Переді мною, перед моїми очима давнє видання – «На великой стройке». Так по-радянському пафосно називається «Рабочая книга для третьего года обучения в сельской школе», видана 1931 року «государственным учебно-педагогическим издательством» у Ленінграді. Є в цьому підручнику зовсім не таємні «цифри для діаграм», зокрема, відомості про те, «сколько жителей разных национальностей живет в СССР», із зауваженням: «В этой табличке показаны только более многочисленные, крупные национальности». Це результат, вірогідно, перепису 1929 року. Ось частина цієї таблички:
русские - 77 млн. 791 тыс.;
украинцы - 81 млн. 195 тыс.;
белорусы - 4 млн. 739 тыс.;
казахи - 3 млн. 968 тыс.;
узбеки - 3 млн. 905 тыс.;
татары - 2 млн. 917 тыс.;
евреи - 2 млн. 600 тыс.;
грузины - 1 млн. 821 тыс.
Принцип побудови таблиці простий: від більшої чисельності до меншої. Однак... Бачимо голий факт: панівна нація Радянського Союзу – поза принципом наведеної таблиці, і ця аномалія красномовна, адже імперія була не українська, а російська, хоча росіян, як не дивно, в ній виявилось на три з половиною мільйони менше, аніж українців: росіян майже 78 мільйонів, українців понад 81 мільйон. Це без урахування українців Західної України, Буковини та Закарпаття, які увійшли до Союзу пізніше – у 1939 та 1945 роках.
Рівно через півстоліття, а саме в 1979 році, теж було проведено всесоюзний перепис населення. У довіднику «Население СССР» (М., Политиздат, 1983) наведено такі дані (таблиця 49, стор. 129): росіян (уже!) – 137 млн. 397 тис., а українців (раптом!) – 42 млн. 347 тис... Це вже разом із Західною Україною, Буковиною та Закарпаттям. Де ж ми поділися протягом 50 років? Нас винищили чи ще й «переписали»?
Населення ж самої України на 1979 рік становило: українців – 36 млн. 489 тис., росіян – 10 млн. 472 тис. Виходить, що кількість росіян збільшилась за півстоліття удвічі (білорусів – теж удвічі, грузинів – теж удвічі, татар – теж удвічі, узбеків – утричі й т. д.), а українців стало... удвічі менше. Дуже цікава арифметика! Жили собі українці нібито під захистом «вєлікого і могучєго», здавалося, і множились, як і всі інші народи, а виходить – катастрофічно, зникали у репресіях, війнах, голодоморах, асиміляціях, паспортизаціях, русифікаціях. Інших ніби це й не торкалось... Хоча і не в абсолютному розумінні.
Нині, наче за інерцією маховика, ми зменшуємося, як шагренева шкіра, в уже своїй незалежній державі, і це навіть називається «національним відродженням»... Тут щось дуже лихе діється. Замислюєшся мимоволі: що ж то за прірва, що нас поглинає, та ще й... офіційно? Чи ми самі себе поїдаємо, чи нас поїдає хтось інший? То, може-таки, нам усім, хто ще живий з українців, нарешті зібратись докупи і зупинити оцей геноцид, визначити, яким чином позбутися страшного лиха, щоб надолужити втрачене, хоча б за майбутнє півстоліття?
Анатолій МОКРЕНКО, професор Національної музичної академії імені П. І. Чайковського
(«Українська газета»).
ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ
У 1897 р. в Російській імперії вперше був проведений перепис населення за національною ознакою. Підсумки цього перепису приголомшили навіть російського імператора Миколу ІІ. Так чому ж імперія називається Російською?
А підсумки такі:
українці – понад 100 млн. осіб;
росіяни – близько 40 млн. осіб.
І далі наведені цифри, які не суттєво впливали на зазначені дані.
Зараз московити заперечують ці дані. Вони ще тоді сфальсифікували отримані дані, написавши, що слов’яни становлять 75% від загальної кількості населення, а 25% - інші народи.
Реальність отриманих даних підтверджується таким: на кінець ХІХ та початок ХХ ст. припадає велика хвиля еміграції з України до Америки (не лише до США та Канади, а й до країн Південної Америки, зокрема Аргентини та Бразилії).
Велика кількість українців загинула в бойових діях під час Першої світової війни, де вони складали 80% особового складу російської армії.
Великі людські втрати українського населення були за революції і громадянської війни, під час яких найжорстокіші бойові дії велися на території України і проти України.
Перший голодомор у 20-х роках ХХ ст., що знищив від 2 до 4 млн. осіб.
Дані про кількість українців підтверджуються і першим переписом у Радянському Союзі – понад 81 млн. осіб, та Галичині - понад 11 млн. осіб.
Врахувавши зазначені втрати, отримаємо понад 100 млн. осіб.
МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ
СВОДНАЯ ВЕДОМОСТЬ
об отправлении эшелонов с переселенцами на Украину по состоянию на 28 декабря 1933 г.
(область отправления, область прибытия; количество: хозяйств, лошадей, коров, разного скота, эшелонов; % выполнения)
Горьковская - Одесская, 2120, 1348, 2062, 2050, 35, 106;
Ивановская - Донецкая, 3527, 1619, 3498, 1980, 44, 104;
БССР – Одесская, 4630, 3864, 5295, 10924, 61, 103;
ЦЧО – Харьковская, 4800, 2329, 3472, 56441, 80, 106,6;
Западная – Днепропетровская, 6679, 5719, 7571, 18097, 109, 102,7.
1. На 28 декабря 1933 г. отправлено 329 эшелонов, 21856 хозяйств, 117149 членов семьи, 14879 лошадей, 21896 коров и 38702 голов разного скота.
2. План перевозок колхозников на Украину окончен и выполнен на 104,7%.
Зам. Председателя ВПК при СНК СССР Рудь
(ПДАНГ СРСР, Ф. 3675, оп. 1, спр. 33, арк. 56. Оригінал).
З книги Анни Семенюк «Слідами голодоморів і репресій».

Джерело: "Кримська Свiтлиця", http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5894