Андріївська церква, що у центрі столиці, яка зараз є частиною заповідника „Софія Київська”, може бути передана на баланс Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).
Зважаючи на приклади з іншими пам’ятками давньої української храмової архітектури, які зараз перебувають у власності церковних інституцій, історики та мистецтвознавці вважають, що позбувшись статусу музею, Андріївська церква може втратити свою художню та історичну цінність.
Історики-музейники стверджують, що в переважній більшості випадків духовенство та парафіяни, прагнучи модернізувати чи прикрасити давній інтер’єр, або зовнішній вигляд архітектурних пам’яток, роблять стосовно них непоправну шкоду.
„Церква не готова на сьогоднішній день самостійно виконувати місію збереження, – вважає головний художник-реставратор корпорації „Укрреставрація”, яка безпосередньо вела відновлювальні роботи інтер’єру Андріївської церкві Інна Дорофієнко. – Вона не має підготовлених освічених священнослужителів. Там не знають як поводитися з позолоченими іконостасами, з кіптявою, яка так чи інакше з’являється від безлічі свічок...”
Прикладами неналежного ставлення представників релігійних громад до пам’яток архітектури можна спостерігати по всій Україні, однак саме на заході країни за останні роки згоріло багато унікальних дерев’яних церков. Часто підпали чинять грабіжники, замітаючи таким чином свої сліди. Пожежі стаються і з необережності, через неякісну електрифікацію церков тощо. Однак, не виключають також варіанту, що у такий спосіб деякі церковники звільняють місце під будівництво більшого храму.
Пам’ятки зникають не лише через їх фізичне знищення, але й завдяки невмілій реставрації, адже тоді втрачається їхня художня та історична цінність. Наприклад, бані та стіни давніх храмів нерідко фарбують у яскраві кольори, так само яскравості священикам та парафіянам часто бракує у внутрішній оздобі старовинних церков – перемальовують унікальні ікони чи фрески тощо.
Зважаючи на велику кількість подібних фактів, науковці й представники громадськості нещодавно публічно висловили свою стурбованість повідомленнями про передачу Андріївської церкви Українській Автокефальній Православній Церкві. Про те, що 21 травня в Секретаріаті Президента України було ухвалено відповідне рішення, нещодавно поінформували деякі ЗМІ, посилаючись на завідувача відділом „Андріївська церква” Національного заповідника „Софія Київська” Жанну Литвинчук. Фахівці вважають, що передача Андріївської церкви у підпорядкування УАПЦ може поставити хрест на прагненнях долучити цю сакральну пам’ятку до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Закиди спеціалістів щодо неналежного поводження з пам’ятками старовини, стосуються, в більшій чи меншій мірі, представників абсолютно всіх конфесій. Водночас багато конфліктних ситуацій останнім часом виникало щодо давніх церковних споруд, що перебувають у підпорядкуванні Української Православної Церкви. Йдеться зокрема про Києво-Печерську лавру та Кирилівську церкву. Проте, секретар Київської митрополії УПЦ (МП) о.Віталій Косовський в інтерв’ю Бі-Бі-Сі заявив, що музейники створюють проблему з нічого:
„Насправді все гаразд. Як кажуть російською мовою: „Жлобствуют”. Вони так кажуть, аби доказати, що тільки вони можуть виконувати цю функцію хоронителів. Але говорити про те, що церква неналежним чином відноситься до старовини, я думаю, що це – гріх. Церква не перешкоджає їм, тому що у нас всі церкви, які вважаються пам’ятками архітектури – у нас є охоронні договори. Вони мають право відвідувати в будь-який час, коли не йде Богослужіння, давати поради священнослужителям...”
Однак, на думку Максима Стріхи, заступника міністра освіти і науки України, на практиці охоронні договори не діють і ніякої співпраці між науковцями та церквою не відбувається, переважно через небажання та деструктивну позицію останньої:
„Теоретично можна було би уявити ситуацію, що церква функціонує як храм, науковці приходять, роблять рекомендації, їх виконують священики... Але, на жаль, вся дотеперішня українська практика показує хибність таких ілюзій. В тій самій Андріївській церкві, навіть в умовах музейного статусу цієї пам’ятки, до дерев’яного іконостасу ХІХ ст. іконки прибивали цвяхами... Коли завтра науковцям просто вказуватимуть на двері, а це неминуче станеться, то, очевидно, це означатиме загибель інтер’єру цієї пам’ятки, як це відбувається, на жаль, в усіх аналогічних випадках в Україні”.
Посилаючись на успішний досвід інших країн, науковці кажуть, що найкраще, коли пам’ятка сакральної архітектури стає повноцінним музеєм або ж поєднує функції музею та культової споруди.

Любомир Крупницький, Бі-Бі-Сі, Київ.
Джерело: http://www.bbc.co.uk/