Що таке План дій щодо членства у НАТО?
План дій з підготовки до членства (ПДЧ) – програма НАТО, що передбачає надання порад, допомоги і практичної підтримки залежно від індивідуальних потреб країн, що прагнуть вступити до Альянсу.
Але необхідно підкреслити, що приєднання до Плану дій щодо членства і його виконання зовсім не означає і не гарантує вступу до НАТО, а лише робить країну більш готовою до постановки питання щодо можливого майбутнього членства. Тобто, заявка на приєднання до ПДЧ і заявка на вступ до НАТО не є одним і тим самим. Так, ще з 1999 року Албанія і Македонія, а з 2002 року і Хорватія є учасниками ПДЧ, але всі ці три країни досі не є і членами НАТО і не обов’язково ними стануть.
Питання вступу чи невступу до НАТО вирішується урядом України самостійно, вже тільки після виконання Плану дій щодо членства. При чому таке рішення, згідно вимог НАТО, обов’язково має враховувати думку громадськості.
На практиці План дій щодо членства охоплює політичні та економічні питання, оборонні та військові питання, питання ефективності витрачання бюджетних ресурсів, питання безпеки інформації та особового складу, а також правові питання. Конкретно в разі приєднання до ПДЧ у відносинах між нашою державою і НАТО були б здійснені наступні кроки:
- Україна мала б представити державам-членам Альянсу звіт про те, наскільки політика держави відповідає принципам демократії і особистої свободи (включаючи верховенство права, захист прав людини включно з правами національних меншин, демократичний громадянський контроль над власними збройними силами, врегулювання міжнародних суперечок мирними засобами та відмова від застосування сили у будь-якому вигляді, несумісному з цілями Організації Об’єднаних Націй (ООН)), а також економічної свободи, соціальної справедливості та екологічної відповідальності;
- Альянс надавав би Україні максимальне сприяння для розвитку потенціалу її збройних сил, включаючи підвищення оперативної сумісності з збройними силами інших держав-членів НАТО (конкретно це означає перехід на кращі зразки правил управління військами та організації зв’язку між підрозділами) шляхом інтенсивних консультацій, допомоги в проведенні військового планування, тренінгів та спільних навчань;
- Українські фахівці вивчали би (шляхом проведення навчання, стажувань та консультацій) досвід держав-членів НАТО у формуванні та ефективному використанні своїх оборонних бюджетів;
- Українські фахівці пройшли би навчання з питань захисту інформації та безпеки особового складу;
- Україна і НАТО здійснювали б обмін інформацією щодо положень у сферах безпеки та оборони, які містяться у внутрішньому законодавстві та міжнародних договорах країн – членів НАТО і України.
Але необхідно підкреслити, що приєднання до Плану дій щодо членства і його виконання зовсім не означає і не гарантує вступу до НАТО, а лише робить країну більш готовою до постановки питання щодо можливого майбутнього членства. Тобто, заявка на приєднання до ПДЧ і заявка на вступ до НАТО не є одним і тим самим. Так, ще з 1999 року Албанія і Македонія, а з 2002 року і Хорватія є учасниками ПДЧ, але всі ці три країни досі не є і членами НАТО і не обов’язково ними стануть.
Питання вступу чи невступу до НАТО вирішується урядом України самостійно, вже тільки після виконання Плану дій щодо членства. При чому таке рішення, згідно вимог НАТО, обов’язково має враховувати думку громадськості.
На практиці План дій щодо членства охоплює політичні та економічні питання, оборонні та військові питання, питання ефективності витрачання бюджетних ресурсів, питання безпеки інформації та особового складу, а також правові питання. Конкретно в разі приєднання до ПДЧ у відносинах між нашою державою і НАТО були б здійснені наступні кроки:
- Україна мала б представити державам-членам Альянсу звіт про те, наскільки політика держави відповідає принципам демократії і особистої свободи (включаючи верховенство права, захист прав людини включно з правами національних меншин, демократичний громадянський контроль над власними збройними силами, врегулювання міжнародних суперечок мирними засобами та відмова від застосування сили у будь-якому вигляді, несумісному з цілями Організації Об’єднаних Націй (ООН)), а також економічної свободи, соціальної справедливості та екологічної відповідальності;
- Альянс надавав би Україні максимальне сприяння для розвитку потенціалу її збройних сил, включаючи підвищення оперативної сумісності з збройними силами інших держав-членів НАТО (конкретно це означає перехід на кращі зразки правил управління військами та організації зв’язку між підрозділами) шляхом інтенсивних консультацій, допомоги в проведенні військового планування, тренінгів та спільних навчань;
- Українські фахівці вивчали би (шляхом проведення навчання, стажувань та консультацій) досвід держав-членів НАТО у формуванні та ефективному використанні своїх оборонних бюджетів;
- Українські фахівці пройшли би навчання з питань захисту інформації та безпеки особового складу;
- Україна і НАТО здійснювали б обмін інформацією щодо положень у сферах безпеки та оборони, які містяться у внутрішньому законодавстві та міжнародних договорах країн – членів НАТО і України.
З огляду на вище викладене, очевидно, що рішення про приєднання України до Плану дій щодо членства у НАТО надасть нашій державі значних практичних вигод у вигляді більш відповідальних, прозорих та ефективних дій уряду – і не тільки у сферах безпеки та оборони, але і у внутрішній, зовнішній, економічній та правовій політиці.
Джерело: Дмитро Шульга, Європейська програма, Міжнародний фонд "Відродження".