12 лютого - Собор трьох святителів: Василя Великого, Іоана Златоуста, Григорія Богослова.
За переказами Церкви, свято на честь трьох святителів Вселенської Церкви встановлено 1706 року, після того, як три святителі з’явились єпископу Євхаітському Іоану і сказали: “Обов’язок християн – залишити даремну суперечку про наші переваги. Так, як в житті своєму ми старались бути єдинодушними, так і після смерті бажаємо однодумності віруючих». Справді, всі три святителі жили й діяли в один час, і важко сказати, який з них мав більше значення в історії Церкви.
Св. Василій Великий народився 329 року в Кесарії Каппадокійській у благочестивій і багатій сім‘ї. Першу освіту він одержав від своєї баби Мокрини (яку в своїх творах називав знаменитою жінкою). Навчався в училищі в Кесарії, де він подружився із св. Григорієм Богословом, який був на рік старший від Василія.
З Кесарії юнаки перейшли на навчання до кращої школи Візантії, а потім в Афіни, де фундаментально вивчали всі науки того часу. По закінченні навчання Василію Великому запропонували роботу вчителя і адвоката, але він бажав інших пізнань, прагнув до вищої мети і повернувся на батьківщину до своєї сім‘ї. Баба його вже померла, але старша його сестра мала на Васи¬лія великий вплив і спрямувала всі його помисли на вивчення християнської віри. Під впливом євангельських проповідей Василій здійснив подорожі до Палестини, Сирії, Єгип¬ту і, ознайомившись із подвижницьким життям святих пустинників, вирішив посвятити себе служінню Богу і тридцяти років прийняв святе хрещення. Відтак він відправився в Понтійську пустинь і в убогій хатині молився і відмовляв собі в усьому необхідному. Разом з ним був його товариш Григорій Богослов.
Слава про святе життя Василія Великого поширювалась довкола. Він був викликаний в Кесарію і прийняв спочатку сан диякона, потім священика і зрештою єпископа. В цьому сані він прославився своїми проповідями, на які збиралося багато народу, і своїми численними творами. Але за царювання імператора Валента святителя почали переслідувати за його переконання й віру Христову. Але в царя був хворий син – Галат. Жодні ліки й лікарі не допомагали йому. Мати сина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Василій Великий молитвами зцілив хворого сина. В нього були й інші випадки зцілення.
Невдовзі, не досягши 50-річного віку, Василій Великий 1 січня 379 року помер. Церква вшановує в цей день кончину святителя і служить літургію, яку склав Василій Великий, десять раз на рік.
Св. Григорій народився в 328 році у Каппадокії в місті Назіанзі. Закінчивши навчання в один час з Василієм Великим, Григорій повернувся додому, а тридцятирічним прийняв хрещення і поселився разом з Василієм у Понтійській пустині. Та довго вони разом не жили. Василій Великий був викликаний до Кесарії для боротьби з аріанською єрессю, а св. Григорій повернувся додому і допомагав батькові в управлінні церкви, де той був єпископом. Після смерті батьків св. Григорій виїхав у Селевкію, де дізнався про смерть свого друга Василія Великого і хотів останні дні життя свого закінчити в монастирі Св. Фекли, але був викликаний до Константинополя, де віруючі терпіли гоніння від аріан та інших лжевчителів. Приїхавши в Царгород, він побачив, що всі церкви були в руках аріан. Свої проповіді він проводив у приватному будинку, який згодом був перетворений на церкву. Свою церкву він назвав церквою Воскресіння, тому що мав надію на воскресіння православної віри. Скоро слава нового проповідника поширилась довкола.
Його красномовність була такою переконливою, особливо коли він розкривав вчення про Боже Слово, що його назвали Богословом. Імператор Феодосій, палкий захисник православної віри, прибув¬ши до Царгорода, повернув усі церкви православним і призначив св. Григорія єпископом Константинопольської церкви. Тоді був скликаний другий Вселенський собор, на якому головував Григорій Богослов, обраний імператором і народом архієпископом. Та деякі єпископи виступили проти того, щоб Гр. Богослов був архієпископом. Григорій Богослов сам відмовився від головування і просив імператора відпустити його в своє рідне місто. Тут він проводив свій час у молитві і пості, тут написав багато церковних творів, які дихали любов‘ю до Бога.
У 390 році св. Григорій відійшов до Господа, доручивши роздати своє майно бідним. У 950 році святі мощі його були перенесені до Константинополя, а звідти до Рима.
Св. Іоан Золотоустий народився в Антіохії приблизно в 350 році. Коли він був ще маленьким, помер його батько. Мати все своє життя присвятила вихованню свого єдиного сина. Він пройшов найкращі школи. У двадцятип’ятирічному віці повернувся до своєї благочестивої матері і прийняв святе хрещення від св. Мелетія, єпископа Антіохійського. Він хотів постригтись у ченці, але мати вблагала його, аби був біля неї і доглянув її до смерті. Спочатку він був псаломщиком Антіохійської церкви, а після смерті матері пішов у монастир, в якому пробув тільки три роки і подався в печери в Антіохійських горах. Та невдовзі його здоров‘я погіршилось, і він повернувся в Антіохію, де був поставлений дияконом, а пізніше священиком.
Іоан був священиком дванадцять років. На його проповіді приходили не лише православні, а й язичники. Він пояснював народу обов‘язки християн і палко проповідував любов до ближнього і милосердя.
Його красномовність так впливала на віруючих, що вони записували його проповіді і вивчали напам‘ять. Багато християн, вийшовши з церкви, змінювали своє життя, чинили так, як вчив великий учитель. Його називали устами Божими, а одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: «Учитель духовний, Іоан, золотії уста!». Відтоді народ почав його називати Золотоустим.
Любов народу до Іоана Золотоустого була така велика, що коли його призначили єпископом Константинопольським, то довелося до столиці його вивозити вночі. Вступивши на святий престол, він ревно почав займатися справами своєї пастви, майже щодня проголошував проповіді, написав свої тлумачення Святого Письма і склав чин відомої Божественної літургії, яка служиться в наших церквах щодня за винятком десяти днів, коли служиться літургія Василія Великого. Та мав він і своїх ворогів, котрі заздрили йому. Вони знайшли підтримку в особі імператриці Євдокії, дружини імператора Аркадія. Вона не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити Іоана Золотоустого. Під її впливом був скликаний незаконний собор в поселенні Дубе, біля Халкидона, і коли єпископ відмовився поїхати туди, його вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого пастиря.
Іоан сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац і вимагав, аби випустили їх пастиря. Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Іоана в Константинополь. Імператор послав гінців і повернув Іоана Золотоустого в Константинополь. Люди радісно зустрічали свого пастиря.
Вороги вдруге організували собор і знову вирішили викликати його з Константинополя у велику суботу, напередодні Пасхи. Святитель був у церкві, коли йому оголосили про його вигнання. Він відмовився залишити в таке велике свято своїх віруючих. Тоді послана імператором сторожа увірвалась у храм і силою вивела Іоана і відправила в Нікею, а пізніше в Арценію.
Повсюди з великою радістю люди зустрічали Іоана Золотоустого і уважно слухали його проповіді. Багато людей хотіли почути від нього пораду і отримати духовну допомогу. Це не радувало його ворогів. Вони вирішили привезти його в невелике містечко на березі Чорного моря. По дорозі він помер. Це було 14 вересня 407 року в містечку Команах. Через 30 років, на прохання народу, його святі мощі були перенесені до Константинополя.

Автор: Марічка ДОБРОВОЛЯ
Джерело: www.ukrslovo.net

Василь Великий (близько 330-379 рр.) – християнський богослов, один з отців церкви, єпископ Кесарії Каппадокійської (Мала Азія). Опрацював основи християнської космології, в якій всесвіт трактується як розумне і досконале творіння Боже. Доводив вищість духовної мудрості – християнської віри над світською античною філософією; запровадив метод погодження християнського богослов’я з «натуральною правдою». Як прибічник вчення Афанасія Олександрійського, гостро критикував аріанство. Василь Великий із Григорієм Богословом і Григорієм Нісським опрацювали вчення про Трійцю – три іпостасі Бога. Видатний теоретик чернецтва: автор двох уставів (регул) для монастирських спільнот (кіновій), які до сьогодні є основними в організації чернечого життя в східних церквах; літургіст.

Іоан Златоуст (близько 350-407 рр.) – видатний візантійський церковний діяч і богослов, проповідник, один з отців церкви, патріарх Константинополя (398-404 рр.). Як церковний діяч він рішуче боровся проти симонії, а а також втручання держави в духовні справи. Проповідник аскетизму, суворо звинувачував аморалізм і розкоші як у середовищі вищого духовенства, так і імператорського оточення, що надало йому надзвичайної поваги і популярності серед посполитого люду, але настановило проти нього придворну верхівку. В 404 р. Іоана Златоуста скинули з престолу й вигнали у вигнання. Його праці: цикл бесід на книги Біблії, «Про реакції Юліана», «До Стагірія», «Хто страждає, страждає сам через себе», «Про ненависть», «Про священство» (у 6 книгах), «Керівництво до виховання дітей», 238 листів, проповіді, Літургія святого Іоана Златоуста.

Григорій Богослов (близько 330-390 рр.) – видатний представник патристики, один з отців церкви, патріарх Константинополя (від 381 р.). Разом із Василем Великим опрацював вчення про Трійцю, захищаючи яке в полеміці з євноміанами та македоніанами здобув титул «Богослов». Виступаючи проти аріан, Григорій Богослов не написав жодного богословського трактату, а славу здобув як талановитий проповідник і поет, який уміло використовував набутки елліністичної риторики. Його праці: 45 промов, близько 500 гімнів, листи.