«Регіонали» до останнього не вірили, що Юлія Тимошенко набере сьогодні омріяні 226 голосів, і Кабмін Януковича буде відправлено у відставку
Урешті-решт, Юлія Володимирівна настирливо взяла прем'єрський редут. Із Тарасом Чорноволом «Главред» розмовляв між обранням Тимошенко прем'єром і відставкою Януковича. Не можна сказати, що пан Чорновіл був засмучений. Він, як і більшість спостерігачів, упевнений, що Юля прийде в Кабмін ненадовго.
Чи можливо, що частина коаліціантів відмовляться голосувати за новий склад Кабміну? Адже говорили, що хтось із представників НУНС не проголосує за відставку уряду Януковича: цього, щоправда, не сталося, але був момент, коли в залі реєструвалося 225 замість 226 депутатів.

Знаєте, варіант із неголосуванням за відставку уряду Януковича припускали, але швидше в жартівливому тоні, як хохму. Мовляв, що ж тоді буде - два прем'єри, чи що?

Чим усе це закінчиться, сказати досить важко: цілком можливо, що не вистачить кількох голосів за відставку Януковича лише через одну обставину – що частина людей настільки чи то зрадіє, чи то засмутиться, що одні на радощах, а інші з горя підуть пити. Я маю на увазі і БЮТ, і «Нашу Україну». Отже такий казус можливий. Як із нього виходитимуть, не знаю. Втім, Україну загнано в казус давно – з моменту дочасних виборів. І все розкручується саме з цього.

Можливий і інший варіант, який я вважаю вельми ймовірним: оскільки немає кінцевого узгодження щодо складу нового Кабінету Міністрів і не знято певних конфліктів, я не виключаю того, що ми побачимо такий склад уряду: прем'єр – Тимошенко, перший віце-прем'єр – Азаров, і далі – Клюєв, Рибак, Кузьмук, Рудьковський і так далі. І це може тривати досить довго.

Шуфрич заявив, що Партія регіонів починає підготовку до наступних дострокових парламентських виборів, які, цілком можливо, відбудуться вже навесні. Врешті-решт, у Партії регіонів є більш ніж 150 мандатів, і вона без зусиль може повторити маневр БЮТ із достроковим складанням депутатських повноважень.

Офіційної позиції ПР із цього приводу немає, але прецедент є, і прецедент дуже поганий. Але я вважаю, що з двох причин – конституційної та політичної, нам на це йти не слід.

Мені здається, що конституційно, продовжуючи цей інцидент, ми нав'язуємо країні суцільну нестабільність, коли меншість може диктувати свою волю більшості. Але ж меншість має контролювати ситуацію і бити більшість по ребрах і печінці, де тільки можна – в політичному сенсі, звичайно! Вона мусить виловлювати і звертати увагу на всі дурощі, які робитиме більшість. Думаю, ми до цього готові.

Другий момент – політичний: ми побачили, що дострокові вибори і неможливість самореалізації дали нам великий мінус щодо голосів. У Донецькій області – мінус 130 тисяч, у Харківській – мінус 110 тисяч, в інших областях – самі бачите. Тому зараз іти на ще одні дострокові вибори, коли ми не зуміли чітко пояснити нашу позицію, коли були то наступи, то відступи, я не впевнений, що похід на дострокові вибори був би правильним кроком, і що наш результат покращає. Навпаки, я допускаю значне погіршення, тим паче, що такі вибори відбуватимуться в умовах повної влади протилежної сторони.

Тобто?

До цього моменту у нас все-таки було двовладдя: з одного боку – Президент, з іншого – коаліція на чолі з Кабінетом Міністрів. Президент міг припиняти акти Кабміну, чим він зловживав постійно. Маючи пряму заборону з боку Конституції, він давав доручення Кабінету Міністрів, вимагав їх виконання і блокував все, коли це не виходило. У Президента було право вето. Нам, щоб проштовхнути якісь принципові моменти, потрібно було 300 голосів, у них є 226. Ми ще не знаємо, в яких умовах і під які зміни виборчого законодавства можуть пройти наступні вибори.

Тому я б дуже й дуже обережно ставився до таких речей. По-перше, це поглиблює і продовжує правовий нігілізм. По-друге, це політично може бути для нас дуже й дуже невигідно.

Сьогодні в залі немає Президента – він перебуває на лікуванні за кордоном. Тим часом Шуфрич кинув таку фразу – мовляв, сьогодні останній день влади Президента Ющенка.

Якщо говорити фігурально, а не юридично, я з ним у чомусь згоден. У Ющенка тепер не той опонент, який був досі, Тимошенко - не Янукович. Адже Янукович дуже хотів, щоб його вже ніхто й ніколи не звинуватив у тому, що він грає не за правилами. Він хотів відійти від образу, який йому нав'язували, – образу розгнузданого політика, що переступає закон. Янукович готовий був іти на поступки та розігрувати з Президентом дуже складний пасьянс узгоджень.

Юлія Тимошенко – це зовсім інший варіант. До того ж сьогодні вона контролює практично всю фракцію «Наша Україна - Народна самооборона». Я абсолютно згоден із багатьма аналітиками, які кажуть, що у Президента у ВР залишився ну, можливо, десяток вірних йому людей.

В сьогоднішньому виступі, перед призначенням прем'єром, Тимошенко прямим текстом сказала, що, мовляв, уся банда, що розікрала країну, відповідатиме, згадавши при цьому й «Нафтогаз», і «Енергоатом», які очолюють люди з ПР – Бойка та Деркача.

Ну, скажімо, за «Нафтогаз України» повинен був би сісти у в'язницю Івченко: всі ж таки пам'ятають, як він набрав кредитів незрозуміло на що, як ці кредити «Дойче Банк» перепродував російському «Газпрому», завдяки чому Україну, по суті, було поставлено на коліна. У мене відчуття, що Івченко проробляв усе це свідомо. Тому Юлії Володимирівні слід було б розібратися, чи не її члени уряду повинні відповідати згідно з законом. Нагадаю, що Івченко, окрім іншого, був заступником міністра палива і енергетики в її уряді, і вона давала згоду на його призначення, зокрема й на «Нафтогаз».

Тому в цьому питанні відбувається перекладання проблеми з хворої голови на здорову.

Ви сприйняли ці її слова тільки як певну риторику чи як можливу загрозу, яка може здійснитися?

Ні, це не риторика, це зняття маски. Юлія Тимошенко після дуже довгих нічних пильнувань і з'ясування стосунків із Президентом і заочно, і очно, через своїх довірених осіб, з фракцією НУНС, через Луценка та інших, у парламентському середовищі, на ранок сьогоднішнього дня знала, що у неї є 226 голосів. До цього у неї були великі сумніви в цьому, і вона була змушена грати у велику демократку. А сьогодні все, маски знято! І ми бачимо той самий оскал зразка 2005 року! Про демократію вже ні слова!

З іншого боку, можливо, все це й непогано. Адже у них були два шанси: спробувати задобрити й підкупити опозицію або зробити кроки, які опозицію мобілізували б.

Думаю, що ця заява Тимошенко багатьом, хто замислювався над тим, чи не погратися в доброзичливість із новим урядом, вже зрозуміло, що буде із заздалегідь запрограмованим результатом. Тобто це сприйматиметься виключно так: робиш комусь добро і автоматично переходиш у розряд кріпосних селян. Ти вже залежний, і це означає, що тебе добиватимуть.

Оксана Козак, "Главред"