Меморіальну дошку українському педагогу, письменнику, перекладачу Святого Письма українською мовою Пилипу Морачевському нещодавно відкрито в селі Шестовиці Чернігівського району Чернігівської області.
Пилип Семенович Морачевський народився у Шестовиці 1806 року в сім’ї учасника війни 1812 року. Рано залишився без батька, але мати змогла дати синові ґрунтовну освіту. Ще юнаком він навчився любити рідну Україну, її народ і мову. Пилип Морачевський залишив нащадкам один з найперших і найкращих перекладів Євангелія українською мовою.

Може, саме завдяки цьому його ім’я не загубилося в історії України. Нещодавно виявили і місце поховання Пилипа Морачевського — у селі Шняківка Ніжинського району Чернігівської області, де нині встановлено хрест. Навколо його пам’яті “поєдналися всі сили заради високого”, як сказала працівниця Чернігівського історичного музею Олена Ісаєнко. Це —петербурзькі та київські родичі поета, а також професори з Ніжина та Києва Григорій Самойленко і Василь Шендеровський, які присвятили дослідженню творчості Морачевського наукові праці.

26 листопада 2007 року, до 201 річниці від дня народження Пилипа Морачевського, на будинку Шестовицької сільської ради відбулося освячення меморіальної дошки, яке здійснив о. Олександр Морозов із Ніжинської церкви Всіх святих. Він же освятив і хрест на могилі Пилипа Семеновича. За словами священика, переклад Пилипа Морачевського – наша духовна історія, а сам перекладач гідний носити звання національного героя.

«Усе минеться – правда зостанеться»

Таку назву мало літературне свято в Шестовицькій середній школі, присвячене поету, перекладачу і драматургу Пилипу Морачевському, перекладачу канонічних Євангелій українською. Рік тому проминули дві славні дати – 200 років з дня народження П.Морачевського і 100 років від дня публікації першого з перекладеного ним Євангелій – від Матвія.

Народився Пилип Морачевський 14/26 листопада у селі Шестовиця під Черніговом у дворянській родині, яка мала п’ять ревізьких душ та 100 десятин землі. Здобув добру освіту, закінчивши Харківський університет (1828). Після закінчення університету Морачевський працював учителем математики в Сумському повітовому училищі (1829—1832), проте любов до літератури, мови перемогла, і він підготувався до іспиту зі словесності, який склав 1832 р. в Іспитовому комітеті Харківського університету, отримавши право викладати російську словесність. Після цього його перевели до Луцької гімназії. Тут він займається літературною творчістю, пише п’єсу “Чудаки”.

У 1835 році Пилипа Морачевського призначили старшим учителем російської словесності у Кам’янець-Подільську гімназію, де він виконував також обов’язки інспектора до 1849 р. Саме в цьому місті Морачевський одружився. У щасливому шлюбі з Ганною Митькевичевою у них народилося п’ятеро дітей: три сини — Віталій (1838), Олександр (1840), Микола (1843) та дві дочки — Анастасія (1835) і Ольга (1842). У 1849 р. Пилипа Морачевського перевели інспектором Ніжинського юридичного ліцею князя Безбородька та класичної гімназії при ліцеї. Тут він працював десять років. У вільний час писав літературні твори російською й українською мовами. Почав укладати “Словарь малороссийского языка по полтавскому наречию” (завершив у 1853 р.). Проте праця не отримала схвалення в Російській академії наук, куди він послав її на рецензування, і не була видана.

Працюючи в Ніжині, Морачевський задумав перекласти українською мовою Святе Письмо. У вересні 1860 р. він завершив переклад Євангелія від Матвія та Йоана й послав митрополиту Санкт-Петербурзькому і Новгородському Ісидору. У супровідному листі Морачевський писав, що на всіх мовах звучить Святе письмо, “а Малороссия, которой языком говорит около 12 миллионов православных христиан, не имеет на своем языке даже Евангелия”.

Через місяць прийшов лист від митрополита Ісидора, в якому було сказано, що “перевод Евангелия, сделанный Вами или другим кем-либо, не может быть допущен к печатанию”. Таким чином вища церковна влада відхилила будь-яку можливість видати Святе Письмо українською мовою. Проте це не зупинило роботи Морачевського. Він і далі працює над новими перекладами Євангелія.

21 грудня 1859 р. Пилип Морачевський, прослуживши бездоганно на педагогічній ниві 30 років, вийшов у відставку. Ще деякий час проживав у Ніжині, бо тут навчалися діти, а потім купив у селі Шняківка (за 50 км від Ніжина) садибу й переїхав жити туди. У новій оселі він наполегливо працював над перекладом Євангелія. Завершивши переклад, послав його в Російську академію наук, сподіваючись, що вчені належним чином оцінять працю і дадуть дозвіл на її публікацію. І справді, переклад Євангелія українською мовою підтримали академіки І. І. Срезневський, О. Х. Востоков та О. В. Никитенко. На основі трьох відгуків були підготовлені подання президенту Російської академії наук та Священному Синоду, в яких відзначалося, що переклад Євангелія, здійснений П. Морачевським, є “в высшей степени труд замечательный и с учено-филологической стороны, и со стороны религиозно-нравственной”. Священний синод розглянув прохання Академії наук і надіслав переклад Євангелія Морачевського на рецензування калузькому єпископові Якову (Миткевичу), за походженням українцеві, а також шефові жандармів Долгорукову та київському генерал-губернаторові Аннєнкову.

Після цього з Києва 2 березня 1863 р. пішов донос на ім’я князя Долгорукова, в якому звинувачувалися “українофіли”, що хотіли відродити публікацією перекладу Святого Письма на українську мову. Цей донос зіграв визначальну роль. Удар було нанесено прицільно. Відповідні висновки було зроблено й справу про переклад передали для вирішення міністру внутрішніх справ Валуєву та обер-прокурору Синоду Ахматову. Роздратований міністр категорично заявив: “Малороссийского языка не было, нет и никогда быть не может”. 8 липня 1863 р. було видано секретний циркуляр, у якому зазначалося: “Сделать распоряжение, чтобы к печати дозволялись только такие произведения на малороссийском языке, которые принадлежат к области изящной литературы, с пропуском же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так и учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа приостановиться”.

Справа про публікацію перекладу Євангелія Пилипа Морачевським набула загальнодержавного резонансу та обернулася заборонами проти української мови. У травні 1904 р. онук перекладача Віталій Віталійович Морачевський звернувся до президента Академії наук великого князя К. К. Романова з проханням видати переклад Святого Письма, здійснений його дідом, і передав до Академії рукописи. Очевидно, це питання погоджувалося з царем Миколою ІІ, бо 15 лютого 1905 р. Кабінет Міністрів на чолі з С. Вітте прийняв постанову про скасування обмежень щодо видання Святого Письма “на малоросійській мові”. У 1906—1911 рр. було видано чотири книжки перекладу П. Морачевського.
Автор: Любов ПОТАПЕНКО.
Джерело: http://www.risu.org.ua/ukr/kaleidoscope/article;19645/