Церкву святого Миколая на Аскольдовій могилі у столиці знає чи не кожен. Ієрей Ігор служить там уже 16 років, відколи храм заснували. Однак, окрім молитов та спілкування з парафіянами, священик знаходить час й для іншого. Він збирає бездомних дітей на вулицях Києва і возить їх відпочивати у Карпати та на море. Нещодавно з 17 такими підлітками повернувся з лижного курорту поблизу Славського.
— Ой який там з мене герой, у церкві не буває героїв, — сміється ієрей Ігор, священик церкви святого Миколая на Аскольдовій могилі. — Кожен з нас має допомагати людям у міру своїх можливостей. Ось і я намагаюся робити те саме.
Два тижні тому він повернувся з містечка Славського, що на Львівщині. Возив туди на лижний відпочинок групу дітей. “П’ятеро хлопців живуть у київських підвалах, інші з соціально незахищених сімей. Хочеться вирвати їх з такого життя, показати, що є інше, розкрити таланти”, — розповідає він. Каже, що після гір підлітки стають спокійнішими, хоча потім знову розбігаються. Крім поїздок для сиріт, отець Ігор опікується благодійним фондом “Карітас-Київ”. Там теж працюють з дітьми. Їм роздають безплатні обіди, допомагають прати одяг, організовують навчання. “У суботу та неділю ми запрошуємо дітей до нашої церковної хатинки на Аскольдовій могилі, — продовжує розповідь ієрей. — Готуємо семінари, молитви, хоча й розуміємо, що більшість прийде просто поїсти”. Хоча успіхів у роботі з таким контингентом досягти непросто, здаватися священик не збирається. Каже, що його підтримує вся родина. Пригадує, як спочатку, коли брав дітей у подорож, ховався у вагоні й думав, нехай собі роблять, що хочуть. А тепер звик.

До посвячення у сан Ігор Онишкевич навчався в столичній сільськогосподарській академії. Потім працював інженером-енергетиком на фабриці з переробки птиці. Ще зі студентських років захоплюється гірськими лижами. Любить також пасіку. На Аскольдовій могилі тримає два вулики.

Де ви любили відпочивати у дитинстві?

Олександр Пабат, депутат Київради, голова фракції ГАК:
— У піонерських таборах. На той час це навіть був, так би мовити, елітний відпочинок. Як мінімум, одну зміну проводив у літньому таборі відпочинку, переважно спортивного спрямування. Бабуся жила у Полтаві, туди теж часто їздив. Зі школи нас відправляли на сільськогосподарські роботи, потім до табору, а тоді й до бабусі.

Світлана Білоножко, співачка:
— Оскільки я була хорошою ученицею, а директор школи завжди намагався організовувати щось цікаве для відмінників, то побувала і в Москві, і в Ленінграді. Їздили до Криму в “Артек”, ходили в ботанічний сад.
Ігор Курус, заступник голови Національної
ради з питань телебачення і радіомовлення:
— Моє дитинство пройшло у Карпатах, бо там жили родичі. Так що гори, річка, свіже повітря — і все було добре.

Лесь Подерв’янський, письменник:
— Ніяких таборів. Тільки село і бабуся. Ось такий відпочинок.

Марія ГУБЕНКО “Хрещатик”. http://www.kreschatic.kiev.ua
Фото Миколи ТИМЧЕНКА