Спочатку ми власним очам не повірили. Під’їхали ближче, вийшли з авто, обійшли навколо храму... Сумніви розвіяли прихожани – так, це була цистерна!
– О, то цікава історія, як цистерна стала нашим Божим храмом, – розповідає парох церкви отець-домініканець Дмитро Андрійчин. – Тривалий час віряни із села Переходи на Тернопільщині змушені були ходити на Службу Божу до Чорткова, а це майже за 10 км від села, або ж збиратися в когось у хаті. У Переходах не було споруди для молитви, а побудувати більший та просторіший храм парафіяни не змогли б: наша громада невеличка – 20–25 осіб. Тому мій попередник, отець Ян, знайшов, напевно, найоптимальніший вихід. Бо байдуже, де саме молитися, головне, щоб молитва була щира і йшла від серця.
Ідея створити такий храм належить отцеві-домініканцю Яну Пьонтковському. Якось він побачив, як у Чорткові в цистерні обідала група робітників. З’ясувалося, це місцевий житель привіз цистерну з Півночі – то був розрахунок за роботу. Продати цистерну в місті було нікому, тому чоловік пристав на пропозицію Яна й віддав залізяку за 800 доларів.
Не всі у селі сприйняли таку «новацію», згадують парафіяни. Було не тільки здивування, але й докори та насмішки. Втім римо-католики вірили, що нарешті й вони матимуть церкву, а розміри та зовнішній вигляд – хіба то важливо?
Люди зняли з цистерни колеса, зробили у ній підлогу, вирізали отвори для вікон, всередині все пофарбували, утеплили, оббили ізоляційним матеріалом, щоб не було відлуння. Спорудили парадний вхід до церкви. Нещодавно стежку, що веде до дверей, вимостили бруківкою. А на подвір’ї місцеві жителі змайстрували оригінальну дзвіницю, що нагадує ...ракету.
Незвичною є й сама Служба Божа. Наприклад, коли мовлять «Отче наш», усі беруться за руки, створюючи коло. У певні моменти служби священик і всі парафіяни йдуть назустріч один одному, вітаючись за руки, – так вони демонструють, що не тримають зла. Цікаво, що, окрім римо-католиків, цей оригінальний храм відвідують і вірячи інших конфесій.
– Ми запрошуємо на службу священиків інших віросповідань, – зазначив отець Дмитро. – А доки будують православну церкву, люди ходять молитися до нас. У храмі часто хрестять дітей, відспівують померлих. Ворожнечі з іншими парафіянами немає. Вони приходять до нас у неділю чи на Різдво. Ми ходимо один до одного в гості, разом співаємо чи колядуємо українською та польською.Парафіяни переконані: не важить, з чого побудовано храм, головне, щоби всі мешканці села жили мирно та в злагоді, спільно долаючи проблеми та негаразди.

Джерело: Олеся Гандзій, simya.com.ua