morte alla Francia Italia Anela» (переклад його, як на нинішні політкоректні часи, звучить грубувато, але ж не забуваймо про історичне підґрунтя: «Італія прагне смерті Франції»). Одначе це не єдина версія походження терміна – в арабському праві він нібито означає захист громадян від утисків влади, що звучить ще благородніше.
Хай там як, але протягом століть сицилійці сприймали мафію саме як захисника – адже влада аж у Римі, до того ж, ставиться зазвичай із погордою до бідного італійського півдня, тоді як мафіозний бос, що живе, скажімо, на сусідній вулиці, вникне у всі проблеми і вирішить усе по-справедливості. Тож як би він не «проштрафився» – але хіба можна здати владцям того, хто ріс на твоїх очах і, може, не раз тобі чи твоїм рідним допомагав… Саме таке мислення сицилійців дозволило мафії спокійнісінько проіснувати до нашого часу – доки місцеві «авторитети» не спробували, як то кажуть, занадто багато на себе перебрати.
А останнім часом змінилося чимало – із колишніх «задвірків Європи» Сицилія перетворилася на процвітаючу італійську провінцію, органічну частинку єдиної європейської спільноти. Такій політиці держави сицилійці повірили і почали значно неохочіше ставитися до дедалі непомірніших запитів місцевих тіньових босів. Дійшло до того, що конфедерація промисловців Сицилії офіційно звернулася до італійського уряду і персонально до прем’єра Романо Проді з проханням увести на острів війська для того, щоб утихомирити місцевих кримінальних авторитетів, котрі аж занадто розперезалися – відчуваючи, що реальна влада вислизає з їхніх рук, вони обклали весь місцевий бізнес такими поборами, які неможливо виплатити навіть за великого бажання. Декотрі підприємці просто згорнули через це свій бізнес, але більшість, згуртувавшись довкола згаданої конфедерації (вона має назву Confindustria), вирішили боротися і навіть постановити виключити зі своїх лав кожного, хто платитиме данину рекетирам. Проді, між іншим, війська вводити відмовився, однак «конфедерантів» заохотив, заявивши, що «громадський опір мафії значно ефективніший від збройного».
Тим часом активізувалася й поліція, відчувши, що її традиційний супротивник утрачає ґрунт під ногами. Торік заарештували-таки главу сицилійської мафії Бернардо Провенцано, якого безуспішно ловили з 1963 року. Він отримав аж 12 пожиттєвих термінів ув’язнення, і шансів вийти коли-небудь із-за ґрат майже не має. Утримують його в ізольованій камері, не даючи змоги ні з ким спілкуватися, і навіть їжу готують йому персонально. Хоча офіційно вважається, що він суворо дотримується так званої «омерти», себто «кодексу мовчання», – насправді все скидається на те, що Провенцано поділився-таки із сицилійськими «катані» інформацією. Принаймні після його арешту за ґрати втрапила і вся мафіозна верхівка – понад три сотні «авторитетів», з котрих так само далеко не всі схильні мовчати. У висліді поліція протягом кількох останніх років конфіскувала в босів мафії десятки мільйонів євро і (увага!) 7328 об’єктів нерухомості.
Після цього не дивно, що нечисленні мафіозі, котрі ще залишилися на волі, або «здаються», або «скаженіють». Перші написали офіційного листа прокуророві Перлуджі Віньї, який опікується боротьбою з організованою злочинністю, з неймовірною пропозицію: вони готові розпустити організацію в обмін на «лояльне ставлення». А другі тим часом озлобилися і спробували обкласти бізнес непосильними поборами, аби бодай щось наостанок «урвати»; ба навіть підпалили ліс біля підніжжя Везувію, щоб розчистити територію під забудову, і відганяли пожежні гелікоптери вогнем з автоматів…
Утім, і одне, й інше свідчить про те, що традиційна сицилійська мафія доживає останні дні і незабаром стане хіба об’єктом «фольклорної пам’яті». Чого не скажеш, на жаль, про новітню мафію із постсов’єцьких теренів. Та, зрештою, хіба то мафія? То лише так – бандюки…

Автор: Михайло ЯНІВ
Народне Слово