Любителі історичної та культурної спадщини з нетерпінням чекають 18 травня, коли вся музейна громада відзначає «свій» Міжнародний день. Цього дня можна безкоштовно побувати в будь-якому з музейних закладів України, а їх у нас не мало: за даними Міністерства культури та туризму, понад тисячу. Незабаром до їхньої когорти долучиться новостворений Музей археології Києва. Його на власні кошти збирається заснувати столичний Центр археології.
Наразі завершується облаштування однієї з його кімнат, яку кияни зможуть відвідати вже у червні. Але на цьому справа не скінчиться — через 2—3 три роки на Контрактовій площі з’явиться підземний музей зі скла, який відтворюватиме археологічне обличчя Подолу. Про всі подробиці його створення та про експонати майбутнього музею «Дню» розповів директор Центру археології Києва Михайло САГАЙДАК.

— Михайле Андрійовичу, скажіть, будь ласка, що собою являтиме Музей археології Києва?

— У музеї будуть представлені результати наймасштабніших та найзначиміших розкопок, проведених Київською постійно діючою експедицією, починаючи з 1974 року. Одним з таких грандіозних досліджень є археологічні вивчення майдану Незалежності. У ході розкопок у 1981 році були вперше знайдені оборонні вали ХI століття, які спускалися від Золотих Воріт до майдану, а також залишки Лядських воріт. У 2001 році, коли майдан пережив археологічний штурм удруге, ці розкопки були продовжені.

У результаті ми знайшли останки площі перед Лядськими воротами, гідроспоруди, які не дозволяли ворогу атакувати місто зненацька (на той час основним способом захоплення міста був раптовий напад ворога, тому кияни побудували водну перепону, яка унеможливлювала цю атаку). Також ми знайшли залишки пілонів — проїзних стін, які вели до міста, а ще чимало побутових речей: гребінців, замків, бус, монет та печаток, одна з яких належала синові Ярослава Мудрого Ізяславу. Цей грандіозний розкоп майдану ми спробуємо представити у майбутньому музеї.
Розкопки під Юрківською горою були багатими на знахідки: окрім церкви ХІІ століття, археологи натрапили на могильник дохристиянської епохи. Фото надане Центром археологiї Києва.

Ще одна музейна експозиція буде присвячена розкопкам церкви на вулиці Юрківській. Тут у 2003 році ми знайшли невідомий нікому храм. Двісті років тривають розкопки у столиці і вважалося, що всі кам’яні споруди міста вивчені, але наша знахідка спростувала цю інформацію. Як з’ясувалося, цей храм був збудований у ХII столітті. Він відтворює початкову історію Києва і пов’язаний з існуванням могильника, що колись розташовувався на Юрківській горі й почав формуватися ще з дохристиянських часів. Таким чином ми представимо основні категорії найбільш яскравих знахідок з різних розкопок, а також презентуємо вироби з кераміки та заліза, предмети побуту, давньокиївське скло тощо.

Але найцікавіше, що чекає на киян, — це поява археологічного музею під землею. Ми пропонуємо зробити на Контрактовій площі підземний музей прямо на місці розкопок, тобто не переносити знайдені фрагменти, зруби, дерев’яні конструкції тощо в інше приміщення, а навпаки — опуститись туди самим.

Відповідно до існуючого проекту, на площі стоятиме скляний будиночок. Через шахту ліфта відвідувачі будуть спускатися на глибину 12 метрів. За нашими даними, саме на цій глибині розташовані найцікавіші знахідки, їх ми знайшли, коли тривали розкопки перед будівництвом метро (тоді цим займалася Подільська археологічна експедиція, яка згодом переросла у центр археології Києва). Тоді ми знайшли міський квартал, стіни якого підходили впритул до метро.

Почавши нові розкопки нині, ми легко знайдемо залишки того кварталу і поставимо над ними скляний музей. За півгодини перебування у такому музеї, люди отримають набагато більше вражень, ніж від вивчення артефактів у вітринах традиційних експозицій. Якщо почати розкопки нині й паралельно вести монтаж музею, він з’явиться у Києві через 2—3 роки.

— Чому виник задум створити Музей археології Києва?

— Складна ситуація щодо збереження старожитностей Києва змусила нас вживати певних заходів самостійно, не чекаючи на підтримку від держави. Згадайте, ще кілька років тому існував Музей історії Києва, створений у 80-х роках, нині від нього не лишилося і сліду: у приміщення музею пересилили Верховний Суд, частина експонатів виставлена в Українському домі, а решта припадає пилом у ящиках. У цьому музеї були зібрані всі археологічні знахідки, які знайшла Подільська експедиція. Але й без них у нас вистачає матеріалів для створення власного музею.

У 2000 році був прийнятий Закон України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якого будь-якому будівництву в заповідній зоні Києва повинно передувати археологічне дослідження та вивчення території. Саме завдяки цьому закону фактично існує Центр археології Києва: оскільки у нас немає державного фінансування, ми живемо за рахунок коштів, отриманих за роботу на забудовних територіях.

Ввести цю норму у правило було вкрай важко, довелося написати не одну заяву та прохання, щоб змусити забудовників погодитися на попередні розкопки. Зрозуміло, що вони втрачають час і гроші, але для збереження історичного обличчя Києва це вкрай необхідно, особливо у період будівельного буму, який охопив центральні райони столиці.

По суті, розкопки на забудовних територіях стали основним завданням центру, за що нам часто дорікають колеги з інших археологічних організацій, мовляв, ми не проводимо планових розкопок. Таким чином щороку ми проводимо по 5—6 археологічних досліджень у центрі Києва і поповнюємо свою колекцію знахідками різних напрямків та епох. Наразі рахунок знайдених речей ведеться на десятки тисяч.

Одна з найновіших знахідок — це так званий дереват, предмет побуту скандинавської культури. Його знайшли на Подолі, на вулиці Спаській. Щоб показати хоча б соту частину знайдених речей за 30 років існування Центру, ми вирішили створити Музей археології Києва, якого ще ніколи не було у столиці. В цілому археологія — це територія, яку ми розкопуємо, переглядаємо, просіваємо землю тощо. Тут ми знаходимо залишки поховань, сліди доріг, вулиць, що фіксуються на планах, фотографіях, а потім передаються у фонди наукових інститутів. Але інша справа, коли частину цих речей буде представлено в музеї і їх зможуть побачити сотні людей.

— Ви вже визначилися, де буде розташований музей?

— За нашим задумом він буде у приміщенні Центру археології Києва, тобто на вулиці Григорія Сковороди, 9-Б. Оскільки цей будинок вважається пам’яткою архітектури (тут у свій час жила родина Киселевських), музей буде виконувати одночасно дві функції — представляти археологічне обличчя Києва та розповідати про історію будинку. Наразі ми плануємо відтворити в одній з музейних кімнат фасад печі XVIII століття.

Поки що не відомо, чи вдасться зробити так, що вона працювала, бо печі такого типу отоплювались з сусіднього приміщення і в музейній кімнаті видно тільки її зовнішній бік. Але з упевненістю можу сказати, що наш музей відрізнятиметься від інших своєю динамічністю, тобто тут не буде сталих експонатів, вони постійно змінюватимуться новими надходженнями прямо з місця розкопок.
Ця концепція давно діє у європейських музеях, зокрема у Британському історичному музеї, де експозиції змінюють настільки часто, що зникає атмосфера нудьги та незацікавленості, яка притаманна українським музеям. Звісно, ми представимо фрагментарно історію Центру, розповімо про найвідоміших археологів, але основу музею становитимуть найактуальніші речі. Нині частина знахідок зберігається у фондах Інституту археології, на різних виставках, тому наше завдання — зібрати все це до купи.
Якщо нічого не завадить, ми спробуємо втілити в життя проект музеєфікації території, прилеглої до будинку Центру археології. Річ у тiм, що на одному зі старих планів цієї садиби зображений флігель, який можна було б відновити й отримати додаткові приміщення для музею. Крім того, для експозицій можна використати і підвал будинку, де раніше зберігалося вугілля для опалення печей. Наразі тут тривають земляні роботи.
У перспективі ми хочемо відновити садибу Киселевського з усіма її атрибутами, елементами і навіть рівнями тих горизонтів, на яких будинок будувався, зробити під землею обхідну галерею, щоб побачити фундамент будинку знизу, а він настільки глибокий і масивний, що сягає нижче рівня інженерних комунікацій. Взагалі коли будувався будинок, його архітектор Віктор Розінберг пропонував зробити тут внутрішню ротонду і почати збирати на цьому місці археологічні артефакти, щоб колись зробити музей.
А місце для цього справді дуже вигідне, адже ці будівлі зберігають стару планувальну структуру Подолу. Як показали археологічні дослідження, перед фасадом будинку Киселевських колись пролягала стара вулиця. Чим далі ми її розкопували, тим більше знаходили знахідок, датованих різнирми століттями — XVII—XVIII і навіть XI. По суті, ми знайшли сліди вулиці.

— А про що вони свідчать?

— Ці сліди доводять, що уся територія Подолу — це старе місто, яке у XVI столітті було забудоване садибами. На той час садибна ділянка складалася з кількох житлових будинків, один з них міг стояти на фасаді, інший — позаду. Такого роду дворові забудови видно на мальованому плані Києва 1695 року. Але який вигляд мав Поділ в ХI столітті, нікому не відомо, бо ніяких планів того часу не збереглося.
Знайшовши так звані сліди старої вулиці, ми трохи привідкрили завісу цієї таємниці. Як з’ясувалося, така дворова сітка на Подолі виникла якраз в ХI столітті й проіснувала аж до 1811 року. А потім влітку цього ж року в Києві сталася велика пожежа, після чого згоріло дуже багато будов. Цим скористалися тодішні чиновники, яких не влаштовувала садибна забудова міста: вона заважала розміщенню у центрі Києва адміністративних установ.
Ніхто із власників садиб не хотів переселятися в іншу частину міста, бо тут вони жили з діда-прадіда і передавали цю садибу з покоління в покоління. Але з боку центральних органів влади це не віталося позитивно. Ситуація дещо нагадує сучасність, коли через забудову старих кварталів зносять приватні будинки. Після пожежі забудова Києва велася за зручним для чиновників планом. Таким чином, знайдена нами вулиця відкриває перед нами допожежну історію Києва, яка зовсім мало вивчена.
У ході розкопок вулиці ми з’ясували, що у часи Київської Русі існували своєрідні правила забудови садибних ділянок, які запровадив ще Ярослав Мудрий. Не можна було будувати так, щоб один будинок перекривався іншим або споруди стояли тісно одна до одної. Також ми побачили, як ці вулиці доглядали, як укріпляли береги річок, що протікали Подолом. Цю прогалину в історії Києва ми якраз намагаємося відтворити завдяки розкопкам.
У цьому нам допомагають і зв’язки з іноземними колегами. На одному з міжнародних конгресів ми познайомилися із внуком англійського інженера, який у свій час створив Миколаївський міст у Києві. Він був відлитий в Англії і доставлений до столиці морськими шляхами на баржах. Тож до об’єктів розкопок у Києві є великий науковий інтерес за кордоном.

— Виходить, що жодна забудова на заповідних територіях столиці не обходиться без вашого відома. Напевно, нині ви теж працюєте на певному об’єкті?

— Наразі ми вивчаємо квартал між вулицею Ігорівською та Андріївською, де прямо на набережній забудовується чергова ділянка. Тут ми знайшли цікаві дерев’яні конструкції, призначення яких поки що невідомо. Можливо, це система старого київського водогону. Але поки що це тільки одна з версій, а їх може існувати кілька десятків, щоб їх перевірити потрібен час. У цьому і суть археології, надбання якої треба показувати суспільству.

Інна ФІЛІПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ
Джерело: «День», http://www.day.kiev.ua