Знайшовся невідомий портрет Василя Тарновського. Роботи невідомого майстра. І саме це найбільше шокувало істориків. Якщо згадати, які художники бували в Качанівці, дружили з Тарновськими. Шевченко. Врубель. Рєпін… Знову Німеччина. Сіра зона історії. Якась неймовірна загадка, що вже оцінюється у дуже значну суму…
Маленька міжнародна команда журналістів і дослідників, журналів «Музеї України» і «Нова Січ» та створеного нами Фонду розшуку культурних цінностей, вже нічому не дивується. За три роки пройшли такі міжконтинентальні пригоди, побачили такі закулісся світової політики, що здобули стійкий імунітет, приправлений потужною дозою професійного цинізму. Але, у цьому випадку, сюжет наскільки стрімкий і неймовірний, залучені такі історичні персонажі, наукові відкриття … Хоча, розгубленість є…
І знову Іван Мазепа! Це вже не містика, це щось більше… Історичний форум. Загадковий учасник з Німеччини, що виклав ймовірний портрет Мазепи з якоїсь емігрантської колекції, власники якої померли. Контакт. Відповідно, публікації, сенсації, скандали, книги, прямі ефіри…
У студії радіо «Ера», ми зійшлися з кандидатом історичних наук Ольгою Ковалевською, яка, спільно з експертами Національної академії СБУ, робила порівняльний аналіз відомих портретів Гетьмана. Визначили п‘ять полотен, на яких, скоріш за все, зображено Мазепу. Наша команда знайшла аж два – у США і Німеччині. Говорити про те, що почалося у середовищі професійних істориків не будемо.
У цей же час, до родичів в Одесі, приїздить власник портрету – Микола Кайзер (хай для преси буде так). Саме через нього ми вийшли на невідомі, ймовірні портрети Гоголя і Лермонтова (роботи художника М.Тітова). Там теж відбулася серія феєричних сенсацій…
Наша бойова соратниця з газети «Блик» Валентина Мудрик, з якою ми пройшли карколомну пригоду довкола реконструкції шаблі Мазепи в Канаді, сутичку з російськими спецслужбами, проникнення до спецхрану ФСБ №9 в Ермітажі, публікацію фото їх варіанту шаблі Гетьмана, теж вирішила долучитися до розслідування. І почалося. Валя телефонує Миколі Кайзеру, бере інтерв‘ю. За коментарями, звертається до директора Музею гетьманства Галини Ярової. Та дає телефон Ольги Ковалевської, яка, абсолютно випадково, на той момент, знаходиться в Одесі. Валя зводить їх з Кайзером. Відбувається зустріч. Микола показує кілька, не дуже зрозумілих йому фотографій, портретів з розпроданих українських колекцій.
-Так це ж, скоріш за все, Тарновський! – здивовано сказала Ольга, роздивляючись одне з полотен.
Підняли доступні зображення з мережі. Дуже схоже.
Микола Кайзер показав фотографію кільком одеським історикам. Ті теж, категорично відмовляючись від офіційних висновків, погодились – дуже ймовірно, Тарновський.
Зателефонували авторові цих рядків. І знову містика! Якраз перед цим, журнал «Музеї України», долучався до скандальної ситуації з захисту Катериненської церкви в Чернігові. Філія музею. Були у місті, в музеї. Шеф-редактор часопису Наталка Іванченко підготувала серію статей про Чернігів, Тарновських, Качанівку! Нічого їй не пояснюючи, показую портрет.
-Василь Тарновський! – моментально впізнала Наталка, - Це що, десь з фондів? А хто автор? І де портрет?
Як виявилося, відповідь на це питання, може стати ще більшою сенсацією, ніж сам факт віднайдення портрету! Трохи історії.
«Певне уявлення про картинну галерею, що існувала в Качанівці за часів володіння садибою П.Рум'янцева-Задунайського (1772 - 1796), дає її опис, що зберігається в Чернігівському історичному архіві ім. В.Тарновського. В описі зазначено майже 250 полотен, багатьма з яких, могли б пишатися найкращі музеї. Це твори Тиціана, Леонарде да Вінчі, Мікеланджело, Караваджо, Нікола Пуссена, Поля Веронезе, Рубенса, Матіаса Ґретті, Полідора де Караваджо, Клода Порена, Сальватора Роза, Жуля Ромена, Кораччо, художників французької, венеційської, римської, ломбардської шкіл, тощо.
Г.Тарновський, започаткував у Качанівці, традицію колекціонування, що тривала тут майже століття. Під час подорожей до Західної Європи, поїздок до Петербурга він зібрав картини таких відомих художників, як Теньєр, Деннер, Ван Дейк, а також роботи російських майстрів - Воробйова, Брюллова, Михайлова, Кіпренського, Айвазовського та інших. Серед великої збірки творів В.Штернберга, що зображували природу Качанівки, особливо вирізнялася картина "Переправа через Дніпро поблизу Києва". Це полотно, як і картина Т.Шевченка "Катерина", подарована автором Г.Тарновському, експонується тепер у Київському державному музеї Тараса Шевченка.
Небіж Григорія Степановича, Василь Тарновський, який успадкував Качанівку 1855 року, по семерті дядька, не відзначався схильністю до колекціонування. Проте, з листів його дружини Людмили Володимирівни до сина Василя видно, що вони підтримували дружні стосунки з відомими митцями, замовляли їм картини, бували на художніх виставках. І, мабуть, дещо таки закуповували. У її листах часто згадуються художники Башилов, Рязанов, Пукірев, а також Волосков, який у 1853 - 1854 роках, жив у маєтку Тарновських Потоках на Київщині.
Д.Яворницький так описує лицарську залу в палаці: "На всіх стінах, од верху до низу, висіли портрети гетьманів, полковників, генеральних суддів, осавулів, митрополитів, архиреїв, гетьманш, дружин полковникових, ріжних паннок "панського достоїнства".
Маємо відомості, що деякі матеріали збірки невідь-як опинилися в музеях Росії: архівні документи й стародруки XVII -XVIII століть, бандура гетьмана Івана Мазепи та інші реліквії - в московському Історичному музеї, портрет князя М.Рєпніна (копія роботи Т.Шевченка з оригіналу Горнунґа) - в Ермітажі (інв. № 997).
http://www.heritage.com.ua/spadshina/istorija/index.php?id=645
Сергій ЛАЄВСЬКИЙ (директор Чернігівського історичного музею імені В.В.Тарновського)
Рід Тарновських було започатковано у ХІІІ столітті. У 1824 р. Григорій Тарновський одержав у спадок маєток свого вітчима Качанівку (нині с.Качанівка Ічнянського району Чернігівської області). Григорій Степанович — дійсний статський радник, камер-юнкер царського двору, був і багатим землевласником. Він також — один із піонерів цукроваріння. Як людина широких інтересів, зібрав у Качанівці велику картинну галерею, в яку входили, зокрема, твори Ван Дейка, Брюллова, Кіпренського, Айвазовського та інших відомих живописців (відтоді бере свій початок знаменита колекція Тарновських). Для гостей, за тодішньою модою, був заведений альбом (нині зберігається в музеї), у якому залишено понад 600 автографів. Та яких! Гоголь і Шевченко, Рєпін і Врубель, Ге і Жемчужников, Глінка і Гулак-Артемовський, Костомаров і Лазаревський, Куліш і Яворницький, брати Маковські, Скоропадські, Милорадовичі, Галагани, Кочубеї...
Щедрістю Григорія Степановича користався й Тарас Шевченко, відвідуючи маєток. Саме Тарновський купив у молодого художника його «Катерину», започаткувавши тим самим знамениту шевченківську колекцію Тарновських.
Качанівка часів Тарновського-молодшого, як і раніше, приваблювала до себе людей творчих. У 1880 р. тут гостював видатний художник Ілля Рєпін. Ознайомившись із колекцією, він відразу взявся замальовувати цілі композиції для свого полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». У музеї збереглися предмети, які легко впізнати на картині, де художник зобразив і самого Тарновського.
Наш земляк Олександр Довженко у своєму «Щоденнику» описав те, що відбувалося на стародавньому чернігівському Валу тими днями: «І довго дивилися Богдан з Іваном (ідеться про портрети Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. — С.Л.) один на одного, дивилися багато років, доти, доки в одну мить не злетіли в повітря, розірвані на шматки німецькою бомбою, не зникли в полум’ї величезної пожежі». Все-таки вдалося врятувати два портрети Богдана Хмельницького, ікону Єлецької Богоматері XVII століття, 22 картини — роботи українських, російських і західноєвропейських майстрів тощо. Згодом ці експонати, за розпорядженням нацистської влади, були передані у військову комендатуру, і долю багатьох із них досі не встановлено. Відомо лише, що портрет Богдана Хмельницького (XVII ст.) окупанти використовували як мішень (дивом врятований, він був відреставрований і нині прикрашає музейну експозицію). Після бомбардування і пожежі багато музейних предметів валялися на території Валу. Місцеві жителі їх підбирали, і таким чином експонати вціліли, причому багато їх згодом було повернуто в музей.28 тисяч експонатів і 36,5 тисячі книжок (серед яких і бібліотека Тарновського) вважаються безповоротно втраченими.
http://www.dt.ua/3000/3150/50720/
Цікаво, що ця публікація у «Дзеркалі тижня», була реакцією чернігівських музейників на статтю у тій же газеті, де фігурував журнал «Музеї України» і автор цих рядків. Було кілька неточностей, які нас не стосувалися. Аби обійтися без спростувань і поправок, опублікували чудову культурологічну статтю, яка так допомогла нині. Знову містика?
Отож, якщо вдасться офіційно здійснити якісь експертизи, отримати підтвердження того, що на портреті саме Тарновський, плавно переходимо до головного. Хто автор?! Нагадую дуже короткий список гостей Тарновських - Гоголь і Шевченко, Рєпін і Врубель, Ге і Жемчужников, Глінка і Гулак-Артемовський, Костомаров і Лазаревський, Куліш і Яворницький, брати Маковські, Скоропадські, Милорадовичі, Галагани, Кочубеї...
Рівень інтриги і ціни питання зрозуміли?
Прикметно, що останній власник Качанівки – Михайло Олів, емігрував після 1919 року. Куди? Що вивіз?
Нам уже відома реакція на цю знахідку провідних антикварів світу…
Два маленькі культурологічні україномовні журнали, розпочинають чергове сенсаційне розслідування світового рівня. Особливо напружуватися не треба. Зателефонувати до Качанівки і знову відвідати славне місто Чернігів. Є чимало вцілілих портретів, фотографій… Чудові українські дослідники, музейні працівники… Чекаємо їх слова.
Зрозуміло, дуже хотілося б, аби портрет повернувся до державного музею, і зайняв достойне місце в експозиції. Мрія така жевріє… Але, на жаль, повідомлення про такі знакові для України знахідки, до української влади не доходять… А якщо і доходять, очевидно, не осмислюються.
Журнал «Музеї України», Фонд розшуку культурних цінностей, традиційно залишаються наодинці з історичними загадками. Ну, хоч порівняльну експертизу державну проведіть!!!
Не чують. Будемо довбати знову… Таке враження, вони просто не знають, що робити у цих конкретних ситуаціях…
А ми, як завжди, створили ще одну красиву історичну легенду. Виконали журналістську роботу. Зараз почнуться чисельні публікації про Тарновських, Качанівку, відомих художників того часу… І це дуже добре! До музею, в Чернігів, масово поїдуть туристи.
Розслідування лише починається! Чекайте нових публікацій!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», координатор Фонду розшуку культурних цінностей, http://www.museum-ukraine.org.ua