Вийшла у світ книга 'Слово, що стало зброєю'
Нещодавно вийшла у світ книга «Слово, що стало зброєю», присвячена 100-річчю від дня народження Олега Ольжича. Автор видання: Богдан Червак, голова Київської міської організації ОУН. У книзі у формі нарисів розповідається про життя та творчість видатного українського поета, науковця та політичного діяча. Особливу увагу автор зосереджує на політичній діяльності О.Ольжича, його світоглядних та ідейних переконаннях.
«О. Ольжичу-поету не поталанило. Розквіт його життя припав на час, коли не слово, а зброя була в пошані. У цій ситуації він зробив те, що можна було зробити: слово перетворив на зброю», - пише Богдан Червак.
Олег Ольжич народився в Житомирі 21 липня 1907 року. Його батько – відомий український поет Олександр Олесь. Олег був свідком бурхливих і водночас трагічних подій української революції 1917 р. У 1923 році він разом із матір’ю покидають Україну і їдуть в Берлін, а потім до Чехо-Словаччини, де й поселяються. Навчався Олег Ольжич в Празі в Українському Громадському комітеті, згодом стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він цікавиться археологією, мистецтвом, пише дослідницькі та наукові праці з археології і суспільствознавства. Його роботами зацікавилися у Гарвардському університеті. І Олега запрошують до США, Італії, де він читає лекції.
У Римі Олег зустрівся з головою Проводу Українських Націоналістів, полковником Євгеном Коновальцем. Ця зустріч, очевидно, мала вирішальне значення для формування Ольжича як діяча національного руху.
У 1928 році виходить у світ перше оповідання Олега «Рудько», а у 1929 р. – у журналах «Літературно-науковий вісник», «Студентський шлях» публікуються вірші поета. До речі, за своє життя Олег Ольжич видав лише дві книги поезій: «Рінь (Львів, 1935 р.) та «Вежі» (Прага, 1940 р.), третя збірка «Підзамча» вийшла друком після його смерті.
У 1929 році Олег вступає до Організації Українських Націоналістів і невдовзі стає її провідним діячем. Полковник Коновалець доручив йому організувати «Культурну референтуру ОУН». Вона налагодила випуск видань українських націоналістів, об’єднала довкола себе відомих діячів культури та мистецтва.
Олег Ольжич був одним із будівничих і оборонців Карпатської України, яка утворилася внаслідок розвалу Чехо-Словацької Республіки у 1939 році. У 1940 р. відбувся розкол в ОУН, Олег різко засудив його і перейшов на сторону полковника Андрія Мельника (інша група молодих націоналістів на чолі із Степаном Бандерою утворила «Революційний провід ОУН»).
Під час Другої Світової війни Олег на чолі похідних груп вирушає в Україну і очолює націоналістичне підпілля в Києві. Тут починає виходити газета «Українське слово», створюється Національна Рада як майбутній парламент незалежної України. Провід ОУН доручає Ольжичу організувати відзначення та звеличення подвигу героїв, які у 1921 р. були розстріляні більшовиками поблизу села Базар, що на Житомирщині. З усієї України сюди з’їхалась велика кількість українців. Німці були невдоволені розмахом маніфестацій. Розпочалися масові арешти.
Олег Ольжич, який на час керував всією роботою націоналістичного підпілля в Україні, змушений переховуватися від окупантів. Він оселяється на Прикарпатті, де активно діють партизанські загони ОУН.
Проте, фашисти не перестають його переслідувати, і у травні 1944 року на конспіративній квартирі у Львові гестапівці заарештовують Олега Ольжича. Як особу особливу небезпечну для німецького режиму, його везуть на допит у Берлін, а потім у Заксенхаузен, де після неймовірно жорстких катувань він і загинув. Німці боялися Олега Ольжича навіть мертвого, його тіло спалили у крематорії.
«Впав на пості Герой, якому не багато рівних; впав Провідник молодого націоналістичного активу, якому не знайшов я досі рівного; впав Друг сердечний, якому рівного не знаю чи найду ще, - незрівнянний зразок Борця за волю України для грядущих поколінь», - так відгукнувся на смерть Олега Ольжича полковник Андрій Мельник.
«О. Ольжичу-поету не поталанило. Розквіт його життя припав на час, коли не слово, а зброя була в пошані. У цій ситуації він зробив те, що можна було зробити: слово перетворив на зброю», - пише Богдан Червак.
Олег Ольжич народився в Житомирі 21 липня 1907 року. Його батько – відомий український поет Олександр Олесь. Олег був свідком бурхливих і водночас трагічних подій української революції 1917 р. У 1923 році він разом із матір’ю покидають Україну і їдуть в Берлін, а потім до Чехо-Словаччини, де й поселяються. Навчався Олег Ольжич в Празі в Українському Громадському комітеті, згодом стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він цікавиться археологією, мистецтвом, пише дослідницькі та наукові праці з археології і суспільствознавства. Його роботами зацікавилися у Гарвардському університеті. І Олега запрошують до США, Італії, де він читає лекції.
У Римі Олег зустрівся з головою Проводу Українських Націоналістів, полковником Євгеном Коновальцем. Ця зустріч, очевидно, мала вирішальне значення для формування Ольжича як діяча національного руху.
У 1928 році виходить у світ перше оповідання Олега «Рудько», а у 1929 р. – у журналах «Літературно-науковий вісник», «Студентський шлях» публікуються вірші поета. До речі, за своє життя Олег Ольжич видав лише дві книги поезій: «Рінь (Львів, 1935 р.) та «Вежі» (Прага, 1940 р.), третя збірка «Підзамча» вийшла друком після його смерті.
У 1929 році Олег вступає до Організації Українських Націоналістів і невдовзі стає її провідним діячем. Полковник Коновалець доручив йому організувати «Культурну референтуру ОУН». Вона налагодила випуск видань українських націоналістів, об’єднала довкола себе відомих діячів культури та мистецтва.
Олег Ольжич був одним із будівничих і оборонців Карпатської України, яка утворилася внаслідок розвалу Чехо-Словацької Республіки у 1939 році. У 1940 р. відбувся розкол в ОУН, Олег різко засудив його і перейшов на сторону полковника Андрія Мельника (інша група молодих націоналістів на чолі із Степаном Бандерою утворила «Революційний провід ОУН»).
Під час Другої Світової війни Олег на чолі похідних груп вирушає в Україну і очолює націоналістичне підпілля в Києві. Тут починає виходити газета «Українське слово», створюється Національна Рада як майбутній парламент незалежної України. Провід ОУН доручає Ольжичу організувати відзначення та звеличення подвигу героїв, які у 1921 р. були розстріляні більшовиками поблизу села Базар, що на Житомирщині. З усієї України сюди з’їхалась велика кількість українців. Німці були невдоволені розмахом маніфестацій. Розпочалися масові арешти.
Олег Ольжич, який на час керував всією роботою націоналістичного підпілля в Україні, змушений переховуватися від окупантів. Він оселяється на Прикарпатті, де активно діють партизанські загони ОУН.
Проте, фашисти не перестають його переслідувати, і у травні 1944 року на конспіративній квартирі у Львові гестапівці заарештовують Олега Ольжича. Як особу особливу небезпечну для німецького режиму, його везуть на допит у Берлін, а потім у Заксенхаузен, де після неймовірно жорстких катувань він і загинув. Німці боялися Олега Ольжича навіть мертвого, його тіло спалили у крематорії.
«Впав на пості Герой, якому не багато рівних; впав Провідник молодого націоналістичного активу, якому не знайшов я досі рівного; впав Друг сердечний, якому рівного не знаю чи найду ще, - незрівнянний зразок Борця за волю України для грядущих поколінь», - так відгукнувся на смерть Олега Ольжича полковник Андрій Мельник.
У книзі Богдан Червак пише не лише про життєвий шлях О.Ольжича, тут вміщено також і праця Олега «Український націоналізм». Видання написано цікаво і розраховано на широке коло читачів.
До речі, Богдан Червак, вже створив не одну книжку. Він автор книг: «Образ гетьмана Виговського в українській літературі», «Олена Теліга: життя і творчість», «Битва за Волинь», «Правда про український Київ 1941-1942 рр.» та ін.
Підготував Сергій Черняков.