Однією з найдавніших унікальних пам’яток України домонгольського періоду є церква Спаса на Берестові, яка останнім часом породила безліч суперечок у ЗМІ (і не тільки). Ще у вересні нинішнього року Міністерство культури і туризму України надіслало листа настоятелю монастиря Києво-Печерської лаври, в якому йшлося про передачу церкви Спаса на Берестові у користування УПЦ.
«ДТ» звернулося до головного архітектора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Тетяни Іванівни КУЛИК, щоб дізнатися про нинішній стан церкви і зрозуміти, чим аргументують працівники Заповідника своє незадоволення з приводу імовірної передачі цього об’єкта.

«Є лише наміри сторін, а ось конфлікту немає»
— Церква Спаса на Берестові – пам’ятка архітектури національного значення. Її охоронний номер — 2. Під № 1 виступає Софія Київська. Тобто сам охоронний номер дуже промовисто говорить про те, яке значення має ця пам’ятка в нашій культурі, якщо йде одразу ж після Софії Київської. Разом з ансамблем будівель Києво-Печерської лаври церква Спаса на Берестові увійшла до переліку пам’яток, які перебувають під охороною ЮНЕСКО. Я так кажу, бо церква ніколи не входила до складу Києво-Печерської лаври, вона існувала окремо.
— А тепер приміщення церкви якось використовують?
— Зараз церква законсервована. Планується провести ремонтно-реставраційні роботи, але до цього слід дуже зважено підходити. Адже пам’ятка має тисячолітню історію. Тому ми не можемо просто так, без серйозних досліджень, без затверджень документації, без схвалення на всіх рівнях розпочати реставраційні роботи.
У нас на цьому об’єкті управління з питань охорони культурної спадщини Київської міської райдержадміністрації опрацьовувало програму з Фонду Гетті. І було зроблено серйозні наукові дослідження. У 2003 році пройшла друга міжнародна конференція, на якій у цілому було затверджено матеріали і напрями подальшої праці. За результатами цієї конференції провели першочергові протиаварійні роботи. Наприкінці 2004 року ми замовили першу чергу науково-проектної документації з консервації та реставрації церкви Спаса на Берестові. На жаль, фінансування так і не дочекалися.
— Усім відомо, що в церкві збереглися неоціненні розписи з часів її заснування, а що ще збереглося відтоді? Що у церкві найбільше потребує уваги?
— Церква Спаса на Берестові належить до небагатьох пам’яток епохи Київської Русі, що дійшли до нашого часу, хоча й у значно зміненому вигляді. Побудована (за наявними матеріалами археологічних досліджень) у 1113—1125 рр. коштом князя Володими¬ра Мономаха, який мав намір влаштувати в ній родинну усипальницю, на території, де містився князівський палац і Спаський монастир, який уперше згадується в літописах від 1072 р.
До наших часів церква Спаса на Берестові збереглася у вигляді трьох різночасових об’ємів. Найдавніше ядро ХІІ ст. є нартексом давньоруської споруди, мурування якої виконане способом «утоплених рядів». У ХVІІ ст. митрополит Петро Могила під час реставрації (у певному розумінні) церкви дбайливо зберіг залишки церкви ХІІ ст. прибудувавши зі сходу три апсиди, а із заходу — невеликий притвор. Наприкінці ХVІІІ ст. церква мала вже п’ять бань, які перекривали центральну частину, притвор, головну апсиду і виступи трансепта (колишнього нартекса), що утворило оригінальний масивний силует завершення церкви, який доповнюється легким малюнком другого ярусу дзвіниці.
Велику історичну, художню та наукову цінність становить монументальний живопис як пам’ятка монументального живопису ХІ—ХVІІ ст. У розписі церкви у ХVІІ ст. на запрошення П.Могили брали участь грецькі майстри.
У 1970 р. під час робіт з укріплення штукатурки під олійними розписами ХVІІ ст. випадково було виявлено первісні фрески. Збереглися вони завдяки тому, що були забілені в той час, коли вцілілий нартекс зруйнованої церкви використовувався як капличка. Знайдені фрески виконані в період Київської Русі.
Дослідження показали наявність фресок ХІІ ст. і в інших частинах нартексу, але науковці після обговорення на конференції прийняли рішення, враховуючи цінність монументального живопису ХVІІ ст., їх не розкривати.
Тобто церква Спаса на Берестові потребує подальших наукових досліджень. На даний час необхідно виконати низку заходів, які б унеможливили втрати автентичності.
— А коли ж розпочнуться якісь роботи? Коли ви плануєте все привести до ладу?
— На даний час проведено лише першочергові протиаварійні роботи, обробку дерев’яних конструкцій покрівлі для захисту від пожеж, виконано археологічні дослідження в інтер’єрах храму, гідроізоляційні роботи, відремонтовано покрівлю даху. Тобто, можна сказати, проведено незначну роботу, яка дала досить значний результат. Комплексні ремонтно-реставраційні роботи можна буде розпочати тільки після розробки та затвердження проектної документації, за умови відновлення фінансування. Якщо нам виділять у наступному році кошти, то ми зможемо зробити робочі креслення за розробленими проектними пропозиціями.
Першу чергу проекту підготовлено. У складі проекту заплановано: реставрацію живопису, встановлення вентиляції, роз¬робку інтер’єрного обладнання у візантійському стилі. Ниніш¬нього року ми провели міжвідомчу нараду стосовно археологічних знахідок, оскільки було виявлено декілька поховань, що датуються ХІ—ХІІ ст. Ми порушили питання про те, чи включити ці саркофаги у проектно-реставраційні роботи, чи повернути на те місце, де їх було знайдено, чи зробити якусь окрему усипальницю, аби їх там зберігати. Тобто потрібно вирішити питання збереження знайдених решток. Ми створили міжвідомчу комісію, яка вивчатиме знахідки, оскільки це питання дуже делікатне і серйозне. До комісії входять науковці НАНУ та Інституту археології, у тому числі працівники заповідника.
— Які можуть бути наслідки передачі храму монастиреві? Чому працівники заповідника виступають проти?
— Перш за все – експлуатація. На наш погляд, у цьому храмі богослужіння мають проводитися в обмежених кількостях, тобто при наявності такого цінного живопису проведення тут постійних богослужінь просто недопустиме. І є маса прикладів, коли пам’ятки національного значення не передавалися в користування церкві.
Певний час у церкві Спаса на Берестові релігійна громада про¬водила богослужіння. Працівни¬ки заповідника неодноразово зверталися до тодішнього настоятеля зі скаргами на неправильне поводження з пам’яткою. Були зроблені отвори в живописі ХVІІІ ст., з’явилася кіптява, під¬вищилася вологість і т. д. Церква повинна використовуватися як музей. А богослужіння слід проводити в обмежених кількостях.
— Відколи триває конфлікт між заповідником і монастирем за церкву?
— Це не конфлікт. Є наміри однієї чи іншої сторони, а конфлікту немає. В 1988 році було відновлено діяльність Свято-Успенської Києво-Печерської лаври і було надано в безоплатне безстрокове користування частину будівель та споруд Нижньої лаври. Але монастир вважає, що їм повинні повернути не лише ту частину, якою вони тепер користуються, а й решту. На цій позиції вони наполягають і досі. Позиція заповідника обґрунтована положенням про його діяльність, статутом, певними законодавчими актами. Дирекція заповідника взагалі не має права щось передавати, бо то є комунальна власність міста Києва. Конфліктне питання – значно ширше. Його можна сформулювати так: що повинно бути на території Лаври — заповідник чи монастир? Це соціальне питання, яке виникло не торік і не у
88-му, коли відтворили монастир, а майже 100 років тому, у 1917 році, і потребує якогось певного ставлення суспільства і вирішення на найвищому рівні. Існує чимало прикладів: революція у Франції, та й в інших країнах світу, після чого частина пам’яток поверталася, частина – залишалася власністю держави.
— З погляду заповідника, на яких умовах можлива передача церкви до монастиря?
— На наш погляд, необхідно затвердити на найвищому урядовому чи законодавчому рівні концепцію розвитку заповідника та його охоронної зони, в якій було б чітко розставлено акценти, проведено функціональне зонування території. Це один з небагатьох випадків, коли не потрібно передавати. Ще одне хочу сказати: церква ніколи не належала до Києво-Печерської лаври. Якщо говорити про інші об’єкти, то там можлива передача за умови, що буде узгоджено певні пункти, як, наприклад, використання у певний час тощо. Але це не означає, що в церкві Спаса на Берестові не повинно бути богослужінь, тому ми замовили у складі проекту вівтарну частину і все необхідне для служби. Так, як у Софії Київсь¬кій, там богослужіння проводитимуться у дні певних історичних подій чи великих свят. На таких умовах, вважаю, потрібно церкву відроджувати.

«Ми хочемо, щоби там була молитва»
Отже, що стосується музейників – картина вималювалася... Тепер цікавить лише одне: які гарантії збереження цієї пам’ятки надає УПЦ? І як вона їх виконуватиме? З цими запитаннями «ДТ» звернулося до архієпископа Вишгородського Павла, намісника Києво-Печерської лаври.
— Гарантії у нас одні — зберегти все те, що було! У нас є «Укрреставрація», Інститут архітектури і будівництва... Ми хочемо, щоби храм зберігся так, як є. Ми хочемо, щоби там була молитва. Ми хочемо, щоби він стояв ще років із тисячу.
Також владика стверджує, що зміг би знайти спонсорів і відновити храм швидше, ніж це зробить заповідник.
Ще 11 жовтня на ім’я президента України Віктора Ющенка було надіслано відкритий лист, у якому від імені дирекції заповідника, академіків, науковців, мистецтвознавців, культурних діячів висловлювалося прохання залишити церкву Спаса на Берестові у складі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
Після чого на сайті Міністерства культури і туризму з’явилося повідомлення «про відкликання листа до Київської міської ради від 7 вересня 2007 р. (№820/22/15-07) щодо передачі у користування Української Православної Церкви храму Спаса на Берестові, який є об’єк¬том Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у зв’язку з численними зверненнями громадськості, а також тим, що питання передачі цієї історико-архітектурної пам’ятки потребує ґрунтовного аналізу та додаткового опрацювання із залученням фахівців науково-дослідних установ, які спеціалізуються на вивченні даної проблематики, зокрема Інституту історії та Інституту археології Національної академії наук України, Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень та інших». Отже, поки що нічия.

Автор: Марина ВОВНЯКОВА

Джерело: «Дзеркало тижня», www.dt.ua