...Моторошні розповіді про Голодомор змусили кожного з нас поставити собі запитання: а чому ми, українці, дозволили таке вчинити над собою? Чому на землі, котра споконвіку люто бунтувала проти всякої несправедливості, у той час щохвилини у страшних муках помирало сімнадцять, а щодня - 25 тисяч людей? Чому ми не бо-ро-ли-ся?!
"Ми боролися — несамовито! Але матеріали про це досі... засекречені!", — розповів "Експресу" відомий дослідник більшовицького терору, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, головний науковий працівник Інституту історії України НАНУ, доктор історичних наук Сергій Білокінь. Його підтримали колеги, — професори-історики Володимир Сергійчук та Валентин Мороз, президент історичного клубу "Холодний Яр" (Київ) Роман Коваль, заступник директора Інституту політичних і етно-національних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Олександр Майборода та заступник директора Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький.

БУНТАРІВ ВИНИЩУВАЛИ... ЛІТАКАМИ
- Панове, у 1932-1933 роках сталася страшна трагедія, котру сьогодні визнають геноцидом (свідомим винищенням українського народу) 14 парламентів світу. І Розповіді вчених і очевидців про цей період наповнені страшними подробицями про муки від голоду. І ні слова — про опір, елементарний людський опір сваволі. Чи таке могло статися з нами?!
] С. Білокінь:
— Якось я написав, що "озброєний мужчина — це перший і головний ворог большевизму". Та на території Київщини, Уманщини, Черкащини, Вінниччини, Чернігівщини, Харківщині, Дніпропетровщини, Одещини, Луганщини у 20-х — 30-х роках тривала справжня селянська війна. У ній були і зв'язки з петлюрівської еміграцією, і поставки зброї через кордон (тоді з Галичиною), план всеукраїнського повстання проти большевиків, у ці бунтарські загони большевики засилали агентуру... Але все те я знаю тільки з якихось випадкових джерел, бо це абсолютно заборонена на сьогодні тема.
— ???!!!
— Матеріали цього періоду засекречені донині — уся "отаманщина". А її масштаб був такий, як масштаб діяльності УПА; і я не знаю, котрий був більший! І це було несамовито. Один прокурор мені розповідав: "У мене зараз в роботі 30 чи 40 томів однієї групової справи часів "отаманщини", але не можу нашим законодавством їх реабілітувати". "Але ж вони воювали за незалежну Україну, і це їх виправдовує", — заперечую йому. "Ні, — каже, — вони через кордон переправляли зброю, а це вже, за нашим законодавством, кримінальна відповідальність". До сьогодні в такий спосіб в Україні засекречені сотні тисяч досьє. Треба роки систематичного студіювання цього матеріалу, а матеріал — закритий.

] Р. Коваль:
— Якийсь час ми не знали про Голодомор. Потім взнали, що він був. Потім дізналися, що він штучний. Але чому ж він стався? Досліджуючи повстанський рух, я знайшов документи ГПУ, які свідчать: наприкінці 20-х — на початку 30-х стався новий виток повстансько-партизанської боротьби проти "московської комуни". Підросло нове покоління, яке пішло в бій.
У мене є свідчення про створення партизанських селянських загонів у 1931, 1932 роках. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися "як широкі збройні повстання проти радянської влади". Вони об'єднували до двох тисяч людей, і відбувалися під гаслами: "Верніть нам Петлюру!", "Дайте другу державу!", "Хай живе самостійна Україна!", "Геть СРСР!", "Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!"
Люди організовувалися, як могли, навіть у кінні загони. Озброювалися вилами, лопатами, сокирами, на околицях повсталих районів виставляли варту. Натовпи селян із співом "Ще не вмерла Україна" ліквідовували місцеві органи влади, а партійці та комсомольці втікали від них у ліс! У зведеннях ГПУ відзначалося, що учасники заворушень об'єднуються, посилають гінців до сусідніх сіл. У деяких селах навіть служили панахиду по радянській владі...
Наприклад, велика, авторитетна родина Кривоносів у селі коло міста Шостий (Сумщина) не пускала у своє село совєтську вдасть до 1932 року! Міліціонерів пропускали в село, але без зброї. І цю оборону большевики змогли ліквідувати тільки з допомогою.... гармат та літаків!
Спротив був шалений. І вони зрозуміли: наш народ навіть такими перемогами не поставити на коліна, для нього потрібні якісь апокаліптичні рішення. Вивезти в Сибір усіх українців — не вистачить вагонів. І тоді Кремль вирішив українську проблему, перетворивши наш народ на перегній.

НЕ БУЛО Б "ОТАМАНЩИНИ" — НЕ БУЛО Б УПА
— Але який ще народ у світі так цілеспрямовано добивали голодом?
] О. Майборода:
— Таких прикладів цілеспрямованого морення голодом багатомільйонного народу історія не знає. Хіба що пригадується облога фортець. То для большевиків, щоб примусити працювать у колгоспах українських селян, такою фортецею стала вся територія Радянської України. Адже наші селяни, навіть вступивши "добровільно" до колгоспу, влаштовували радянській владі "страйк по-італійськи"— на роботу ходили, але працювали без віддачі. А терор голодом примусив їх працювати в колгоспі.

] В. Мороз:
— Знаю, що на Сумщині отаман Ващенко протримався до 1928 року й аж тоді був убитий. А останній вовк, знаменитий отаман Кулик, уже сам протримався в підпіллі в лісі до 1934 року (це нині Житомирщина). Коли він зустрічав гепеушника, то казав: "Давай патрони!" — і йому корилися. Не треба фантазувати: імперії завше так робили, винищуючи місцевих і заселяючи своїх. Наприклад, у Північній Америці Британія винищила місцеве населення (індіанців) і заселила цю територію своїм. Те саме в Австралії. Але ми занадто стара і густа цивілізація, тому росіянам нас не вдалося винищити, хоч переселенців з Росії завозили у вимерлі села ешелонами і з комфортом!

] С. Кульчицький:
— І в цей період спротиву із села вилучався найбільш активний елемент, підкреслюю — активний, не заможний, це їх називали "куркулями" і у великій масі депортували. І так зникли об'єктивні передумови для організації спротиву. Крім того, слід брати до уваги, що по українських селах з 1925 року ходили воєнізовані команди на чолі з чекістами, які робили глибокі обшуки та забирали зброю, що залишилася з часів громадянської війни, — уже тоді більшовицька держава готувалася до майбутньої колективізації.
Були "баб'ячі бунти" — у селян відбирали корів наприкінці 1931 — 1932 років (тоді організовувалися колгоспні молочні ферми), і матері, котрим нічим було годувати немовлят, почали бунтувати. Селяни-чоловіки наперед демонстрацій протесту пускали цих жінок, думаючи, що з ними влада воювати не буде. Селяни ішли на владу тисячними маніфестаціями, з чорними прапорами в руках. Усіх цих козаків — за Урал, на Соловки і вислали. І вже в першій половині 1932 року 150 тисяч селян України голодувало. Урожай на кілька місяців цей голод припинив, але потім почалися хлібозаготівлі. І селяни втретє проігнорували розпорядження начальства організувати їх на колгоспні роботи без оплати. Тоді Сталін оголосив це "селянським саботажем", бо врожай 1932 року більш як наполовину загинув, осипався, ніхто його не збирав. І Сталін у січні 1933-го забрав у селян все. Мільйони з 25-мільйонного сільського населення загинули до середини 33-го...
— Тоді чому більшовикам на Західній Україні не вдалося такого зробити?

] В. Сергійчук:
— Нам, "східнякам", закидають, що от "ви мовчали в 20 — 30-ті роки, вас могли голодом морити!" Аж ніяк! Ми маємо відтворити таку важливу сторінку в історії, як повстанський рух в Україні 20 — 30-х років. Він був по всій країні аж до 1933 року — масові виступи проти більшовиків та колективізації. Власне кажучи, Українська Повстанська Армія постала завдяки Наддніпрянщині, де повстанський селянський рух і заклав традиції партизанської боротьби XX століття. Тому для мене не новина, що збройна боротьба в роки Другої світової війни виникає саме на західноукраїнських землях, і постання в 1942 році УПА — її закономірний наслідок.
Ми ж забуваємо про те, що вже 27 липня 1941. року у Рівному, на параді, присвяченому Акту відродження Української держави (проголошеному 30 червня у Львові), бере участь Повстанський курінь імені Холодного Яру. Це у Рівному, не на Великій Україні, курінь названо не "стрілецьким", "січовим", а іменем Холодного Яру — селянської повстанської республіки 1919— 1920 років.

] Роман Коваль:
— Я використовую у своїх книгах джерельну базу ворогів — ГПУ (військової розвідки). І знаю, що не все можна отримати з архівів. Радянський закон, який досі діє, забороняє видавати справи "нереабілітованих учасників бойових дій проти радянської влади", і трактує боротьбу проти радянської влади як кримінальний злочин. Це ж нонсенс! Досі не прийнято українського закону про реабілітацію учасників визвольної боротьби — отаманів-козаків і старшин армії Української Народної Республіки, не тільки ОУН-УПА! ОУН-УПА — це продовження цієї боротьби.

ХТО Ж ЗАЛИШИВСЯ В ЦІЙ КРАЇНІ?
— Чому сьогодні, коли перед українцями стоїть вибір: дешевий газ — тоді вступ у ЄЕП, дорогий газ — вступ до Євросоюзу, понад половина з нас воліє знову вступити у союз до Росії? Невже історія — поганий приклад?
] С. Білокінь:
— За більшовиків нищено-бо всіх, причому всіх кращих із кожного суспільного прошарку, кожної соціальної верстви. Що стосується селянства, а ще більшою мірою духівництва, то тут створюється враження прямого геноциду. Напрошується питання: хто ж залишився в цій країні? Невже тільки нащадки енкаведистів та стукачів? Генетики пояснюють, що "агресивний тип" знищував інші типи і дав більшу кількість нащадків. Сьогодні тисячі одурманених наддніпрянців віддають свої голоси за комуністичних ватажків не тому, що дурніші чи гірші за когось іншого, а тому, що зіпсовано генетичний код.

] В. Мороз:
— Але ми вміли відновлювати населення ще з часу навали Орди — Україна має історичну практику. Ось про що треба говорити!

] Роман Коваль:
— Ми атакували, нападали, ми були жорстокими до окупанта. Наша жорстокість — це благо. Бо ми захищали право свого народу на цій землі залишитися жити і панувати. Ми стали багатші досвідом боротьби, а отже, сильнішими духом. На шляху лицарських націй навіть поразки обертаються на перемогу...

Джерело: Надія БОДНАР, banderivets.org.ua