За довголітнім прогнозуванням день святого Спиридона – 25 грудня – вважається найхолоднішим в останньому місяці року. Люди це пов’язують з тим, що «сонце переходе на другий бік», а тому небесне світило, буцімто, в цей день зодягається у святковий жупан і, зручно вмостившись на санях, від’їздить до теплих раїв, а зима, порадувавшись цьому, натягує ведмежу шкіру і волочиться цілу ніч попід вікнами, накликаючи бабусь, щоби вставали й розпалювали печі. Мабуть, тому в давнину на честь Сонцеворота дайбожичі цілу ніч палили вогнища, а вдосвіта, зустрівши перші промені, виходили на околиці сіл і голосно окрикували.
Колись на Спиридона намагалися не працювати – «щоб миші не точили соломи», богомільні селяни обкурювали димом оселі, бо «Святий Спиридон всю нечистоту гоне з хати вон». Відтак на покуті ставили відро із землею і втикали вишневі гілки: якщо розів’ються на Різдво, то вродить гарно садовина.
З наступного дня люди вели спостереження за річним циклом: кожен наступний день мав відповідати погоді чергового місяця – 26 грудня прогнозувало січень, 27 – лютий і так аж до Різдва; 7 січня завбачувало грудневу погоду наступного року.
Як би не комизилася погода, на Спиридона сонце вже повертає на літо, а отже й довшають дні. Тому в народі його ще називали Сонцеворотом. Про це мовиться і в народних прислів’ях: «На Спиридона хоч на гороб’ячий скік, але таки прибуде дня» або «Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає – дня добавляє».

Джерело: дослідження В.Скуратівського.