6 січня - Святий вечір. У народі це свято ще називають: надвечір’я Різдва Христового, Святвечір, Багатий вечір, Багат-вечір, переддень Різдва Христового.
З давніх-давен в Україні до Святого вечора готувалися дуже ретельно. Колись і вгонь для печі, щоб приготувати їжу, в цей день добували старим дідівським способом: за допомогою кременя та кресала. Потім господиня запалювала дванадцять полін і готувала на них дванадцять страв, хоча й пісних, але таких, що щедро представляють основні види плодів поля та городу: узвар, варені горох та квасолю, смажену капусту, рибу, вареники, бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці.
У цей час господар порався біля худоби. Ударити в цей день яку-небудь тварину – великий гріх. За повір’ям, опівночі всяка худоба розмовлятиме людською мовою з самим Господом. У цей вечір усе повинно бути на своєму місці, члени родини – знаходитись удома, інакше цілий рік доведеться їм тинятися по світу. В переддень Різдва не можна сваритися, добре було б помиритися з усіма ворогами, щоб в новому році в хаті був мир та лад.
Здавна в Україні Святвечір відзначали особливим благочестям. У цей день не снідали і не обідали. Після заходу сонця господар з усією родиною ставав на молитву. Після молитви він уносив до хати дідуха – сніп жита – символ урожаю, ставив його на покутті під образами. Сіном покривався покутній кінець столу, куди «невинна душа» (дитина до семи років) клала три хлібини, грудку солі й ставила велику воскову свічку. Мати накривала на стіл, і всі дивилися на небо, виглядаючи першу вечірню зорю, що мала сповістити всім людям про здійснення великого чуда – народження сина Божого. Коли з’являлася перша зоря, перш ніж розпочати святкову вечерю, батько йшов до худоби і пригощав її, потім виходив на подвір’я й тричі запрошував Мороза приходити їсти кутю. Після цього двері зачинялися, ідо кінця вечері ніхто не повинен був виходити з хати. Святий вечір, за повір’ям, - це спільна вечеря усього роду, на якій присутні й душі всіх померлих родичів, тому їсти треба мовчки, в урочистих роздумах. Після закінчення вечері старші діти розносили частину страв та кутю дідові та бабі, а також бідним родинам, щоб вони раділи в цей вечір і весело співали: «Бог Предвічний народився!».