Щоденник євроатлантиста. Підтримка НАТО падає
Отже, бунт Партії регіонів проти приєднання України до ПДЧ та істеричні нотки Росії зробили свою справу: підтримка українським населенням членства в НАТО у березні стала на 10% меншою, аніж у грудні минулого року.
Про це свідчать результати останніх опитувань, оприлюднених фондом "Демократичні ініціативи" і профінансованих посольством Швеції в Україні (яка, до речі, не є членом Альянсу).
Отже, станом на березень Україну в НАТО підтримували 22% (у грудні минулого року цей показник становив 32%). З іншого боку, це більше, ніж фіксувала у лютому компанія "ФОМ-Украина" (філіал Фонду общєствєнного мнєнія одіозного Глєба Павловського ) - а саме 16,9%.
Зрозуміло, що чим далі Україна рухатиметься до НАТО, тим різнобарвнішими стануть результати соціологічних опитувань - вже тепер можна стверджувати, що в українському випадку підтримка населення буде одним з ключових контраргументів наших європейських опонентів в Альянсі. І, зрозуміло, що якщо до грудня спостерігатиметься така ж негативна динаміка, яку зафіксували соціологи за останні чотири місяці - ПДЧ нам не бачити, як і на Бухарестському саміті. Не тому, що висока підтримка є умовою для приєднання до Плану дій щодо членства, а тому, що позитивна динаміка потрібна Україні, аби вибити з рук тієї ж Німеччини один з її ключових, хоч і явно притягнутих за вуха аргументів "проти". Не скажуть же німецькі друзі відкритим текстом, що за непідтримку євроатлантичних прагнень України Німеччина, наприклад, збільшить свою частку в Північноєвропейському газопроводі на 7%, що, подейкують, мало місце в контексті ПДЧ і Бухарестського саміту. Ми, звісно, не віримо, що так воно й було - не така Німеччина цинічна, аби демократичну Україну, від якої залежить така дорога для Берліну стабільність в Європі, міняти на якісь газові відсотки - але на зайві роздуми подібна інформація з доволі серйозних джерел мала б наштовхнути на деякі роздуми і в Києві...
Так чи інакше, цікаве інше: і "Демократичні ініціативи", і "ФОМ-Украина" дають абсолютно однакову кількість противників членства в НАТО - 59%. Сказати, що всі ці люди стали жертвами радянської пропаганди? Навряд чи.
Нам нарешті потрібно перестати лукавити з цього приводу, і чесно зізнатись: негативне ставлення до НАТО в Україні - це не спадщина радянських часів, це феномен нових політичних часів. І не в останню чергу, часів президентської кампанії 2004 року. Про це свідчить не лише те, що багато противників вступу до Альянсу не пам"ятають жодної радянської листівки чи карикатури з цього приводу. Про це говорить також те, що населення Грузії, яке так само було в Союзі і так само оброблялось радянською пропагандою, виступає за НАТО більше, ніж українці за Європейський Союз.
Інший цікавий нюанс, який в черговий раз знайшов відображення у соціологічних дослідженнях "Демініціатив" - за членство України в Євросоюзі виступає 56% українців. Тобто, дещо дивна виходить ситуація: більше половини українців хочуть бачити свою країну європейською, заможною, реформованою, але проти того, щоб її реформувати й робити європейською. Адже реформи для членства в ЄС і НАТО багато в чому збігаються – виконавши реформи, передбачені Планом дій щодо членства в Альянсі, Україна автоматично просунулась би і на євроінтеграційному напрямку.
Більше того, однією з ключових (хоч, звісно, і не публічних) причин, чому Німеччина та Франція не бажають активного входження України в НАТО - є те, що вони не бажають форсувати таким чином інтеграцію Києва в ЄС: Україні, яка виконала вимоги НАТО, буде значно складніше відмовити, ніж Україні, як за них навіть не взялась. Так, сьогодні європейці скільки завгодно можуть розповідати, що в ЄС є країни - не члени НАТО, але, насправді, не існує жодного члена Євросоюзу з комуністичним бекграундом, який би спочатку не став членом Північноатлантичного Альянсу. Членство в НАТО - якби активно не вдавались в роздуми про Україну як нового "троянського коня" в єесівських лавах - це ознака того, що країна належить до дещо іншого геополітичного виміру, знаходиться під іншою цивілізаційною парасолькою. Отож, для України членство в ЄС і НАТО - це єдиний геополітичний вибір, і ті, хто сьогодні говорять "Ми за Євросоюз, але проти НАТО", або відверто лукавлять, або недостатньо обізнані з тим, якою бачиться Україна з Брюсселя, Парижу чи Берліну.
І останній симптоматичний момент, підтверджений результатами оприлюднених соцопитувань "Демократичних ініціатив". На нього, мабуть, було цікаво звернути увагу Юлії Тимошенко. Він стосується того, що саме серед прихильників Блоку її імені, виявляється, найменше противників членства України в НАТО. А саме - 27% (у НУНС цей показник - 33%). Отож, логічно постає питання: якщо серед бютівського електорату ідея членства в НАТО викликає найменший супротив, чому Юлія Володимирівна так обережно підходить до натівського питання? Хоча, насьогодні вже зрозуміло: найбільший вклад в справу євроатлантичної інтеграції України Юлія Володимирівни зробила б, якби з її вуст не лунало натяків про нові дострокові вибори вже восени.
Вибори, які автоматично блокують ПДЧ у грудні, і, швидше за все, навіть в квітні наступного року.
Альона Гетьманчук, журнал "Главред"
Джерело: http://glavred.info/archive/2008/04/25/120836-0.html
Про це свідчать результати останніх опитувань, оприлюднених фондом "Демократичні ініціативи" і профінансованих посольством Швеції в Україні (яка, до речі, не є членом Альянсу).
Отже, станом на березень Україну в НАТО підтримували 22% (у грудні минулого року цей показник становив 32%). З іншого боку, це більше, ніж фіксувала у лютому компанія "ФОМ-Украина" (філіал Фонду общєствєнного мнєнія одіозного Глєба Павловського ) - а саме 16,9%.
Зрозуміло, що чим далі Україна рухатиметься до НАТО, тим різнобарвнішими стануть результати соціологічних опитувань - вже тепер можна стверджувати, що в українському випадку підтримка населення буде одним з ключових контраргументів наших європейських опонентів в Альянсі. І, зрозуміло, що якщо до грудня спостерігатиметься така ж негативна динаміка, яку зафіксували соціологи за останні чотири місяці - ПДЧ нам не бачити, як і на Бухарестському саміті. Не тому, що висока підтримка є умовою для приєднання до Плану дій щодо членства, а тому, що позитивна динаміка потрібна Україні, аби вибити з рук тієї ж Німеччини один з її ключових, хоч і явно притягнутих за вуха аргументів "проти". Не скажуть же німецькі друзі відкритим текстом, що за непідтримку євроатлантичних прагнень України Німеччина, наприклад, збільшить свою частку в Північноєвропейському газопроводі на 7%, що, подейкують, мало місце в контексті ПДЧ і Бухарестського саміту. Ми, звісно, не віримо, що так воно й було - не така Німеччина цинічна, аби демократичну Україну, від якої залежить така дорога для Берліну стабільність в Європі, міняти на якісь газові відсотки - але на зайві роздуми подібна інформація з доволі серйозних джерел мала б наштовхнути на деякі роздуми і в Києві...
Так чи інакше, цікаве інше: і "Демократичні ініціативи", і "ФОМ-Украина" дають абсолютно однакову кількість противників членства в НАТО - 59%. Сказати, що всі ці люди стали жертвами радянської пропаганди? Навряд чи.
Нам нарешті потрібно перестати лукавити з цього приводу, і чесно зізнатись: негативне ставлення до НАТО в Україні - це не спадщина радянських часів, це феномен нових політичних часів. І не в останню чергу, часів президентської кампанії 2004 року. Про це свідчить не лише те, що багато противників вступу до Альянсу не пам"ятають жодної радянської листівки чи карикатури з цього приводу. Про це говорить також те, що населення Грузії, яке так само було в Союзі і так само оброблялось радянською пропагандою, виступає за НАТО більше, ніж українці за Європейський Союз.
Інший цікавий нюанс, який в черговий раз знайшов відображення у соціологічних дослідженнях "Демініціатив" - за членство України в Євросоюзі виступає 56% українців. Тобто, дещо дивна виходить ситуація: більше половини українців хочуть бачити свою країну європейською, заможною, реформованою, але проти того, щоб її реформувати й робити європейською. Адже реформи для членства в ЄС і НАТО багато в чому збігаються – виконавши реформи, передбачені Планом дій щодо членства в Альянсі, Україна автоматично просунулась би і на євроінтеграційному напрямку.
Більше того, однією з ключових (хоч, звісно, і не публічних) причин, чому Німеччина та Франція не бажають активного входження України в НАТО - є те, що вони не бажають форсувати таким чином інтеграцію Києва в ЄС: Україні, яка виконала вимоги НАТО, буде значно складніше відмовити, ніж Україні, як за них навіть не взялась. Так, сьогодні європейці скільки завгодно можуть розповідати, що в ЄС є країни - не члени НАТО, але, насправді, не існує жодного члена Євросоюзу з комуністичним бекграундом, який би спочатку не став членом Північноатлантичного Альянсу. Членство в НАТО - якби активно не вдавались в роздуми про Україну як нового "троянського коня" в єесівських лавах - це ознака того, що країна належить до дещо іншого геополітичного виміру, знаходиться під іншою цивілізаційною парасолькою. Отож, для України членство в ЄС і НАТО - це єдиний геополітичний вибір, і ті, хто сьогодні говорять "Ми за Євросоюз, але проти НАТО", або відверто лукавлять, або недостатньо обізнані з тим, якою бачиться Україна з Брюсселя, Парижу чи Берліну.
І останній симптоматичний момент, підтверджений результатами оприлюднених соцопитувань "Демократичних ініціатив". На нього, мабуть, було цікаво звернути увагу Юлії Тимошенко. Він стосується того, що саме серед прихильників Блоку її імені, виявляється, найменше противників членства України в НАТО. А саме - 27% (у НУНС цей показник - 33%). Отож, логічно постає питання: якщо серед бютівського електорату ідея членства в НАТО викликає найменший супротив, чому Юлія Володимирівна так обережно підходить до натівського питання? Хоча, насьогодні вже зрозуміло: найбільший вклад в справу євроатлантичної інтеграції України Юлія Володимирівни зробила б, якби з її вуст не лунало натяків про нові дострокові вибори вже восени.
Вибори, які автоматично блокують ПДЧ у грудні, і, швидше за все, навіть в квітні наступного року.
Альона Гетьманчук, журнал "Главред"
Джерело: http://glavred.info/archive/2008/04/25/120836-0.html