В кожному році є два однойменних празники. Про це підтверджує і відоме в народі прислів’я: «Щороку два Юр’ї і оба дурні: один голодний, а другий холодний». Перший, весняний Юрій, співпадає з пробудження природи (6 травня) і як покровитель хліборобства та скотарства вважається одним з найшановніших свят; він начебто відмикає весні свої ворота.
Натомість є й «зимовий Юрій» (Єгорій або Георгій Побідоносець), що припадає на 9 грудня. З ним, на відміну від травневого, не пов’язано якихось значущих обрядів.
Зокрема, в поліському регіоні колись на Юрія відзначали «Свято вовків». Саме ці хижаки завдавали найбільше клопотів селянам. Про це оповідають численні легенди, бувальщини, казки.
В народі вважали, що саме на осіннього Юрія вовки вперше збираються в тічки і проводять свої шлюбні ігрища аж до Йордані (19 січня). Тому селяни остерігалися зустрічі з хижими зграями.
Образ Юрія, як опікуна середньовічного рицарства Європи, з’явився після прийняття християнства. Він замінив дайбозьких покровителів воєн.
Символічне уявлення про цього хижака в народі сприймається неоднозначно. Але всі свідомі того, що вовк найсміливіший і найхитріший серед диких та свійських тварин, своєрідний цар лісу, який значною мірою допомагає регулювати біологічне співвідношення тваринного світу. Тобто, вовк вважаться своєрідним санітаром лісу.
Що цікаво, багатьох рицарів-козаків у народних оповідках називали характерниками, вовкулаками-перевертнями. Це стосується й отамана Івана Сірка, котрий ніколи нічого не боявся. Звідси, начебто, й походить його прізвище.
Відтак, образ героїчного воїна у фольклорних джерелах часто-густо порівнюється з вовком – натурою сміливою й хитрою стосовно своїх ворогів. Тому природно, що ці риси перейшли й на святого Юрія як рицаря і покровителя воїнства.
Нагадаємо, що з Юрієвим днем пов’язано історичний факт, зафіксований у прислів’ї: «Ось тобі і Юр’їв день». У ХV-ХVІІІ століттях у межах Московського царства існував визначений законом час, коли селянам дозволялося протягом двох (один до Юрія, а інший після цього) тижнів вільно переходити до нових землевласників. Це законочинство в Україні розповсюджувалося лише на землях Чернігівщини, яка входила до складу Московщини. Згодом коли Лівобережна Україна потрапила у залежність до Росії, а отже було введено й кріпацтво, то це право Катерина ІІ (1783 рік) повністю зліквідувала.
За народним календарем цим святцем визначали й погоду. «Який день на Юрія, - казали, - така й зима».

Використані дослідження Василя Скуратівського.