Веб-сайт «Європейська Україна» розпочинає публікацію серії матеріалів про минуле й сьогодення ВАТ «ЧеЗаРа».

Як відомо, нещодавно у Чернігівського радіоприладного заводу з’явився новий власник: словацька фірма «Arca Capital». Обласна державна адміністрація та працівники підприємства стурбовані, бо очікується значне скорочення на ВАТ «ЧеЗаРа». Але, керівництво заводу намагається заспокоїти громадськість та робітників…
До Вашої уваги перший матеріал, підготовлений для розміщення на веб-сайті «Європейська Україна», - інтерв’ю з Володимиром Савченком – людиною трудова діяльність якої безпосередньо пов’язана з Чернігівським радіоприладним заводом.

Володимир Савченко: Я гордий, що працював на цьому заводі…

- Володимире Федоровичу, коли Ви прийшли на Чернігівський радіоприладний завод? З чого починали і чого досягли?
-Я гордий, що працював на цьому заводі, що там пройшли моя молодість і певна частина зрілих років. Багато років минуло, але пам’ятається все дуже добре.
Я прийшов на підприємство в 1973 році. Минуло лише трохи більше п’яти років з початку будівництва заводу, але ті величезні виробничі корпуси, які видніються зараз із кінцевої зупинки автобусів, вже давали продукцію.
Спочатку працював контрольним майстром, потім старшим контрольним майстром, із 1975 року – заступником головного контролера з якості. Починаючи з 1982 року, був начальником відділу комплектації і кооперації, а в 1986 році отримав призначення на посаду заступника генерального директора об’єднання з питань якості і надійності, де і працював до травня 1992 року. Загальний стаж роботи - майже двадцять років. Там, у важкій і відповідальній праці, освоював науку управління. Звідти, із завжди готовим до відрядження портфелем з усім необхідним для дороги, об’їздив віддалені куточки неосяжного Радянського Союзу, був на багатьох пусках космічних кораблів, зустрічався і співпрацював з дуже відомими людьми країни. Є що згадати... На власному досвіді впевнився, що питань, які неможливо вирішити, не існує.
Якщо говорити про побутові речі, то отримав спершу малометражну, а потім повнометражну квартиру, де ми із сім’єю проживаємо і зараз, а за одне з виконаних важливих завдань підприємства – машину „Жигулі”, яка і до сьогодні надійно служить мені на всіх рибалках та вояжах за грибами.
На заводі працювали і зараз працюють більшість моїх друзів. Тому можу без сумніву сказати, що „заводская проходная, что в люди вывела меня…” – це прохідна ВО „Чернігівський радіоприладний завод” (теперішня ВАТ „ЧеЗаРа” ).
А найбільшим своїм досягненням в трудовій діяльності вважаю керівництво розробкою системи якості об’єднання, яка першою в Радянському Союзі була сертифікована на відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9.000. І зараз я зберігаю копію сертифікату з номером 00000001.
- Давайте охарактеризуємо етапи розвитку заводу, його особливості та досягнення.
- Завод створювався для виробництва приладів телеметричного спрямування, потім пішли інші складні вироби, над розробкою яких працювали десятки найкращих конструкторських бюро країни. Були освоєні мікроелектроніка, точна механіка, апаратура зв’язку, електронно-обчислювальна техніка. Якщо згадати про товари народного споживання, то дуже популярні в ті часи телевізори „Славутич” і „Берізка” більш ніж на половину були ”начинені” блоками виробництва ЧРПЗ. Те, що зараз у пресі при згадці про сучасне виробництво ВАТ „ЧеЗаРа” називають „космос”, освоєно на початку 80-х років. Ці вироби не застаріли і на сьогодні користуються попитом.
У 80-ті роки завод став виробничим об’єднанням, його колектив було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Чисельність підприємства до 1987 року досягла 17,5 тис. чол. При цьому , якщо спочатку керівники і працівники високих розрядів в основному приїжджали із Сибіру та інших регіонів країни, то з часом абсолютну більшість управлінців, інженерно-технічних працівників, робітників найвищої кваліфікації склали вихідці Чернігівщини. Вони складали виробничу еліту області.
Було прийнято рішення зробити завод одним з найбільших підприємств напрямку приладобудування з чисельністю 35-40 тисяч працюючих. Крім того, планувалось будівництво філії підприємства з чисельністю 7 тис. чол. в м. Новгород-Сіверський, що дозволило б запобігти демографічній кризі в тих історичних і мальовничих місцях. Причому, це були не „прожекти”, а рішення , узгоджені на всесоюзному та республіканському рівнях. Об’єднання являло собою „державу в державі” із своїми лікарнею, будівельним цехом, підсобним господарством у с. Лавинь Ріпкинського району, базою відпочинку, спецміліцією тощо.
Якщо говорити про виробничу діяльність, на сьогодні загальноприйнятим вважається, що провідні країни світу в обов’язковому порядку мають розвиватися через створення корпорацій. Корпорації діють в промисловості тільки одинадцяти держав. Так от, без всякого перебільшення можна сказати, що ЧРПЗ та інші подібні йому заводи були справжніми корпораціями. Йому поставляли комплектуючі вироби і матеріали біля 1600 підприємств Радянського Союзу. Причому виробництво в ряді випадків розпочиналось із самих перших операцій технологічного циклу, „з руди”, а закінчувалось випуском складних приладів і систем. Образно кажучи, там могли і змія-горинича приборкати, і блоху підкувати....
Коли після радіозаводу я пішов працювати заступником голови обласної державної адміністрації і по роду служби їздив на інші підприємства області, без перебільшення можна сказати, що двох-трьох годин мені було достатньо, щоб розібратися в ситуації на підприємстві. Причому це була не моя заслуга, а спрацьовувала „школа ЧРПЗ” на чолі з мудрим засновником - першим директором Л.І.Безверхим в частині управлінської підготовки та рівня технічних знань. Не випадково і зараз серед менеджерів та керівників найвищого рангу і кваліфікації ми знаходимо багато вихідців об’єднання.
До речі, на заводі працювала і моя дружина, а взагалі дуже багато сімей та династій. Тисячі молодих людей знайшли там особисте щастя, створили сім’ї. Більшість з них отримали квартири на підприємстві. Кожен рік здавалось не менше одного 9-поверхового чотирьохпід’їздного будинку. А ще було багато „малосімейок” та гуртожитків. Заробітна плата на заводі значно перевищувала середню по місту. А тепер давайте порахуємо: якщо чисельність працюючих була 17,5 тис. чол., а в місті Чернігові проживало менш ніж 300 тис. чол., то десь кожна четверта сім’я мала роботу і пристойну її оплату на цьому виробничому об’єднанні.
Кадрова політика на заводі була жорсткою і об’єктивною, якогось „блату” чи корупції не існувало, і сліду не було! Але навіть зупинившись в кар’єрному рості на посаді майстра чи робітника, людина отримувала квартиру, могла прогодувати сім’ю та вести нормальне, досить забезпечене всім необхідним життя.
- Володимир Федорович, а скільки взагалі таких підприємств було в Україні, в області?
- В Україні, яка мала на той час досить мілітаризовану економіку, подібних підприємств були десятки. Що ж стосується нашого регіону, підприємство такої чисельності і потужності було єдине. Хоча в області працювало ще 16 заводів наближеної спрямованості чисельністю від 800 до 1000 чол.
- Є така думка, що криза на радіозаводі настала з розвалом Радянського Союзу. Але існує й інша версія, що все почалося через конверсію за часів Горбачова, коли на оборону почали урізати кошти і вирішили економити саме на таких виробництвах. Наскільки це правда?
- На мою думку, ближче до правди останнє твердження. В крайньому разі, розвал розпочався саме за тих часів. Конверсія була потрібна. В тій чи іншій мірі її періодично проводять у більшості країн. Біда нашої конверсії була в тому, що вона носила обвальний, непередбачуваний і некерований характер. Для прикладу візьмемо Швецію та Китай – країни з різним статусом і громадським устроєм. В обох конверсію планується зробити за 40 років і за цей час зменшити кількість озброєнь в два рази. Ми захотіли відразу і.... як попало. Не визначались конкретна номенклатура виробів, їх кількість тощо. А головне, зроблені вироби не оплачувались. Це „вимивало” оборотні кошти. Так було не тільки на ЧРПЗ. Подібне підприємство в Москві спершу було передано у відомство, яке займалося протипожежною технікою, а потім взагалі розвалилося.
- Володимире Федоровичу, які все-таки перспективи радіозаводу?
- Я не працюю на ВАТ „ЧеЗаРа” майже 16 років. Тому говорити про сучасну ситуацію та перспективи заводу не просто некоректно, а й неправильно. Стан справ змінився, інформації обмаль. Це питання мають детально освітлювати керівництво підприємства, його власники.
Звичайно, динаміка щодо зміни чисельності працюючих вражає. Проте я не знаю жодного подібного підприємства в Україні, яке б процвітало. Зараз ми бачимо чергову зміну акціонерів. Не зовсім розумію, як можна працювати на космос, якщо споживач в деякій мірі антинатівська держава, а Словаччина - натівська країна, яка до того ж ніколи не мала космічного чи спорідненого виробництва. Це тривожить...
- Є інформація , що невеликі заводи в Росії почали збирати мобільні телефони „Samsung” тощо . Може, це вихід і для нашої „ЧеЗаРи”?
- ВАТ „ЧеЗаРа” – це сотні тисяч квадратних метрів приміщень, які силами колективу і керівництва заводу знаходяться в пристойному, а то і просто прекрасному стані! Це велике досягнення. Щоб переконатись, що буває по-іншому, достатньо поглянути на молочно-товарні ферми та інші виробничі приміщення на селі.
Щоби ефективно використовувати потужний виробничий потенціал, а особливо основні фонди, мати відповідну чисельність працюючих і випускати конкурентоздатну продукцію, ніяка примітивна технологія придання виробам товарного вигляду, пакувальних операцій тощо проблеми не вирішить. Потрібні державна програма, державне сприяння, включаючи інвестиції, привабливий інвестиційний клімат, входження в кластерні структури, задіяння механізму „Єврорегіону „Дніпро” та інші реальні й першочергові заходи. До речі, подібним чином виходили з кризи всі високорозвинені країни ринкової економіки. Достатньо згадати вихід з великої депресії Сполучених Штатів Америки за часів Франкліна Делано Рузвельта, коли по кожному з підприємств була розроблена окрема програма, яка охоплювала всі проблеми його розвитку. Аналогічно діяли Японія та інші розвинені країни Європи і Південно-Східної Азії. Так маємо робити і ми в нашій державі. Перехід від хаосу і корупції до регулювання на державному рівні, законодавчо забезпечених і прозорих економічних процесів – єдиний вихід із ситуації.
- Дякую за розмову!
- Спасибі і Вам. На закінчення хочу сказати: хочеться вірити, що майбутнє заводу буде не менш славетне ніж його минуле. Це потрібно всім нам, чернігівцям, а особливо тим, хто і зараз трудиться на підприємстві.

Ігор Власов

Савченко Володимир Федорович - кандидат економічних наук, доцент. Має звання академіка Академії економічних наук України, академіка Української Академії наук і члена-кореспондента Української Академії наук національного прогресу.
Указом Президента України Володимиру Савченку присвоєно почесне звання „Заслужений економіст України”.
• Народився на Чернігівщині в с. Митченки Бахмацького району.
• Трудову діяльність розпочав інженером-технологом Борзнянської філії Київського заводу напівпровідникових приладів.
• З 1973 по 1992 рік працював на виробничому об'єднанні „Чернігівський радіоприладний завод” (контрольним майстром, старшим контрольним майстром, заступником начальника відділу, начальником відділу, заступником генерального директора).
• Травень 1992 – серпень 1994 рр. – заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації з економічних питань.
• Із серпня 1994 р. працює в банківській сфері:
- заступник, перший заступник директора обласної дирекції Агропромбанку „Україна”;
- заступник Голови правління - директор Чернігівської філії Акціонерного банку „Синтез” (по теперішній час).
• З 1995 по 2005 рік - доцент кафедри економічної теорії Чернігівського державного інституту економіки і управління. В даний час – професор тієї ж кафедри.
• Брав участь у розробці проекту Державної програми соціально-економічного розвитку Полісся. Був заступником голови Координаційної ради при Кабінеті Міністрів з питань організації розробки даної програми.
• Розробив концепцію розвитку Чернігівського регіону, що використовується при плануванні та регулюванні економічних процесів території до цього часу.
• Очолював роботу по розробці системи якості виробничого об'єднання „Чернігівський радіоприладний завод”, яка була у 1991 році першою в Радянському Союзі атестована на відповідність міжнародним стандартам ІСО серії 9.000.
• У співавторстві з іншими працівниками Науково-дослідного економічного інституту Мінекономіки України брав участь у створенні „Методичних рекомендацій з розробки програми соціально-економічного розвитку регіону" та „Методичних рекомендацій з розробки програм соціально-економічного та культурного розвитку міста та адміністративного району”.
• Був членом Центрального правління Спілки економістів України, очолював її обласне відділення. Керував обласним відділенням Української Асоціації якості. Був заступником Голови Української Асоціації якості, головою комітету Асоціації по сертифікації.
• Має 174 публікації наукового і науково-методичного характеру, в тому числі 14 монографій та книг наукового спрямування.