Людська пам'ять має асоціативну природу. Тобто щось завжди запам’ятовується в зв’язку з чимось, а по більшому рахунку – запам’ятовується вся картина події повністю. Але людський розум працює використовуючи два механізми роботи – не тільки такого запам’ятовування – синтезу, але і розділу цілісної картини події на складові частини – аналізу. Після того, як така цілісна картина подій розкладається на свої складові, між подіями і їхніми наслідками починає вибудовуватися причинно-наслідковий зв’язок. Так працює розум і логіка – і кінцевою ціллю цього процесу стає створення не просто асоціативної статичної кратини в пам’яті, але й створення динамічних зв’язків між різними такими картинками, - тобто в кінцевому результаті – створення вже динамічної моделі світу. Звичайно така модель – наших знань і уявлень - буде лише наближенням до реального стану справ, в більшій чи меньшій мірі правильним. Чим білш точним виявляється таке наближення – тим краще чоловік орієнтується в реальній життєвій ситуації. В даному випадку – в політичних реаліях. Природньо, що чим кращзе він орієнтується, то тим більш ефективно зможе приймати участь в управлінні державою. В ідеальному варіанті повинен існувати освічений народ, який володіє повноцінною інформацією і правильно розуміє взаємозв’язки між різними подіми, їхніми причинами і наслідками, який приймає дієву активну участь в управлінні державою. Творець комунізму В.Ульянов називав таке «жива творчість мас». Таке іноді дійсно буває. В нашій історії таке бувало в перші роки після завершення громадянської війни, коли дійсно певний час панувало якесь народне піднесення, під час віддушини 60-х років та в перші роки перебудови, та на Майдані в часи помаранчевої революції. І цього, на жаль не сталося вже тепер, коли наслідки цієї революції мали привести би в кінці-кінців до такого ж результату і такого ж піднесення. Чому ж таке не відбулося?
А вся справа в тому, що існує і радикально інший підхід до справи побудови держави, при якому ні про яку «живу творчість мас» і не йдеться, при якому народ розглядають як пасивну інертну масу, якою треба управляти і чим більш керованою і залежною вона є - тим краще. І механізм такого управління є лише один – БРЕХНЯ. Тобто – для цього треба створити в умах людей картину світу, яка би максимально відрізнялася від реального стану справ, не відповідала би дійсності. А ще краще – щоб вони жили якимись нереальними, міфічними уявленнями. Повертаючись до того, про що ми вже говорили – зробити це можна лише одним способом – створенням неправильних логічних зв’язків між подіями і їхніми наслідками. Тобто між двома, абосолютно незв’язаними між собою подіями створюється штучний причинно-наслідковий зв’язок. Робити це можна навіть зовсім механістичним способом, пов’язуючи між собою абсолютно різні асоціативні образи. Наприклад: Тимошенко-прем’єр – Голова Нафтогазу Івченко – підвищення цін на газ і погіршщення життя. Але поскільки такий логічний зв’язок не відповідає дійсності, то в силу об’єктивних психічних законів така невідповідність буде його знищувати. Тому таке штучне утворення необхідно додатково підсилювати. Методів такого підсилення існує всього два:
- повторення;
- емоційна насищенність.
Тобто одне і теж хибне логічне утворення, вигідне якійсь окремій групі населення (правлячій еліті) необхідно почастіше повторювати. Але оскільки, як ми вже говорили, людська пам’ять має асоціативну природу, то запам’ятовується цілісна картина – не тільки самі події, не тільки логічні зв’язки між ними, але й почуття, які вони викликають, хороші чи погані. Тому таке хибне твердження повинно обов’язково підкріплюватися насиченими емоціями, бажано навіть їхніми карйніми проявами у вигляді любові чи ненависті.
І що ми тепер бачимо? На якомусь певному сайті створюється певна група користувачів, які повторюють певний стандартний набір тверджень з постійною повторюваністю.
Наприклад, на сайті Юлії Тимошенко, таких тверджень в основному два:
а) Відносно самої Тимошенко – або приписуючи їй минулі невдачі, або створюючи образ, що вона не зможе справитися з можливими труднощами в майбутньому;
б) Відносно України – постійно пропагуючи те, що такої держави ніби-то ніколи і не існувало, ставлячи під сумнів існування української мови і українського народу і ставлячи під сумнів територіальну цілісність держви, право України на існування в її теперішніх кордонах.
Повторення же йдуть одні і ті ж в різних темах і в різних ситуаціях. Це теж має своє значення, пов’язане все з тією ж асоціативною структурою пам’яті – тому що недостатньо сказати щось в одній темі, назва якої відповідє предмету обговорення – для закріплення такого хибного твердження необхідно повторення якраз в найрізноманітніших ситуаціях – і чим повнішою буде картина – тим краще. Саме тому якесь повідомлення йде в різних темах, незважаючи на предмет обговорення – і так наприклад повідомлення про бандерівців виникають в «Міжнародній ситуації», проблеми мови – в обговореннях економіки, а проблема Криму і кордонів України – взагалі всюди і повсякчас. Але найголовнішим є те, що таке твердження повинно супроводжуватися СИЛЬНИМ ЕМОЦІЙНИМ СПЛЕСКОМ. Тому перед тим, як сказати щось схоже, під час цього, чи зразу після цього автор такого твердження повинен викливати в інших учасників дискусії якісь почуття, якось спровокувати їх. Саме тому звичайно в такі моменти йдуть якісь переходи на персоналії, особисті образи і звинувачення. Проте і це ще не все. Таке неприємне почуття може поєднатися в пам’яті з тим, хто його викликав і, відповідно, з автором хибного твердження. Саме тому мова і йде саме про провокації – тобто що все це треба зробити так, щоб потім в такій сварці винним виявилася інша сторона – якраз та, яка і хотіла відстояти істину і неприємне відчуття поєдналося саме з нею і з тим, що досі здавалося правильним. Ну і бажано ще, щоб той, хто і спровокував ситуацію і хто залишився в результаті «білим і пухнастим» мав ще якийсь псевдонім, який легко запам’ятати на майбутнє – щоб створити йому відповідний образ знаючої людини, такого собі «Гуру». Тепер все! Результат досягнуто – Істина тепер викливає лише негативні відчуття, а хибне твердження здається логічним і правильним і асоціюється тільки з чимось хорошим.

P.S. Ви можете не вірити в усе це – але маєте право знати, як з вами працюють на самих різномантіних Інтернет-форумах такі «знаючі» люди. По-великому рахунку це далеко не жарти – адже мова йде про безпеку і майбутній розвиток держави.

VOX