Питання мови навчання стає все більш актуальним з огляду на становлення української держави. Донецька область, як один з ключових регіонів, відіграє не останню роль у формуванні культурного та освітнього потенціалу України.
Виходячи з цієї тези, мусимо зазначити, що існує як мінімум два підходи до розв’язання цього питання: формальний та реальний.
З огляду формального підходу в Донецькій області функціонувала Цільова комплексна програма розвитку української мови на 1990-2000 рр. Одним з базових індикаторів виконання цієї програми був показник кількості учнів, які мали за результатами навчатися в україномовних загальноосвітніх закладах. Цей показник було визначено у 51% від загальної кількості учнів Донецької області. Станом на початок 2006/2007 навчального року у денних загальноосвітніх закладах освіти Донецької області з українською мовою навчання перебувало 32,9% від всіх учнів області . Тобто, базовий показник не було досягнуто, в той час, як вже наново була прийнята Цільова комплексна програма розвитку та функціонування української мови в Донецькій області на 2004-2010 роки. Дотримуючись формального підходу, можна стверджувати, що велась певна робота, а з реального огляду - відбувався сповільнений процес реалізації державної мовної політики в освітній галузі регіону.

Розглядаючи структуру розподілу учнів загальноосвітніх навчальних закладів області за мовою навчання, можемо констатувати, що з 28 міст лише в 4 межа чисельності учнів, які охоплені школами з українською мовою навчання, перевищила 51% у 2006/2007 навчальному році. Це м. Красноармійськ – 54,7% учнів, м. Димитрів – 54,9 учнів, м. Вугледар – 53,8%, м. Докучаєвськ – 51,7% .

Звертаючи увагу на розподіл учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів в районах Донецької області, бачимо, що з 17 районів лише 8 досягли результату, який перевищує 51% станом на початок 2006/2007 навчального року. Абсолютним лідером є Слов’янський район - 97,4%, далі Добропільський район – 92,4%, Красноармійський район – 90,9%, Артемівський – 80,8%, Олександрівський район – 80,4%, Костянтинівський район – 71,7%, Шахтарський – 69,5%, Великоновосілківський – 57,3% .

Трохи ліпшою є ситуація в дошкільних закладах з українською мовою навчання. Згідно з даними Статистичного щорічника Донецької області за 2006 рік, кількість дітей, які навчалися українською мовою в дошкільних закладах склала 68,4% . Закономірним є питання диспропорції в кількості дітей, які навчалися в україномовних дошкільних закладах і кількості шкіл, адже частині дітей не зможе потрапити до загальноосвітніх закладів з українською мовою навчання, через звичайну відсутність останніх в необхідній кількості.

Задамо логічне питання, чому відсоток учнів в загальноосвітніх закладах з українською мовою навчання настільки різниться в районах області та містах?

На нашу думку, тут можна виділити ряд важливих факторів: Відсутність сформованого бачення в Управлінні освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації стосовно впровадження української мови в учбовий процес загальноосвітніх шкіл, мізерний вплив на органи місцевого самоврядування в цих питаннях;

Повна відсутність особистої відповідальності за впровадження державної політики з боку керівників обласного, міських та районних відділів освіти (які, нагадую, є державними службовцями, а не приватними особами); Можливе небажання і свідоме гальмування процесів переходу на українську мову навчання загальноосвітніх навчальних закладів з боку адміністрацій та місцевих управлінь освіти;

Дозволимо собі провести історичну аналогію з ситуацією в 1923 – 1932 рр. в Донбасі, коли було проголошено державний курс процесів українізації шкільних закладів. На початку цього процесу питома вага створених шкіл з українською мовою навчання припадала саме на сільську місцевість, в той час як міста дуже повільно переходили на українську мову викладання. Однак, станом на 1931/1932 навчальний рік, з загальної кількості шкіл Донбасу, а це 2239 закладів – 1769 були з українською мовою навчання і 207 російською та російсько-українською . Тобто, за 11 років, завдяки державній освітній політиці 79% шкіл Донбасу змогли стати з українською мовою навчання. Це порівняння явно не є на користь нинішньому стану. Воно демонструє, що за 17 років існування української держави (в якій закріплено державний статус української мови та існують регіональні цільові комплексні програми з підтримки та розвитку української мови), в Донецькій області - не досягнуто навіть набагато скромніших результатів.

З вищезазначеного можемо зробити ряд висновків:

• Існуючий формальний підхід Управління освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації і самого Міністерства освіти та науки України стосовно нарощення кількості шкіл з українською мовою навчання в Донецькій області є неефективним та таким, який сприяє маргіналізації державної політики в мовному питанні, а також дискримінації статусу самої української мови в Донбасі;

• Наявною є тенденція до збільшення шкіл з українською мовою навчання в районах області та сільській місцевості, попри те, що переважна більшість населення області проживає в містах;

• Відсутність реального контролю за виконанням вимог Конституції та Цільових комплексних програм розвитку української мови, які розроблялися та приймалися до виконання як Міністерством освіти та науки України, так і Управлінням освіти та науки при Донецькій обласній державній адміністрації;

• Службова невідповідність осіб, які несуть відповідальність за впровадження державної політики в мовній та освітній сферах;

• Кількість учнів, які подали заявки на незалежне тестування російською мовою в Донецькій області – це не стільки результат неприйняття української мови, як це намагаються подати окремі політичні сили, скільки демонстрація неспроможності охопити українськими школами більшість учнів області, що вкотре вказує на саботаж з боку виконавців державної політики.

В зв’язку з цим ми бачимо наступну перспективу ситуації з виконання державної політики в сфері навчання українською мовою в Донецькій області:

• Створення персональної відповідальності конкретних чиновників всіх рівнів за стан збільшення шкіл з українською мовою навчання в містах та районах Донецької області;

• Впровадження більш жорсткого територіального контролю за виконанням темпів збільшення кількості шкіл з українською мовою викладання в Донецькій області, коли кожен міський та районний відділ бере на себе відповідальність за взяті на себе зобов’язання;

• Залучення інспекцій з представників громадськості Донецької області, які разом з представниками Міністерства освіти та науки України будуть здійснювати постійний системний моніторинг не тільки кількості шкіл з українською мовою навчання, а й якість та умови цих процесів.

Станіслав Федорчук
«Націоналістичний Портал»