14 вересня свято Преподобного Симеона Стовника і матері його Марфи, або як кажуть у народі – «Семена». Либонь жодне свято не позначене стількома цікавими обрядами. Адже за християнським календарем це перший день осені, а у давнину – початок Нового року.
Хоча, наші пращури новолітування відзначали весною. Саме ця пора найкраще відповідала біологічному циклу – пробуджувалась, оживала природа, луки і дерева одягалися в буйзелень, з вирію поверталися перелітні птахи, а відтак, на думку дайбожичів, і мав наступати Новий рік. Проте з прийняттям християнства новолітування перенесли на осінь і початок нового року офіційно з часом утвердивсь у вересні.
Подих осені о цій порі відчутний всюди. Саме це й змушувало селян поспішати з польовими роботами. «На Семена – сіяти жито, а дітей до школи посилати», - мовиться у народному прислів’ї. Але не забували нагадати тим, хто захоплювався надмірним празникуванням: «Любив на Семена мед-пиво пити – не лінуйся і робити!».
Від Семена починали копати картоплю (нині вже більшість господарів її викопали). В полі, чи в городі, розкладали вогнище, пекли нову картоплю, їли і гріли руки – «щоб не мерзли зимою».
Колись, ще в козацькій Україні, на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коні. Цей цікавий і добрий звичай походить ще з князівських часів. Молодих княжичів також у цей день садили на коні та з великими церемоніями везли до церкви, а там, після Служби Божої, пострижини виконував сам єпископ.
У ті часи в ніч на Семена було велике базарне київське свято – «Весілля свічки», або «Свято свічки» з лялькою на людську подобу. Це був своєрідний карнавал вогнів на київських базарах.
Після Семена починаються вечорниці.
Від цього дня встановлювали ткачі свої верстати і починали ткати килими. Бралися за свою роботу й інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. Ввечері цього дня майстри збиралися в шинок «засиджували вечір» з горілкою. Такі «засиджени» відбувалися цілий тиждень: від Семена до другої Пречисти.
У старій Україні існувало вірування, що в цей день горобці злітаються в очерета і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове, а поза міркою – людське. Тому, мовляв, після «Семена» горобців по селах стає менше.

Підготував Сергій Черняков.