Написати цю статтю мене підштовхнула постійна PR-тема усіх кремлівських можновладців та провладних ЗМІ: економіка на підйомі, людям живеться краще. І здавалось би до чого тут оприлюднена Мурманською митницею статистика «зовнішнього» експорту Мурманської області? Отже, наведу статистику:
Згідно з даними мурманських митників у 2007 році на експорт вивозились переважно нафта та нафтопродукти, які склали 40,5 % експорту області. Водночас увесь зовнішній торгівельний оберт складався на 96,2% саме з експорту.
Статистика каже, що за рахунок цінового зростання нафтопродуктів та нафти зовнішній торгівельний оберт області за рік збільшився вдвічі, що цілком логічно на тлі світових цін на енергоносії.
Крім нафти з Мурманська вивозили переважно чорні метали, деревину, фосфати кальцію та руди. А завозили – 74,5% судна, човни та механічні пристрої. Статистика показова.

З 2005 року Російська Федерація разом із Саудівською Аравією є незмінними лідерами у світовому видобутку нафти, і, як й Ер-Ріяд, Москва цілком залежить від експорту нафти та газу.

На сьогодні нафта є головною статтею експорту РФ, з усього видобутку її вивозиться понад 51%. Вісім провідних нафтових кампаній Російської Федерації забезпечують майже 90% всього видобутку, який на 60% припадає на територію Ненецького та Ханти-Мансійського автономних округів. Сусідній з ними Ямало-Ненецький округ забезпечує 90% (!) всього газу федерації.

Звідси можна зробити логічний висновок, що три суб’єкта Російської Федерації відіграють вирішальну роль в економіці РФ, яка орієнтована на експорт корисних копалин та імпорт високотехнологічної продукції.

Здавалось би, чого скаржитись ненцям, хантам та мансі, країни яких мають отримувати надприбутки від своїх сировинних запасів? Так, ці три держави РФ є лідерами за рівнем середнього розміру доходу на людину, якби не одне АЛЕ.

Перечитуючи сотні гігабайт інформації про зміни у федеральному законодавстві після приходу до влади Владіміра Путіна, мене зацікавила робота Ґаліни Курляндської, в якій авторка докладно описала зміни законодавства РФ у галузі податків на видобуток нафти та газу.

Відкинувши усю пропагандистську мішуру та виправдання політики федерального уряду, отримаємо таке:

1. Експортні мита на нафту і газ, як і всі мита загалом, є у повному розпорядженні федерального уряду.

2. Податок на видобуток корисних копалин розподіляється між місцевим та федеральним бюджетами та формується за принципом зарахування у бюджети суб’єктів рівної для всіх складових федерації долі від суми податку, що сплачується зареєстрованими на території кожного суб’єкту платниками податків. Отже, до 2002 року 60% від цього податку опинялось у місцевих бюджетах, 40% - у федеральному. 2002 рік став доленосним для двох фіно-угорських країн – їх доля у цьому податку була знижена до 20%, у 2003-му – до 15%, і, зрештою, у 2005-му – до 5%.

3. 2004 рік суттєво вдарив по Ямало-Ненецькому АО – податок на видобуток природного газу ПОВНІСТЮ перераховується у федеральний бюджет.

4. Отримані внаслідок таких махінацій із податками надприбутки Кремль вирішив акумульовувати у стабілізаційний фонд, кошти якого (20 млрд. доларів) використовуються для стабілізації інфляції, зовнішніх коливань ціни на нафту, допомогу «бідним» суб’єктам тощо. Приміром, у 2006 році податок на видобуток корисних копалин склав 12,5 % (нафта) та 2% (газ) від усіх доходів федерального бюджету. Мито на експорт нафти – 16,2%, газу – 5,3%.

5. Подібні кроки по відношенню до суб’єктів – постачальників основних експортних енергоносіїв – за ідеологією Кремля цілком логічні. Адже «багатства надр мають належати усьому російському народу», отже податки від їх видобутку не можуть лишатись в окремих суб’єктах РФ і мають використовуватись «для зниження регіональної нерівності».

І все виглядало би гарно, якби не ще одне АЛЕ: обсяги усіх видів трансферів, які передаються з федерального бюджету у бюджети складових РФ, складають лише ПОЛОВИНУ від суми, що находить до федерального бюджету з податку на видобуток нафти та газу. Отже, лише половину коштів, які федеральний уряд «перерозподілив» з трьох фіно-угорських країн, він віддає в інші держави РФ.

6. Така енергетична політика Путіна змусила уряди ХМАО, НАО та ЯНАО поповнювати бюджет з кишень своїх громадян. Нині бюджети трьох «федеральних годівниць» поповнюються податками на прибуток видобувальних кампаній та податку на доходи працівників нафтової та газової галузей.

Цього виявилось замало. З 1 січня усі фінансові повноваження Ненецького АО були передані до Архангельської області. А значить кошти, які ненецькі кампанії та громадяни особисто віддали на розвиток округу та задоволення своїх соціально-культурних потреб, відтепер розподіляє ІНШИЙ суб’єкт Російської Федерації. Воістину, «жить стало лучше, жить стало веселее!»

Автор: Алєвтіна Сємьонова
UGRAЇNA.org