Історія з пошуками шаблі Мазепи свого часу стала сенсацією. Все відбулося у нашому фірмовому стилі. Факт, фото, публікація, сенсація, гонки міжнародних спецслужб, нова книга. Почалося те в Канаді.
Колекціонери польського походження, божилися, що у них є оригінал з одного з парадних комплектів зброї Гетьмана. Експертиза показала, що лезо шаблі дійсно древнє. А от ефес - майстерна реконструкція, зроблена невідомим майстром. Особливої оригінальності шаблі, надає обличчя козака на руків‘ї. Збирач козацької старовини і отаман Американського козацтва Сергій Цапенко, що є представником журналів «Музеї України» і «Нова Січ», переслав нам фото. Ми опублікували. Матеріал моментально передрукували мало не всі провідні ЗМІ кількох країн. Знімки стали сенсацією. Виявилося, що подібна шабля Мазепи лежить у Пітерському Ермітажі.
Зрозуміло, чимало журналістів вирішили продовжити тему. Юна кореспондентка газети «Блик» Валя Мудрик зателефонувала в Ермітаж і попросила дозволу сфотографувати шаблю, чи надіслати їй фото. З дівчини посміялися, сказавши, що в музеї мільйони експонатів. Без номера не знайдуть.
Справа в тому, що в Ермітажі діє секретний спецхран КГБ, а нині ФСБ, де є чимало унікальних експонатів української історії. Прапори, козацькі регалії захоплені після Полтавської битви, архіви, книги, що є святими для кожного українця, в нормальних умовах зберігаються в дальніх спецхранах, які контролюють спецслужби. 234 засмолені і НЕРОЗПАКОВАНІ(!) скрині з документами Мазепи, шапка Гетьмана, оригінальні прапори - надійно заховані як від відвідувачів музею, так і від українських істориків. Додайте архіви і речі часів УНР… Потрібний нам спецхран - «Малоросейский отдел», очолював полковник Філіпов. Саме туди ми Валю і направили. Росіяни насторожилися.
На той момент Нова Січ і Музеї України вже оприлюднили секретний інвентарний номер експонату - 30-6986. Саме його Валя і назвала. Справа в тому, що ще під час «холодної» війни, натівці проводили секретну операцію з вербовки якогось ленінградського конструктора. Діяли через його доньку чи дружину. А вона працювала в Ермітажі. Щоб не втратити цінного агента, їй дали міні-камеру, і попросили фотографувати експонати з закритих спецхранів, куди вона мала доступ. Так ті знімки і лежать в архівах деяких закордонних спецслужб… Як про це дізналися українці - не питайте. Що пережили старі кагебісти, коли дівчинка з Києва, ангельським голосом, повідомила номер секретного експонату з суперсекретного сховища, можна тільки уявити. На батьківщині головного чекіста такий прокол!
Довго не думали. Вирішили послати спецгрупу в Канаду, викупити реконструкцію шаблі Мазепи, покласти в музей, і при нагоді, гучно передати комусь з керівників України. За певні політичні поступки, зрозуміло.
У цей час ще тривала легендарна операція «Козацькі регалії» - пограбування російською розвідкою музею Кубанського козацтва в Ховеллі (США). Краснодарське ФСБ, губернатор Ткачов, Тузла… Уявіть стан нашої міжнародної команди, коли до цього всього, додалися «мистецтвознавці» з Пітерської спецслужби, які почали полювання на шаблю Мазепи в Канаді! Американські козаки спрацювали на добу раніше – реконструкція шаблі Мазепи нині в українських руках в США.
Тільки після того, Валі Мудрик дозволили прилетіти в Пітер, допустили в якесь сховище Ермітажу, і продемонстрували оригінал шаблі Гетьмана Мазепи.
Ті фото знову обійшли всю пресу. Про цю історію написана книга. Школярі і студенти роблять з неї реферати, розповідають історики… Реконструкцію шаблі Мазепи з США планують якось переправити до Києва…
Ми думали, що це щасливий кінець. Є фото реконструкції, є фото оригіналу зброї Гетьмана. Відомо, що де лежить.
Не все так просто!
31 жовтня 2007 року, в газеті «Україна молода», опубліковано статтю «Суперагент національної безпеки». Автор – відомий історик Володимир Свербигуз. Опрацювавши документи, він стверджує, шо Іван Мазепа мав «Парадну шаблю з головою козака на руків‘ї. Характерною особливістю є значно більше витягнуті вуха у козака аніж на шведському портреті Мазепи. Зберігається серед запасників «Ермітажу».
Опис співпав з фотографією РЕКОНСТРУКЦІЇ шаблі з Канади, яка нині в руках Сергія Цапенка! Більше того, ми публікували опис польської шаблі і креслення! Ніякої голови там нема! Схема співпадає з шаблею з Ермітажу!
Відомий дослідник і творець зброї Володимир Остапович, прогнавши фото шаблі з Ермітажу через комп‘ютер, дійшов висновку, що той зразок зроблений значно пізніше. Може на пам‘ять про Мазепу? Ці сумніви підтримав і відомий козацький біоенергетик Валерій Пильник, що якраз перебуває в Києві.
Значить, в спецхранах Ермітажу є і оригінал шаблі з головою козака? Вона існує? Росіяни погралися з нами у тому ж стилі, в якому ми грали в Канаді?
На жаль, українські дослідники чомусь і досі не можуть потрапити до українських фондів Ермітажу. Ми знаємо про колосальні колекції, захоплені після Полтавської битви, в Батурині і інших містах. Роздобули деякі фото. До чого така таємничість?
Невже так важко розсекретити експонати і документи 300 річної давнини? Опублікувати каталог, фотографії, виставити в експозиції… Хоча б допустити у ті сховища кількох українських чи російських істориків.
Чи в Росії і досі бояться Мазепу?
На радість численних фанатів історії, це неймовірне реаліті-шоу продовжується. Санкт-Петербург дуже цікаве місто…
Потрібні якісь дієві кроки на державному рівні. Треба створити відділ розшуку українських культурних цінностей при МЗС. Залучити до цього процесу наші Посольства, спецслужби. Адже, справа дуже важлива! Більше того, принципова! От тільки, чи розуміє це хтось у владі?

Віктор Тригуб, редактор журналів "Нова Січ" і "Музеї України".



Президенту України Ющенку В.А.
Шановний пане Президенте!
Журнал «Музеї України», засвідчуючи свою повагу, бажає Вам здоров‘я і успіхів!
Звертаємо Вашу увагу на відсутність дієвих зусиль держави в процесі розшуку і повернення українських культурних цінностей з інших країн. І досі немає структури, яка б займалася цією проблемою.
Просимо дати доручення, чи підписати Указ, про створення в системі МЗС України відділу розшуку культурних цінностей, який би координував цю важливу роботу.
З повагою, редакція журналу «Музеї України»