За кілька кілометрів від Володимира-Волинського, на високому пагорбі, який з давніх-давен називають Святою горою, розташувалася одна з найбільш значних пам’яток України – Свято-Успенський Зимненський монастир.
Що там можна побачити. За кілька кілометрів від Володимира-Волинського, на високому пагорбі, який з давніх-давен називають Святою горою, розташувалася одна з найбільш значних пам’яток України – Свято-Успенський Зимненський монастир. Заснував його ще у 1001 році хреститель Русі, князь Володимир. У мальовничій місцевості, на березі тоді ще судноплавної ріки Луги (нині це мілководний потічок посеред просторої луки), він збудував два храми: дерев’яний, на честь Успіння Богоматері і мурований — Святої Трійці. Звів також княжий терем, облаштувавши свою зимову резиденцію, біля якої невдовзі виросло село Зимно.
За тисячу років заснована Володимиром обитель пережила чимало подій, розбудовувалась і занепадала, але дух, що витає над нею, залишився таким же благодатним і цілющим, як і в старозавітні часи. Коли князь Володимир вибудовував біля Зимного церкви, то покликав жити до них чоловіків-монахів. На стінах найдавнішого, тисячолітнього печерного храму преподобного Варлаама досі збереглися надписи старослов’янською мовою, а в нішах – останки святих людей, які тут жили і помирали.
Нині Зимненський монастир є жіночим. Його населяють сорок сестер, відбуваючи послух під наставництвом ігумені Стефани.
Історії цього місця. Про пов’язані із православною святинею дива давні і сучасні розповіла сестра-послушниця Зимненського монастиря Ксенія.
— Наш монастир – місце особливе, намолене, атмосфера тут зовсім інша, ніж у мирському світі, — каже сестра-послушниця Зимненського монастиря Ксенія. — Святість відчувається скрізь, і ця благодать іде від образу Пресвятої Богородиці – родинної реліквії, яку Володимир Святославич 1006 року подарував монастирю. Цією іконою князя на шлюб із грецькою царівною Анною благословляв константинопольський патріарх Микола II.
У 1995 році раритет повернувся до обителі із Корецького монастиря на Рівненщині, де зберігався з другої половини XX століття. Ікону назвали Зимненською, а за зцілюючі якості – ще й чудотворною.
Образ Божої Матері особливо допомагає людям, які мають хвороби очей, продовжила сестра Ксенія. Ця особливість проявилася після певних подій, що сталися у 1724 році. Тоді село Зимно купив фанатичний католик, волинський староста Михайло Чацький, який захотів перетворити збудований за православними архітектурними канонами Успенський собор на костел.
Староста наказав переробити його з трикупольного на двокупольний, розорив родову усипальницю православних ктиторів монастиря – князів Чарторийських, познімав дорогоцінності із померлих, коштовну ризу і прикраси із Зимненської ікони. Насміхаючись над образом, Чацький вигукнув: «Чому ж ти, православна святине, свій монастир захистити не змогла?». За переказами, відразу після цих слів староста осліп, а через три роки помер. Втрачали зір перед смертю і всі його потомки чоловічого роду.
Кілька років тому при монастирі запрацював офтальмологічний центр, у якому хворих безкоштовно приймають столичні світила, відбуваються наукові конференції. Черниці кажуть, що, крім проблем із зором, Зимненська чудотворна ікона допомагає людям у зціленні від ракових хвороб, зараджує жінкам при безплідді.
Численним туристам сестри-екскурсоводи неодмінно повідають про ще одну незвичайну подію. Під час Першої світової війни біля монастиря проходила оборонна дуга, і деякий час храмові будівлі стрясали потужні артилерійські залпи, а декілька снарядів навіть влучили у стіни Успенського собору. Та шкоди обителі вони не завдали, тому що… жоден не вибухнув. Цей факт черниці називають дивом, відносячи до заслуг небесної покровительки монастиря – Пресвятої Богородиці.

Джерело: http://20minut.ua