Менш, ніж половина громадян України (46,1%) виступає проти надання воякам Української повстанської армії статусу учасника національно-визвольних змагань та відповідних пільг, повідомляє прес-служба фонду «Демократичні ініціативи». 36,7% тією чи іншою мірою підтримують цю ідею: 21% – цілковито підтримують, решта – за умови, що держава не нав’язуватиме своєї позиції громадянам, і кожен вирішуватиме сам, вшановувати йому вояків УПА чи ні.
18% людей не визначилися зі своїм ставленням до цієї проблеми.
Ці дані були отримані під час соціологічного опитування, проведеного з 5 по 18 грудня 2007 року Фондом „Демократичні ініціативи” та фірмою „Юкрейніан соцілоджі сервіс”. Методом інтерв’ю опитано 1800 респондентів, віком від 18 років із усіх областей країни. Статистична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
На Заході України 73,7% повністю або з застереженням підтримують надання пільг і статусу воякам ОУН-УПА. У Центрі і на Північному Сході цей показник становить 37,9%, рівно стільки ж і противників. На Півдні та Південному Сході надання спеціального статусу вояка УПА підтримує 21,9%, і навіть в Донбасі та Криму – 13,4%.
Найбільше людей, які не визначилися щодо питання надання статусу воякам УПА, – у Центрі та на Північному Сході (25%), а також на Півдні та Південному Сході (20,3%). Несприйняття ж цієї пропозиції, навпаки, знижується зі Сходу на Захід: від 77% на Донбасі та в Криму до 13% на Заході.
Залежно від політичних орієнтацій пропозицію щодо надання статусу учасників національно-визвольних змагань воякам УПА підтримує переважна більшість виборців НУНС (70%) та БЮТ (57%), не сприймають – виборці Блоку Литвина (50%), ПР (70%) та КПУ – 90%.
Як подає прес-служба фонду, дослідження виявило певну динаміку громадської думки у ставленні до надання воякам УПА відповідного статусу: рік тому, у грудні 2006 року, з цією пропозицією були не згодні 52% населення, а сьогодні - 46%.
«Очевидно, що для формування у громадській думці об’єктивного ставлення до ролі визвольної боротьби вояків УПА, яке б ґрунтувалося не на радянських стереотипах, а на історичній правді, суспільство потребує неупередженої інформації (на кшталт, скажімо, фільму „Собор на крові”, показаного на телеканалі „1+1”), тим більше, що значна частина суспільства певного визначеного ставлення до цих питань ще не має» - зазначено у повідомленні.

Коментують:
Ярослав Грицак, історик: «Після 15 років незалежності таке число в Донбасі мало б бути набагато вищим»
«Колись Янукович казав, що не дасть образити ветерана УПА у Львові і ветерана Радянської армії в Донецьку і мав дуже високий рейтинг по країні. Питання не в тому, що люди принципово не сприймають, питання в тому, як це подають.

Тенденція за останні 15 років така, що збільшується число людей, які «за» визнання УПА воюючою стороною. Але 14% у Донбасі і Криму не є великим числом – після 15 років існування незалежної української держави це число мало б бути набагато вищим.

Ми постійно бачимо це зростання, це не є якесь нове відкриття величезне. Ми також проводили аналогічні дослідження, але це все ще малі цифри. Треба трошки почекати, щоби побачити тенденцію, бо рік – замало, треба почекати ще рік-другий.

Мас-медіа, передовсім електронні, повинні сприяти тому, щоб люди отримали доступ до інформації і могли робити свої висновки про діяльність ОУН-УПА. Саме електронні медіа, навіть не паперові. Тому я вважаю, що такі важливі проекти, як «Документ» на «1+1» чи «Великі українці» на «Інтері» – те, що може пом’якшувати і зменшувати дистанцію між різними регіонами України.

Я не бачу тут ролі держави – вона вже пробувала, і робить це неефективно, і я не вважаю, що участь держави є умовою ефективності, бо дуже висока недовіра до самої держави як до інституції. Це мають робити ті, до кого є довіра. А зараз довіра до церкви, до мас-медіа, і це потрібно робити через ці структури».

Петро Писарчук, народний депутат України: «Системну роботу в цьому напрямі має проводити держава»
«То є результат такої мізерної роз’яснювальної роботи, бо ЗМІ щойно тепер почали давати більше правди про ці процеси. Ну і друге – те, що відходить старше покоління і люди по-іншому оцінюють ці процеси, бо більшість людей, що жили при Радянському Союзі, були зазомбовані радянськими стереотипами, які дуже нелегко роззомбувати.

Треба розповідати правду про УПА, треба, щоб цю правду розповідали люди незаангажовані, бо, скажімо, на сході люди цього не знають, вони знають історію УПА з радянських підручників, а сьогодні – з вуст лідера КПУ Петра Симоненка. Дуже мало робить держава та ЗМІ, щоби цю правду донести. Хоча є й позитивні тенденції, і така навіть незначна робота дає результати.

Системну роботу в цьому напрямі передовсім має проводити держава. Ми тепер маємо нового віце-прем’єра з гуманітарних питань Івана Васюника, я думаю, що він зможе це скоординувати, дати новий імпульс цій роботі. А головне – робити це правдиво і ненав’язливо. Не треба вибілювати ОУН-УПА, треба говорити правду, і люди це розумітимуть».

Ігор Танчин, політолог: «Це закономірний процес, бо відходять люди з ортодоксальним мисленням»
«По-перше, взагалі традиційні теми, що їх вже до смерті заїздили провідні політичні гравці, на кшталт мови, УПА чи НАТО, в’язнуть на зубах, і людей це просто дратує, вони відчувають у цьому якусь нещирість і спекуляцію.

Другий аспект – те, що за останні три роки, що би не казали, іде певна роз’яснювальна та інформаційна робота. І хоча її не проводять у таких обсягах, як нам хотілося б, стає зрозуміло, що деякі результати вона дає.

І третій аспект – виростає нове покоління, яке вчиться в українській школі, де немає догматичних підходів і однозначних трактувань. Відтак люди виростають із думкою про те, що Україна – незалежна держава, і суто логічні міркування над конструкцією, що люди, які воювали за незалежну державу, є ворогами українського народу, виглядають як позбавлені логіки. Вони не розуміють, чому ті, хто воював за незалежність, є поганими, і таких людей стає дедалі більше.

Можна припустити, що ще інші аспекти відіграють свою роль, наприклад, політичні. Що більше на свій бік завойовують прихильників політичні сили, які умовно можна назвати помаранчевими, то більше є й тих людей, які схильні поділяти їхні цінності. Вони або розглядають ці цінності як свої, або не опротестовують, і це також відіграє свою роль. І все разом дає таке зрушення.

А в принципі, це закономірний процес, бо відходять люди з ортодоксальним мисленням і приходять люди незакомплексовані. Крім того, люди не мають уже такого особистісного ставлення до цих речей. Для більшості населення України події Другої світової війни вже стали історією, як багато інших, Громадянська війна чи війна 1812 року. Для них це явища одного порядку, які не зачіпають їх особисто».

Джерело: http://lviv.proua.com